Ерагон - Паолини Кристофер. Страница 82

— А де лежить Ітро Жада? — вислухавши, спитав Ерагон. — Я ніколи про нього не чув.

— Я теж, — зізнався Аджихад. — І це дуже підозріло, адже Галбаторікс для зручності міг просто перейменувати якесь відоме нам місто. Збагнувши це, я також розгадав причину появи ургалів у горах Беор. Мабуть, у кінцевому пункті призначення їх має бути ще більше! А це означає, що король збирає армію монстрів, аби всіх нас винищити. Тим часом ми можемо тільки чекати, адже хтозна, де лежить той Ітро Жада. Добре, що вони не дізналися розташування Фартхен Дура. Ті ургали, що його бачили, вчора вночі загинули.

— А як ти дізнався, що ми наближаємось? — спитав Ерагон.

— Один із близнюків чекав на нас, тож про засідку було відомо, — пояснив співрозмовник. Юнак знав, що Сапфіра уважно слухає й має з цього приводу власну думку.

— Тож ми розставили вартових біля в’їзду в долину, на іншому березі ріки Берту, — вів далі Аджихад. — А вони послали голуба, щоб нас попередити.

«Мабуть, це був той самий птах, якого Сапфіра намагалася зжерти», — подумав Ерагон, а вголос додав:

— Коли Арія з яйцем зникли, ти повідомив про це Брома? Він казав, що вісточок від варденів не було.

— Ми намагалися його попередити, — пояснив Аджихад, — але наших людей, мабуть, перехопила імперія. Інакше чому б разаки подалися до Карвахола? А потім він мандрував із вами, і щось переказати йому було вкрай важко. Я зрадів, коли старий зв’язався зі мною через посланця з Тейрма. Не дивно, що Бром подався до Джоуда — вони старі друзі, і той швидко про все нам повідомив, бо таємно висилає припаси через Сурду. Але звідки ж імперія дізналася про те, де краще схопити Арію, а згодом і наших посланців до Карвахола? І як вони довідалися, хто саме з торговців допомагав варденам? Адже з часом їхні кораблі почали зникати… Невже серед нас є зрадник?

Ерагон замислився над щойно почутим, а Аджихад змовк і шанобливо чекав. Нарешті юнак збагнув, що відбувається й звідки з’явилася Сапфіра.

— То чого ти від мене хочеш? — озвався він нарешті.

— Ти про що? — не зрозумів співрозмовник.

— Я маю на думці, чого ти чекаєш від мене у Тронжхеймі? — твердо перепитав Ерагон. — Може, ви з ельфами маєте якісь плани щодо мене? Так, я боротимусь, коли буде потрібно, але й гулятиму, коли захочу, а як прийде час, то й загину. Але я нікому не дозволю себе використовувати!.. Старі вершники засуджували тогочасних можновладців, — вів далі Ерагон, упоравшись із хвилюванням. — Я не хочу цього, адже вільним людям не потрібен контроль. Але ж я все-таки маю якось використати свої сили, хіба ні? Тому й питаюся про твої плани щодо мене.

— Якби ти не був вершником або говорив із якимось іншим провідником, то поплатився б за таку зухвалість життям, — похмуро відповів Аджихад. — Чому ти думаєш, що я розкрию свої плани, якщо ти цього хочеш?

Присоромлений Ерагон почервонів, але й оком не повів.

— Хоча, може, ти й маєш рацію, адже твій стан дозволяє говорити про такі речі, — вів далі Аджихад. — Тобі просто не уникнути випробування політикою, хоч я й не хотів би бачити тебе в ролі пішака. Ти маєш право обрати власне рішення незалежно від будь-якого короля чи провідника. Питання полягає тільки в тому, чи захочуть вони з ним рахуватися.

На якусь мить Аджихад замовк, немовби вагаючись, чи говорити йому далі.

— Але, незважаючи на це, — сказав він твердо, — місцеві люди покладають на тебе великі надії. Повір, іще прийдуть часи, коли їхнє життя буде залежати від одного твого слова. Молодята узгоджуватимуть із тобою свій шлюб, а старі питатимуться поради щодо спадщини… Ти маєш бути мудрим і шанувати їхню довіру.

Аджихад відхилився назад і заплющив очі.

— Тягар лідерства тягне за собою велику відповідальність, — провадив він далі. — Я зрозумів це тоді, коли очолив варденів, а наразі ти теж маєш це усвідомити. Та будь обережний! Бо я не потерплю несправедливості за моєї влади. Хоча твій вік не має тебе лякати — юність минає швидко.

Ерагонові зовсім не сподобалося, що хтось там буде радитись із ним про ті речі, на яких він майже не розуміється.

— Але ти не сказав, що саме я маю робити тут, — нагадав юнак провідникові.

— Поки що нічого, — відказав той. — Ти вже й так чимало зробив за останній час, тож можеш перепочити. А потім ми перевіримо твої знання з магії та військової справи. І лише тоді, можливо, я розповім тобі про твої майбутні справи.

— А як же Мертаг? — нагадав Ерагон.

— Якийсь час він теж побуде тут, — спохмурнів Аджихад.

— Ви не можете тримати його силоміць! — заперечив юнак. — Він не скоїв жодного злочину.

— Ми не можемо його звільнити, доки не будемо впевнені, що нам це не зашкодить, — твердо сказав провідник. — Як не крути, але він так само небезпечний, як колись був його батько.

— Але як ви впізнали його голос? — не міг заспокоїтись Ерагон.

— Я зустрічався з його батьком, — відповів Аджихад, зиркнувши на Зарок. — До речі, шкода, що в Брома не було меча Морзана. Раджу тобі не З’ЯВЛЯТИСЯ З НИМ у Фартхен Дур. Тут багато хто й досі ненавидить Морзана, особливо гноми.

— Матиму на увазі, — відказав Ерагон.

— Між іншим, з приводу того персня, який Бром надіслав мені на підтвердження своєї особи, — пожвавішав провідник. — Я зберігав його, але тепер він твій. Гадаю, Бром був би задоволений із такого рішення.

Порившись у шухляді, Аджихад дістав перстень і подав його юнакові.

Ерагон шанобливо прийняв дорогу річ. Символ, вирізьблений на камені, був такий самий, як татуювання на плечі Арії. Хлопець вдягнув перстень на вказівного пальця, мимохіть помилувавшись його красою.

— Я справді вражений, — тихо сказав він провідникові.

Аджихад поважно кивнув і звівся зі стільця. Тепер він звернувся до Сапфіри, і його голос залунав з шанобливою величчю.

— Не думай, що я забув про тебе, могутній драконе! — почав він, — Я говорив тут не лише для Ерагонового добра, але й для твого. Адже тобі доведеться допомагати йому в наші нелегкі часи. Без тебе йому буде важко.

Слухаючи, Сапфіра пильно вивчала промовця. Деякий час вони мовчки дивилися одне на одного.

— Для мене неабияка честь познайомитися з тобою, — нарешті схилив голову Аджихад.

«Перекажи йому, — озвалася Сапфіра до Ерагона, — що і він сам, і його Тронжхейм справили на мене велике враження. Імперія має боятися таких людей. Утім, нехай знає — варто йому заподіяти тобі бодай найменшу шкоду, я розірву його на шматки, а місто зруйную вщент».

Ерагон миттю переказав усе це провідникові.

— Іншої відповіді від такого шляхетного дракона годі було й чекати, — відповів той. — Але навряд чи ви б змогли подолати близнюків.

Сапфіра лише презирливо пирснула.

— Гадаю, вони просто не бачили розлюченого дракона, — пояснив Ерагон. — Можливо, ті двоє і змогли б подолати мене, але Сапфіру — ніколи. Не забувайте, що магічна сила дракона значно потужніша за міць будь-якого чарівника. Навіть Бром, не маючи власного дракона, виявився слабшим за мене, вершника. Отож, ваші близнюки переоцінюють власні можливості.

— Бром був одним із наймогутніших магів, — захвилювався Аджихад. — Тільки ельфи могли позмагатися з ним. Якщо те, що ти кажеш, — правда, то нам слід багато чого переглянути. У будь-якому разі, я дуже радий, що ми порозумілися.

Провідник іще раз вклонився до Сапфіри, а та у відповідь трішки схилила голову.

Закінчивши, Аджихад гордо випростався й гукнув:

— Орику!

Почувши, що його гукають, перед господарем з’явився гном і схрестив на грудях руки.

— Ти мене дратуєш, Орику, — спохмурнів провідник. — Зранку на тебе скаржились близнюки, яких ти геть не слухаєшся. Тож я покараю тебе, друже.

— Коли ми були вже біля Коста-мерни, — забелькотів переляканий гном, — стріли летіли в прибульців, але близнюки не прикривали їх. Вони поводилися, наче зрадники, коли Ерагон вигукнув пароль, але це не допомогло… А ще вони стояли, наче вкопані, коли той зник під водою… А я не міг дозволити, щоб вершник загинув.