Код Да Вінчі - Браун Дэн. Страница 20

— Ні, ще сказали, що числа — це послідовність Фібоначчі, але, мабуть, у них не закладено жодного змісту.

Колле розгубився.

— Але ж вони вже прислали агента Неве з цією інформацією.

Фаш заперечно похитав головою.

— Неве вони не посилали.

— Як так?

— За словами директора, після того як я йому подзвонив, він викликав усю команду, щоб вони подивилися на знімки. Коли ж з’явилась агент Неве, то лише глянула на знімки й одразу вийшла, не промовивши й слова. Директор сказав, що не зупиняв її, бо для неї ці знімки, очевидно, були тяжким ударом.

— Ударом? Вона що, ніколи не бачила трупів на фотознімках?

Фаш відповів не зразу.

— Я не знав цього, і директор, здається, теж не знав, доки йому не сказав хтось із відділу. Софі Неве доводиться Жакові Соньєру онукою.

Колле занімів.

— Директор каже, вона ніколи й словом не згадувала про Соньєра. Він вирішив, вона не хоче, аби до неї ставилися поблажливо лише тому, що вона онука такої видатної особи.

«Не дивно, що ці знімки так її приголомшили», — подумав Колле. Який жорстокий збіг, що цю молоду жінку викликали розгадувати код, який залишив її убитий родич! І все одно в її діях не було логіки.

— Очевидно, вона одразу здогадалась, що числа належать до послідовності Фібоначчі, бо приїхала сюди й сказала це нам. Не розумію тільки, чому вона не розповіла про це колегам, а пішла геть.

Колле знаходив лише одне пояснення: Соньєр написав на підлозі числовий код, сподіваючись на те, що Фаш залучить до розслідування криптографів, а отже, і його онуку. Що ж до решти тексту, то, може, Соньєр намагався їй цим щось сказати? Якщо так, то що саме? І до чого тут Ленґдон?

Але не встиг Колле добряче це обміркувати, як тишу порожнього музею розірвав рев сигналізації. Схоже було, що звук виходить із Великої галереї.

— Тривога! — закричав один із агентів, дивлячись на екран, куди надходила інформація з центру безпеки Лувру. — Велика галерея! Чоловічий туалет!

Фаш підскочив до Колле.

— Де Ленґдон?

— І досі в туалеті! — Колле показав на червону цятку на екрані. — Схоже, він розбив вікно! — Колле знав, що далеко Ленґдон не втече. Хоч правила пожежної безпеки в Парижі вимагали, щоб вікна в громадських будівлях, розташованих на висоті понад п’ятнадцять метрів, можна було розбити в разі пожежі, вискакувати з вікна третього поверху Лувру було б самогубством. До того ж із західного боку крила «Денон» немає ні дерев, ні трави, які б пом’якшили удар. Просто під вікном туалету, за якихось кілька футів від зовнішньої стіни — площа Карузель із двома смугами руху. — О Боже, — вигукнув Колле, не відводячи очей від екрана. — Ленґдон стоїть у вікні!

Але Фаш уже не сидів на місці. Вихопивши з кобури револьвер, капітан вибіг із кабінету.

Колле збентежено дивився, як червона цятка на екрані наблизилась до підвіконня, а тоді зробила щось зовсім несподіване — перемістилася поза периметр будівлі.

Що там відбувається? Де Ленґдон? На підвіконні чи...

— Господи! — Колле зірвався на ноги. Цятка тепер була поза стіною музею. На якусь мить вона затремтіла, а тоді різко зупинилась приблизно за десять ярдів від периметра будівлі.

Колле порухав мишкою і викликав на екран карту Парижа. Налаштував по-новому глобальну систему орієнтування. Збільшивши масштаб, він чітко побачив, де зупинився маячок.

Той більше не рухався.

Завмер посеред площі Карузель.

Ленґдон таки вистрибнув.

Розділ 18

Фаш щодуху мчав Великою галереєю, коли раптом крізь завивання сигналізації почувся голос Колле.

— Він вистрибнув! — кричав по рації Колле. — Сигнал зупинився на площі Карузель! Просто під вікном туалету! І зовсім не рухається! Боже мій, здається Ленґдон учинив самогубство!

Фаш чув, що говорить Колле, але ці слова не мали сенсу. Він біг далі. Здавалось, цей коридор не закінчиться ніколи. Проминувши тіло Соньєра, він попрямував до перегородок у кінці крила «Денон», що утворювали лабіринт вузьких коридорів. Звук сирени гучнішав.

— Зачекайте! — знову закричав Колле. — Він рухається! Господи, він живий! Ленґдон рухається!

Фаш біг, із кожним кроком проклинаючи нескінченний коридор.

— Ленґдон рухається дедалі швидше! — верещав Колле. — Перетинає площу. Хвильку... він збільшує швидкість. Та він просто мчить!

Фаш нарешті добіг до кінця галереї, миттю прослизнув поміж перегородками, побачив двері до туалету і ринув туди.

Тепер рацію було вже ледве чути через виття сигналізації.

— Він, мабуть, в авті! Точно, він в авті! Я не можу...

Останні слова Колле потонули в ревінні сирени. Фаш із револьвером наготові ввірвався до чоловічого туалету. Скривившись від пронизливого вищання, він швидко оглянув приміщення.

У кабінках нікого. Біля умивальників теж ні душі. Фаш відразу ж помітив, що вікно в дальньому кінці туалету розбите. Він підбіг і перехилився через підвіконня. Ленґдона ніде не було видно. Фаш не уявляв, щоб хтось відважився на такий трюк. Якби Ленґдон упав з такої висоти, то однозначно переламав би собі всі кістки.

Нарешті сирена замовкла, і знову почувся голос Колле.

— ... рухається на південь... дедалі швидше... перетинає Сену через міст Карузель!

Фаш подивився ліворуч. Єдиним транспортом на мості Карузель був величезний трейлер, він прямував на південь від Лувру. Причіп був накритий брезентом і нагадував велетенський гамак. Фаш здригнувся від недоброго передчуття. Очевидно, лише кілька хвилин тому цей трейлер стояв перед світлофором просто під вікном туалету.

«Шалений ризик», — подумав Фаш. Адже Ленґдон не міг знати, що лежить під брезентом. А раптом там сталеві труби? Або цемент? Чи й навіть сміття? Стрибок із сорока футів! Це божевілля.

— Він повертає! — кричав Колле. — Звертає на міст Сен-Пер!

І справді, трейлер, що переїхав міст Карузель, сповільнював хід і повертав праворуч в напрямку до моста Сен-Пер. «Ну-ну», — подумки сказав Фаш, спостерігаючи, як вантажівка зникає за поворотом. А тим часом Колле вже зв’язувався по рації з агентами, що чергували на вулиці по периметру музею, наказував їм сідати в патрульні автомобілі й наздоганяти трейлер. Паралельно він повідомляв щораз нові координати вантажівки, наче вів якийсь чудернацький репортаж із місця подій.

«От і все», — подумав Фаш. Він знав, що його люди оточать трейлер за лічені хвилини. Ленґдонові не втекти.

Сховавши револьвер, Фаш вийшов із туалету і зв’язався з Колле:

— Підженіть моє авто. Я хочу бути там, коли його заарештують.

Дорогою до виходу з Великої галереї Фаш розмірковував, чи залишився Ленґдон живий після такого карколомного стрибка.

А втім, це вже було не важливо.

Ленґдон утік. Отже, він винний.

Ленґдон і Софі, затамувавши подих, стояли в темряві Великої галереї за якихось п’ятнадцять ярдів від туалету, притиснувшись спинами до однієї з перегородок, що заступали вхід до туалетів. Вони ледь устигли сховатись, як повз них із револьвером у руці промчав Фаш і зник в одному з туалетів.

Останні шістдесят секунд здавалися якоюсь маячнею.

Ленґдон стояв у чоловічому туалеті й відмовлявся втікати з місця злочину, якого не скоював, а Софі уважно вивчала скло із вмонтованою сигналізацією. Тоді подивилась на вулицю, наче оцінюючи відстань до землі.

— Невеличке зусилля, і ви на свободі, — сказала вона.

Зусилля? Збентежений, він виглянув у вікно.

На вулиці, якраз під вікном, зупинився на червоне світло величезний трейлер. Причіп був накритий синім брезентом, під яким лежав вантаж. Невже Софі пропонує йому...

— Софі, я нізащо не стрибатиму...

— Витягніть маячок.

Ленґдон порився в кишені й витягнув металевий ґудзичок. Софі схопила його й швидко підійшла до умивальників. Взяла великий брусок мила, поклала на нього ґудзичок і великим пальцем втиснула його в мило. Тоді акуратно заліпила отвір так, щоб пристрій звідти не випав.

Вручивши мило Ленґдонові, Софі витягла з-під умивальників важку циліндричну урну для сміття. Не встиг Ленґдон вимовити й слова, як вона, тримаючи урну перед собою, підбігла до вікна і щосили вдарила в шибку. Та розсипалася на друзки.