Обліковець - Троян Марина. Страница 38

Міла з інтересом його роздивлялася. Славко, помітивши це, затримав руку з рушником, який готовий був пов’язати поверх трусів, й уважно подивився на неї.

– Якщо хочеш, я залишуся, – запропонував він.

Міла сховала сором’язливу усмішку й змусила себе відповісти прямо:

– Я не можу.

Славкові не потрібні були довгі пояснення.

– Через Ростика?

– Угу, – не змогла вона збрехати.

23

Прокинутися, як і завжди, було легко. Важко було, як і завжди, зустрітися лицем до лиця з реальністю. Хоча, слід сказати, присмак цієї реальності дещо змінився.

Лейла давно вже розплющила очі, але поворухнутися не наважувалася. Вона лежала на простирадлах, від вигляду яких їй довелося відкоригувати своє поняття білого. Під тілом було м’яко, на тілі було м’яко, під головою було м’яко, а в голові – порожньо. Дівчина давно не спала й за цей час встигла вивчити кожну лінію тумбочки біля ліжка та кожен мазок картини на бузковій стіні. Саме ліжко було величиною з половину футбольного поля, та Лейла все одно згорнулася на самому його краєчку й дослухалася до рівного сопіння в себе за спиною.

У Лейли вже затерпла рука, на якій вона лежала, коли сопіння припинилося: Андрій прокинувся. Лейла заплющила очі. Чоловік кілька разів ворухнувся й завмер. Потім тихо-тихо підповз до неї, заглянув їй через плече та переконався, що вона спить. Проте про всяк випадок прошепотів:

– Піду зварю кави.

Аж після того, як він навшпиньках вийшов зі спальні й шурхотіння тихих кроків віддалилося, Лейла знову розплющила очі та сіла.

І хто б міг подумати: вона прокинулася поряд із чоловіком, якого знала кілька днів, тепер сидить отут, на цьому ложі, що пахне лавандою, розкішшю, владою над людьми та розпустою, і не може збагнути, чому в неї на душі так спокійно. Правду кажучи, у дівчини викликала більше занепокоєння ця кімната розміром з увесь її будинок, ніж те, що в ній сталося цієї ночі.

Ще вчора вона вирішила не вважати себе шльондрою. Усі внутрішні суперечки та вагання вона запхнула кудись глибоко-глибоко, як це звикла робити, залишаючи їх на невизначене майбутнє. Чи ж велике діло: після розхлябаного, грубого й хвалькуватого Шрама пустити до себе в ліжко витонченого та доглянутого вихідця з жіночого серіалу? І яка різниця, що це вона в його ліжку, і кому яке діло, що це не задарма?!

А от те, що вона перебуває в такому палаці, де одна лампочка коштує дорожче, ніж усі її надбання, наганяло на дівчину незбагненну тугу. Господар доклав усіх зусиль, щоб у його помешканні гостей супроводжувало відчуття не затишності та комфорту, а, скоріше, пригніченості від величі та розкоші, щоб гості почувалися не як удома, а як на прийомі в царя.

Скільки роздивлялася навкруги, своєї сукні Лейла не знайшла. Можна було огорнутися простирадлом чи нашукати в шафі якусь стару футболку господаря (саме так завжди чинять героїні тих самих жіночих серіалів), та Лейла не могла змусити себе взяти чуже без дозволу. Тому вона, як була, в одній білизні (добре, що хоч так), тихо вислизнула з кімнати й котячою ходою вирушила шукати ванну кімнату.

А коридорчик підступно вивернув у велику студію, де за солідним дубовим шинквасом зручно вмостився господар і ліниво сьорбав свою каву.

З появою Лейли Андрій поставив чашку й зістрибнув із високого стільця. Ляпання його босих ніг об плитку дивно відлунило в Лейли всередині. Вона заклякла перед Андрієм, не знаючи, що мусить зараз казати.

Хай там як, побачити його на свіжу голову при денному світлі було ніяково. Це вчора він був абстрактною, далекою фігурою в костюмі – єдиним шансом на мамин порятунок. А потім уночі був просто мужчиною, з плоті і крові, що існують за своїми, окремими від розуму законами. З такої самої плоті й крові, як і Лейла. А тепер перед нею сидів господар шикарних апартаментів, із власним усталеним життям, яке дівчині годі було вважати звичним, та з розумом і знаннями, до яких їй годі було допнутися.

Лейла була сконфужена, і аж ніяк не через оголеність. Соромитися свого тіла було запізно. І, як на диво, вона могла не стидатися злиденності, бо на ній був новий, поки що цілий і не заношений, як усі інші, комплект білизни. Вона стидалася свого мілкого розуму, який видавався їй недостойним демонстрації цьому світилу юриспруденції, і свого язика, який міг бовкнути дурницю й затаврувати свою власницю як невиправну темноту.

Господар і сам не поспішав порушувати мовчанку, тільки глипав на неї розширеними зіницями. Він також досі не вдягся: з плечей звисав банний халат, що розв’язався на поясі та демонстрував усім охочим міцний торс і тугі плавки.

Лейла не витерпіла й випалила:

– Я піду в душ!

Ледь дочекавшись слабкого кивка в той бік, де мала бути ванна кімната, дівчина чкурнула туди. Не встигла вона як слід тут роззирнутися, коли почула за собою голос господаря:

– Я потру тобі спину… Якщо ти не проти…

Лейла нічого не відповіла й відкрутила воду.

Душу вона не боялася. Вона боялася розмов. Такий бездумний, із залитими хіттю очима Андрій був їй ближчим і зрозумілішим, ніж освічений, забезпечений адвокат.

Андрій, насвистуючи, зав’язав собі краватку і вскочив у замшеві туфлі. Сьогодні він почувався цілком щасливою людиною, і навіть необхідність рушати в дуже затягнутий і дуже нудний судовий процес не могла зіпсувати йому настрою. Він вирішив, що після того процесу не поїде в контору, і просив Лейлу дочекатися його тут. Зараз вона в одному з його халатів товклася на його кухні, вивчаючи вміст його холодильника.

Чоловік запланував на сьогодні безліч справ, і жодна не стосувалася роботи. Хіба що здихатися всіх не дуже важливих зустрічей і папірців, порозсовувавши їх по своїх помічниках. Треба було негайно купити Лейлі телефон, інакше вона дуже легко зникне з поля його зору, а зв’язатися з нею можна буде не інакше, як пертися до її села. Треба було швиденько прикупити Лейлі якогось шмаття, бо її сукня з винною плямою покоїлася серед прання, а відпускати дівчину додому найближчі кілька днів Андрій не планував. А ще не завадило б замовити столик у якомусь затишному ресторанчику на сьогоднішній вечір як компенсацію Лейлі за те, що вона вимушена цілий день його чекати в чотирьох стінах. Але не раніше, ніж він, повернувшись із нудного процесу, знову потоне в її незбагненних східних очах та відчує її волосся в себе на шиї.

Нежданий візит непроханої гості мало всього не зіпсував.

Коли подзвонили у двері, Лейла першою добралася до них, тоді як Андрій ще не встиг і зі спальні вийти. Лише почувши перші, аж ніяк не привітні слова з коридору, Андрій зрозумів, яку зробив помилку, пустивши Лейлу відчиняти двері.

– Ну, і де той вилупок? – почув він ще зі спальні невдоволений Алісин голос.

– Я зараз його погукаю, – напрочуд ввічливо відповіла Лейла. – Як вас представити?

– Я його коханка, кицюню! – відповіла гостя.

І це було правдою. Але колись давно.

Ще на початку своєї кар’єри Андрій закрутив роман із дочкою зубатого правника – спеціаліста з господарських справ, у якого працював тоді помічником. Частково через її ініціативу та напористість: та дівка тараном лізла межи очі, як і до інших частин тіла. Частково через надію таким чином зблизитися з її батьком і стати партнером. Аліса була від природи гарною та від грошей доглянутою й випещеною, як діамант на продаж, тому казати, що Андрій пішов на немислимі жертви, було блюзнірством. Принаймні на початку.

Невдовзі виявилося, що вона від природи ще й поверхова та лицемірна вишкварка, а від грошей – бундючна та егоїстична тиранка. Швидше, ніж за місяць, Андрій пожалкував про своє рішення, бо зрозумів, що поряд із тією розбалуваною, пихатою кралею в нього буде одна-єдина роль – цуцика на повідку.

Ще рік він тягнув того воза, бо дійсно ввійшов у довіру до шефа й отримав доступ до його знань, зв’язків і серйозних справ. Але одного прекрасного дня зрозумів, що при погляді на Алісу в нього виникає нестерпне бажання взяти пістолет і застрелити когось із них двох – або її, або себе. Він пішов до її батька, розповів, що не кохає його дочку й не хоче морочити їй голову, звільнився з роботи й відкрив власну практику. Шеф, оцінивши мужність свого працівника, пообіцяв не встромлювати Андрію палиць у колеса, якщо він не буде займатися господарськими справами.