Повiя - Мирний Панас. Страница 63

- Роздягайся ж та сiдай спочинь, - турбує Христя подругу. Та почала роздягатись.

- Та яка у тебе свита? - дивувалася Христя. - А плаття? Бач! Та гарно як тобi у сьому платтi! А серги якi? I трохи не схожа на ту Марину, що в селi була. А розчiсана як гарно! Та як тобi личить та голуба лента, що е косах! Дивись! Якби побачили тебе селяни, i не пiзнали б! - торохтiла Христя, обдивляючись подругу i спереду, i ззаду, i з бокiв.

Марина стояла серед хати, даючи волю подрузi надивлятися на себе, любуватися уборами, постаттю. Висока, у платтi - вона здавалася ще вища. Мiцно воно обхопило її тонкий високий стан, вирисовуючи широкi плечi, високi груди. Довге намисто червонiло на довгiй шиї, на душi блищав великий срiбний дукач, а по боках його - два менших. Коси калачиком лежали на головi, перевитi голубою лентою; довгобразе лице червонiло, вiддавало здоров'ям, очi грали радiстю.

- Бач, як гарно! А ти гудила городськi убори, - обiзвалася Мар'я, виглядаючи з-за печi.

- Здоровi були, Мар'е! - привiталася Марина. - Я вас i не примiчаю. Чого се ви аж на пiч забралися? Ото сором - лiтом на печi!

- Така, бач, стала, що й лiтом мерзну, - зiтхнувши, одказала Мар'я. А Христя одно любується та дивується Мариною, аж панич з другої хати почув.

- Кого ви там вихваляєте так? - спитав вiн, просуваючи голову у дверi. Марина якраз стояла проти його, висока та брава, i прямо дивилася йому у вiчi.

- Та й молодець же дiвка! - похвалив панич.

- Собi такi удайтесь! - не то з жартом, не то образливо одказала Марина, не спускаючи очей з панича.

- Куди нам? з межисiткою та в пшеничний ряд! - жартує той.

- То-то й е! - одказала Марина i, глянувши на Христю, зареготалася.

Христя собi пiддержала, i обидвi, регочучись, мерщiй заховалися за пiч.

- Козир-дiвка! - похвалила паничевi Мар'я.

- Чия вона?

- А вам нащо?

- Так, хотiв знати.

- А кортить? Хай кортить, не скажу, - дратує та. Панич пiдняв брови, здвигнув плечима i зачинився у своїй хатi. Марина i Христя, штовхаючи одна другу, виткнулися з-за печi.

- Пiшов? - спитала Марина.

- Пiшов! - одказала Мар'я.

- Шкода. Я хотiла ще з ним побалакати, - смiючись, каже Марина.

- А що, i у вас такий панич? - спитала єхидно Мар'я. Марина крутнула головою.

- Потурай їм! Вони всi одним миром мазанi, - образливо одказала Марина. Може б, вiд того i розмова перервалася, коли б Христя не пристала до Марини розказати що-небудь.

- Що я тобi розкажу? Я хоч i буду розказувати, то все про людей, тобi не вiдомих; а от ти розкажи що про село. Як там у вас? Що Горпина - здорова, не пiшла замiж? А Ївга i досi побивається за Тимофiєм?

Христя почала розказувати i про село, i про себе. Марина слухала, коли-не-коли випитуючи то про те, то про друге. Мар'я лежала на печi, мовчала.

- Що ж, тобi наравиться город? - спитала Марина, коли про село та про знайомих перебалакали.

- Сумно якось… людно дуже, - одказала, роздумуючи, Христя.

- А тобi, Марино? - обiзвалась Мар'я.

- Менi? Коли б хто давав сотню рублiв i сказав: кидай, Марино, город та йди знову у село-не пiшла б! I не пiду… Нiколи! нiколи!-граючи очима i усмiхаючись рожевими устами, торохтiла Марина.

- Бач, а спершу й тобi було так, як Христi, сумно?

- Пiдождiть трохи - i Христя зживеться. Ось свято настане. Гуляння, катання… Вийдеш на вулицю - повно всюди, народ як плав пливе… та всi в дорогих празникових уборах… Очi розбiгаються, дивлячись!

- Христя не любить городських уборiв, - сказала Мар'я.

- Христя? - скрикнула Марина. - То вона тим, що нiколи не наряджалася.

- Чому не наряджалася? Наряджалася, - збрехала Христя.

- Коли? Ану нарядись, ми подивимося.

- Не хочу.

- Мар'е! Устаньте, та нарядимо її, - скрикнула, схопившись, Марина.

- Не хочу! не хочу! - замахала руками Христя.

- Та нi. Се казна-що! Ти не хочеш, то ми хочемо подивитися. Мар'е! уставайте-бо, - усмiхаючись, каже Марина.

Радiсть Марини перейшла i на Мар'ю: запалi сумнi очi почали тихо загорятися; блiде лице почервонiло, на устах заграла усмiшка. Мар'я тихо пiдвелася i почала злазити з печi. Христя скочила з мiсця i мала утiкати у горницi. Марина погналася за нею.

- Нi, не тiкай, бо не втечеш! - придержуючи, каже Марина. Христя противиться.

- Христе, голубко! Для мене! Ну ж, для мене зроби, - умовляє Марина.

- Та що ж я для тебе зроблю?

- Нарядися. Ми подивимося; ти сама побачиш, як гарно.

- А як пани на той час зiйдуть!

- То що? прийдуть - подивляться! - каже Марина.

- Коли там вони прийдуть? Десять разiв можна нарядиться й розрядитися, - увернула i Мар'я.

- Нуте, Мар'е, ми її спершу розчешемо, - турбує Марина. - Сiдай! Сiдай отут, на кiнцi полу; я розчешу тебе. Де гребiнець?

Поки Мар'я шукала гребiнця, Марина розпустила Христi косу. Густе волосся, як хвиля, падало аж додолу.

- Та й коса ж у тебе! От коса! - хвалила Марина, проводячи гребiнцем вподовж волосся, їй приходйлося аж геть одступити вiд Христi, щоб розчесати краї, - таке воно було довге. Зрiвнявши, Марина роздiлила його на двi половини, ще попочесала, а потiм заплела в коси; товстi, як рука, спускалися вони по плечах до полу. Поки Марина плела та чесала, Мар'я стояла проти Христi й любувалася, як з сяк-так зачiсаної голови вилилась тепер така хороша голiвонька, що й очей не одiрвеш вiд неї! Як же Марина обвела ще коси кругом голови, зв'язавши калачем на потилицi, то й не пiзнати Христi! Невеличкi уха, до сього закритi густими пасмами, тепер одсторонились, немов усмiхалися; поза ухами, на потилицi нi одної i малої волосини, щоб стирчала, одстовбурчилася - гладенько, рiвненько, мов виточено. Так уже приложила рук своїх до того Марина. Лоб увесь вийшов з-пiд волосся, невисокий, зате широкий та бiлий; на ньому, мов двi п'явки, чорнiли над очима двi брови. I лице наче подовшало чи внизу повужчало - зразу не запримiтиш. Так перемiнилася Христя.

- А гарно як! Господи, як гарно! - скрикнула, глянувши, Марина. - Дайте дзеркало; хай вона подивиться сама та скаже. Мар'я кинулась у горницi за дзеркалом.

- Дивися! - сказала, пiдносячи, Марина присвiтила. У Христi аж iскорки в очах замиготiли.

- Бач. Не я тобi казала? Бач! - торохтiла Марина. - А якби ще сюди за косу квiточку. Одну рожеву квiточку!

Мар'я здивувалася Марининiй дотепностi:

- Мистець ти, Марино! справжнiй мистець!

- Тепер скидай оце ганчiр'я та надiвай… Що в тебе є? - порядкує Марина.