Ключі від ліфта - Іванцова Міла. Страница 44

– З усією повагою до вашого анонсу мушу зробити зауваження щодо форми його подання. Як професор філології вважаю, що вислів «Передбачаю майбутнє» не є правильним, бо що ще, вибачте, ви можете передбачати? Невже, минуле? – він навіть засміявся, розвінчавши таку нісенітницю, і продовжив пояснення.

Ігор стояв на такій відстані, що чув міркування професора, котрі видалися йому не надто переконливими, та й не було сказано, як саме треба було б визначити такий «вид діяльності». «Може, “пророкую майбутнє”? Чи “віщую прийдешнє”?» – подумав він. Розуміючи всю абсурдність ситуації, Ігор таки хотів підійти до віщунки хоча б просто із цікавості – адже кінець робочого тижня, душа просить релаксу, якихось приколів.

Раптом заграв мобільний. Телефонувала Христина, його недавня знайома зі страхової компанії, яка займалась оформленням його ДТП. Це була ефектна білявка, що знала собі ціну і попервах видавалася неприступною, але ж і він не абихто, та й ця стратегічна неприступність неабияк розпалювала в ньому бажання перемог.

Зважаючи на те, що свою машину він забере з СТО лише в понеділок, Ігор домовився зустрітися за кілька годин із Христиною в центрі, повечеряти, погуляти пішки містом, може, зайти в якийсь нічний клуб… Він глянув на годинник – треба було поспішати. Професор усе ще топтався біля юної самозванки. Ігор викинув недопалок під ліхтар, махнув рукою та енергійно рушив на кінцеву зупинку.

Маршрутки не було видно. Він нетерпляче зійшов із тротуару на проїжджу частину, намагаючись зазирнути далі вздовж виткої вулиці.

Пронизливо зарипіли гальма, хтось перелякано зойкнув. Дівчинка-провидиця та професор збентежено озирнулись – у травневих сутінках хтось перебігав дорогу навпроти метро, таксі рвучко загальмувало, машину розвернуло і занесло в бік зупинки.

Київ, 2010