Ерагон - Паолини Кристофер. Страница 68

— Можеш дещо переказати Сапфірі? — спитав він Ерагона.

— Так… — здивувався той.

— Тоді накажи їй іще трохи почекати.

Здалеку несподівано залунали кроки. Повз бенкетну залу маршем пройшов загін воїнів.

— Не знаю, що ти собі надумав, — тихо сказав Ерагон, — але часу в нас обмаль.

— Просто попередь дракона! — попросив Мертаг, вискакуючи за двері. — А сам де-небудь сховайся!

Перегукуючись із Сапфірою, Ерагон рантом почув, як сходами підіймається гурт чоловіків. Він ледь устиг стягнути ельфійку зі столу на підлогу й причаїтися біля неї, стискаючи в руці кинджал.

До зали увійшло з десяток стражників. Вони швидко оглянули приміщення, зазирнули під столи й подалися собі геть. Ерагон знесилено притулився до ніжки столу й полегшено зітхнув. Короткий перепочинок раптом нагадав йому про пекучий біль у порожньому шлунку й про пересохле горло. Увагу юнака привернув пивний кухоль та напівпорожня тарілка на столі з протилежного боку зали.

Вибравшись зі своєї схованки, юнак схопив їжу й мерщій кинувся назад. У кухлі були залишки пива, які він миттю проковтнув, а вже потім узявся за недоїдки.

Невдовзі повернувся Мертаг, що знайшов Зарок. А ще в нього був якийсь дивовижний лук і гарний меч, щоправда, без піхов. Хлопець повернув Зарок Ерагонові й вирішив, що решта зброї належить ельфійці.

— Я ще ніколи такої не бачив, — сказав він замислено.

— Зараз усе з’ясуємо, — відповів Ерагон із напханим ротом. Меч вишуканої форми бездоганно увійшов у піхви на поясі ельфійки. Із луком було важче, але хлопці й так зрозуміли, кому належить ця дивовижна зброя.

— Ну й що тепер? — спитав хлопець, доїдаючи останній шматок. — Будемо й далі сперечатись? Адже вартові можуть з’явитися будь-якої миті!

— Тепер, — сказав Мертаг, дістаючи свого лука й кладучи стрілу на тятиву, — ми повинні трохи почекати. Я ж сказав, що все йде за планом.

— Як же ти не розумієш! — обурився Ерагон. — Десь тут Смерк! Якщо нас викриють, нам гаплик!

— Смерк? — вражено перепитав юнак. — Тоді негайно клич свого дракона! Ми мали дочекатися зміни варти, але в такому разі зволікати й справді небезпечно.

Ерагон коротко переказав Сапфірі його слова, втримавшись від зайвих питань.

— Ти звів нанівець увесь мій план, самотужки вибравшись із камери, — буркнув Мертаг, слідкуючи за вхідними дверима.

— Вибач, мені й справді слід було почекати, — погодився Ерагон. — А ось ти з’явився дуже вчасно. Якби я вразив своєю магією всіх тих воїнів, то зараз, мабуть, і повзати б уже не зміг.

— Радий був допомогти, — примирливо кинув Мертаг. — Аби тільки Смерк не накрив нас у цій залі.

— Дарма сподіваєтесь, — раптом зареготав хтось поблизу.

Обидва юнаки миттю озирнулися. Посеред зали стояв Смерк із мечем у руках. Він повільно торкнувся застібки на грудях, і його довгий плащ безшумно впав на підлогу. Він був геть хирлявий, але Ерагон добре пам’ятав застереження Брома: те, що бачиш, може бути оманливим. Насправді, Смерк був сильніший за будь-кого зі смертних.

— То що, мій юний вершнику, — нарешті озвався він. — Чи не бажаєш помірятись силами? Звісно, мені не варто було довіряти капітанові, який запевняв, що ти з’їдаєш принесені тобі помиї. Але я не повторю цієї помилки.

— Я про нього подбаю, — тихо озвався Мертаг, кладучи лук на підлогу й хапаючись за меча.

— Не треба, — пошепки відповів Ерагон. — Він хоче мене, а не тебе. Я його затримаю, а ти підготуй нашу втечу.

— Гаразд, давай, — погодився юнак. — Гадаю, усе це не забере багато часу.

— Сподіваюсь, — похмуро відповів Ерагон, витягуючи Зарок. Довге лезо меча зблиснуло у світлі смолоскипів, що були розвішані на стінах.

— Невже ти хочеш зі мною битися, Ду Сундаваре Фреоре? — розреготався Смерк. — Що за жалюгідне прізвисько! Я чекав від тебе чогось іншого, але, виявляється, це все, на що ти здатний!

Ерагон не слухав нападника, пильнуючи за його найменшим рухом.

— Я не можу скористатися магією, — умовляв він себе. — Бо тоді ця потвора зробить те саме. Нехай думає, що може перемогти мене без магії. І, мабуть-таки, справді може.

Та жоден із супротивників не встиг зробити навіть першого випаду, як стеля над ними раптом здригнулася й рухнула вниз. Зала поринула в хмари пилюки, з усіх боків полетіли тріски, а згори залунали пронизливі зойки й брязкіт металу. Злякавшись, що мотлох, який летів із даху, потрапить йому в очі, Ерагон на хвильку відволікся, і цією миттю скористався його підступний ворог.

Хлопець ледь устиг підставити меча під потужний удар, що його завдав знавіснілий Смерк. Їхні мечі вдарилися з такою силою, що Ерагон ледь не впустив зброї. «Чорт забирай! — скрикнув він подумки. — А він таки справді нівроку!» Схопивши Зарок обома руками, парубок спрямував удар прямо в голову супротивнику, але той легко відбив напад, вимахуючи своїм мечем так, що аж в очах мерехтіло.

Зненацька над їхніми головами залунав жахливий скрегіт, неначе по камінню шкребли грубим залізом. Стелю розкололи три довгі тріщини, і звідти посипались уламки дерев’яного даху. Утім, тепер Ерагон не звернув на це жодної уваги, розуміючи, що Смерк — найкращий боєць, із яким йому доводилося зустрічатись. Він був спритніший навіть за Брома й Мертага.

Повільно відступаючи до дверей, хлопець з останніх сил відбивав удари більш досвідченого ворога. Кожен із них був іще сильнішим за попередній. Ерагон так ослаб, що навіть не міг скористатися своєю магічною силою. Раптом Смерк блискавично змахнув мечем і вибив з Ерагонових рук зброю. Від удару парубок упав на коліна й, важко дихаючи, спостерігав за супротивником. Тим часом скрегіт угорі ставав дедалі гучніший.

Смерк обвів зневажливим поглядом нерухому жертву.

— Може, ти й велике цабе в цій грі, — посміхнувся він до Ерагона. — Але я розчарований. Якщо решта вершників були такі ж кволі, то як вони тоді контролювали імперію? Хіба що за рахунок своєї кількості.

Ерагон звів очі й похитав головою. Нарешті юнак збагнув, у чому полягає план Мертага.

«Сапфіро, — покликав він подумки. — Здається, пора починати». — А вже Смеркові глузливо додав:

— Здається, ти про щось забув.

— Про що саме? — зневажливо скривився той.

Цієї миті стеля рухнула, й угорі замайоріло нічне небо.

— Про драконів! — гаркнув Ерагон, відкотившись подалі від свого нападника.

Розлючена потвора щосили змахнула мечем, але раптом здивовано помітила, як їй у плече вп’ялася одна зі стріл Мертага. Зареготавши, Смерк висмикнув її двома пальцями, ніби яку нікчемну шпичку. Але наступна стріла влучила йому прямісінько в лоб. Зойкнувши від несподіванки, він закрутився на місці, закривши обличчя руками. Довкола здійнялася курява, і за мить Смерк зник з-перед очей заціпенілих від жаху друзів. На долівці залишився тільки плащ.

— Ти його вбив! — отямившись, вигукнув Ерагон. Він знав лише двох легендарних героїв, яким пощастило вижити в смертельному двобої зі Смерком.

— Невже? — засумнівався Мертаг.

Несподівано з коридору залунали вигуки вартових.

— Смерк не впорався! — гукнув один із них, ускочивши до зали. — Хапайте їх!

Звідусіль кинулись вояки, озброєні списами й сітками. Ерагон з Мертагом позадкували до стіни, тягнучи за собою непритомну ельфійку. Невдовзі нападники оточили хлопців грізним півколом. Аж раптом знову пролунав скажений гуркіт, і в отворі на стелі з’явилася голова дракона. Люто заревівши, Сапфіра остаточно розламала дах, намагаючись пролізти в залу.

Кілька стражників відразу ж дременули навтьоки, але більшість із них не зрушила з місця. Нарешті драконові пощастило впоратись із залишками стелі, й униз полетіли грубі уламки дерева впереміш зі шматками заліза. Перелякані вояки марно намагались уникнути цієї смертоносної зливи, а принишклі юнаки щосили втислися в рятівну стіну. Розлючена Сапфіра знову заревіла, і кілька ошелешених солдатів, що залишилися в живих, миттю зникли.

Останнім титанічним зусиллям дракон розтрощив залишки стелі й, склавши крила, стрибнув до зали. Під його вагою стіл із жахливим гуркотом розлетівся на друзки. Тільки тоді Ерагон полегшено зітхнув. Він повис у Сапфіри на шиї.