Повiя - Мирний Панас. Страница 55
Уже сонце геть пiднялося угору, як Христя встала. Мар'я ще не верталася, пани спали. Всюди було тихо, анi шерхне нiде. З улицi доносився гомiн, бiганина; то саме люди пустилися на базар. Христя згадала, що води обмаль, ухопила вiдра й побiгла до сусiднього колодязя по воду. I води принесла, i самовара постановила, а ще нiхто не вставав. "-Видно, учора до свiту досидiли за картами, що й пан заспав", - подумала вона, стоячи серед кухнi й роздивляючись, за вiщо б їй ще прийнятися.
- Христе! - почувся голос пана з кiмнати. - Пора вiкна вiдчиняти! - I вiн голосно позiхнув.
Христя побiгла. Вертаючись, вона стрiла Мар'ю. Обличчя в неї бiле, як крейда, очi червонi, одежа пом'ята, коси вибилися з-пiд платка, та й платок сам полiз набiк, - або ж вона цiлу нiч не спала, або ж, на хвилину задрiмнувши, кинулася i зараз побiгла додому.
- Здоровi, тiтко! - веселенько привiталася Христя.
- Здорова, - пiд нiс охриплим голосом мовила Мар'я.
- А чобiт i досi не почистила? - гукнув пан з кiмнати.
- Дурна голова! - мовила Христя й побiгла за чобiтьми. Поти вона чистила чоботи, Мар'я мовчки прибиралася, пiдбирала свою' розкуйдану косу, пiдсмикнула пом'яту спiдницю. Гляне Христя - нiма, мовчазна Мар'я, аж сердита, i знову прийметься за чоботи. Ось вони в неї i заблищали, мов лаком покритi. Хутко помчала їх Христя в горницi.
- Чи Мар'я дома? - донiсся голос панiв.
- Дома, - одказала Христя.
- Скажи, щоб збиралася на базар.
На Мар'ю наче хто кинув грячого приску!
- Бiси його батьковi! - гукнула вона, тiльки що Христя показалася на порозi. - У нас нiколи так, як у людей: пiдуть на базар, наберуть днiв на два, на три, та й готово. А в нас щодня тьопайся. За шага тiї цибулi купити - йди!.. I сьогоднi йди, i завтра бреди… У других - коли куховарка, то вона сама i на базар, i все; а в нас - слiдком, як дурочка, тьопайся, та носи, що їм завгодно купити… Бiсовi злиднi! Бояться, щоб не вкрала, бач! - торохтiла Мар'я, пов'язуючи голову старим платком.
Пан швидко вийшов одiтий i, не кажучи нi слова, пiшов з хати. Мар'я, вхопивши корзину, повiялася за ним.
"Чого се Мар'я така сердита? Що з нею?" -думала Христя, зоставшись одна серед мертвої тишi. Самовар награвав сумну-журливу пiсню i болiсно одкликався у Христиному серцi.
Нешвидко панi встала, а за нею й дiтвора. Треба давати усiм умитися, дiтей повдягати, кроватi поперестилати, у хатах поприбирати. Христя крутилась, як муха в окропi.
- Подавай самовар, бо з базару пан швидко прийде, - приказала Пистипа Iванiвна.
Христя кинулася у кухню, аж i Мар'я прийшла. Блiда i полита потом, вона принесла у корзинi i м'ясо, i курей, i всяку овощ - повну корзину; принесла та так i кинула додолу!
- Руки пообриваєш, носячи! Нема того, щоб хурку найняти; як на того коня валять - носи! Аж руки потерпли! - скрикнула вона i почала розмахувати руками.
Христя мерщiй ухопила самовар i понесла у горницi.
- Вимий стакани, - порядкує панi.
Поти Христя правилася бiля чайної посуди, прийшов i пан, почав розказувати про базар, хвалився, що купив, почому.
- Ти дивись сьогоднi за Мар'ею, бо вона десь була. Ходе по базару та на людей слоняється, - додав. Панi тiльки зiтхнула.
Христя вийшла у кухню. Мар'я сидiла коло столу, спиною до горницi, i, уставившись очима у вiкно, нехотя жувала скоринку хлiба. Видно було, що вона об чомусь думала, про щось журилася… Христя боялася зачепити її розмовою. Було тихо i сумно, хоч сонце так весело освiчувало кухню: його золотi стяги вигравали на шибках високих вiкон, його яснi кружала крутилися по долiвцi. Коли се…
- Чого се Мар'я Iванiвна так зажурилася? - роздалося тихе питання ззаду Христi, аж вона злякалася. Зирк! - на кухонних дверях стоїть панич. Його голова й борода закустранi, його очi заспанi, бiла вишивана сорочка розхристана i з-пiд неї виглядає тендiтнiша вiд рожевого лепесточка груднина.
- Нiчого й журитись, коли рук не чуєш! - суворо вiдказала Мар'я.
- Чого ж се?
- Он яку хуру теребила на собi! - вказала Мар'я на корзину.
- Бiдна головко! Та нiхто й не помiг? I не знайшлося нiкого такого? - пита, граючи очима, панич.
Мар'я скоса глянула на нього i скрутнула головою.
- Ну, вже й ви! - одказала вона, зiтхнувши. - Без того, щоб не пришити квiтки, не можна.
- О, ви вже й сердитесь, Мар'е Iванiвно. А я хотiв прохати, щоб дали менi умитися.
- Он кого просiть! - кивнула вона головою на Христю.
- А се що за вечiрня пташка? - пита вiн, уставивши очi на Христю. Христю неначе хто жаром обдав… "Се вiн плеще про вечiрню через те, що я учора з ним заговорила", - подумала Христя i ще дужче почервонiла.
- Дiвчина! Не бачили? - одказала Мар'я.
- Уперше зроду… Звiдкiля така горличка полохлива? Христя чує, що в неї не тiльки лице - голова горить-палає.
- А гарна? - пита Мар'я, усмiхаючись та пiддаючи ще бiльшого жару.
Панич узявся у боки i очима так i вп'явся у Христю.
- Оце вже й закохались? - смiється Мар'я.
- То вже i закохався. Що ти думаєш?
Христя така рада, що її кликнули в горницi: як стрiла та полетiла!.. Убiгла у горницю, слухає наказу панiї; а чує - його мову, дивиться у землю - баче його яснi очi.
- Чи Григорiй Петрович устав? - пита панi.
- Я не знаю… Там панич якийсь у кухнi, - одказала Христя, догадуючись, що то за квартиранта рiч.
- То ж i є вiн. Клич же його чаю пити.
Христя знову ввiйшла у кухню, а вiн стоїть, веде жартiвливу розмову З Мар'ею, i Мар'я весела: смiється, щебече.
- Пани просять чаю пити, - сказала, засоромившись, Христя.
- Добре, горличко, добре. Дай же менi умитися, Мар'е!
- З якої речi? - гукнула Мар'я. - Коли вона вам подобалася, то хай i дає.
- Тю-тю! Ти ж моя стара слуга.
- Мало чого, що стара? Старi тепер забуваються, а на молоденьких Задивляються!
Панич похитав головою.
- Ну, що з тебе, старе луб'я? Дiвчино! - гукнув вiн. - Як твоє святе ймення?
Мар'я зареготалася, а Христя мовчала.
- Як тебе зовуть? - знову допитується вiн.
- Не кажи-и! - скрикнула Мар'я, коли Христя уже сказала.
- Христина, - провiв вiн. - А батька? Христя мовчала.
- Батька, питаю?
Христя усмiхнулася й одказала: батько.
- Христина батькiвна? Га?
Ще дужче Мар'я зареготалася, а за нею i Христя.
- То отже слухай, Христино батькiвно, - жартує панич. - Будь однинi моєю слугою i дай менi, будь ласка, умитися… Шабаш тепер, Марiє Iванiвно! Пасiть заднi.