Зірка для тебе - Корний Дара. Страница 35

Олексій здавався також закоханим. Усе йшло ніби добре, і тут вона з батьками дуже поцапалася. Наче й та сама розмова, не звикати, та раптом додалися нові дорікання: де вона бере гроші на дороге шмаття, парфуми, квіти і що це за тип за нею, неповнолітньою, бігає. Збоченець якийсь.

— Ага, торгувати на базарі — повнолітня, а на побачення ходити — дитина!

Коли то сказала, мати взагалі мов із глузду з’їхала. Ухопила її за волосся, а в Лєрки воно довге, аж за пояс, чорне, розкішне. Так от, вхопила її за коси, приволокла на кухню, поклала голову дівчини на стіл, а волосся теліпалося внизу, тоді дістала великий столовий ніж, вона ним кури розділяє.

— Хвойда, люди, моя донька, хвойда! Проклинаю за це! Господи, змилуйся над душею цієї грішниці. Я тобі зара’ ті патли повідрубую, я тобі покажу, яка ти доросла!

Лєрка і не пригадує, як вона тоді видерлася з рук коханої мамці, але таки їй вдалося зберегти цілим і обличчя, і волосся. Вона втекла з дому. Подзвонила коханому, і він відразу примчався та забрав її до себе. Ох, тоді вважала себе і найнещаснішою, і найщасливішою водночас. Бо мати її прокляла, бо кохала і була коханою, жаданою. А він?

А він виявився звичайним сутенером, який, розбудивши в ній жінку, гарно з того скористався і далі користає. Гроші, що вклав у неї, вернулися сторицею. Лєрка оповідала це доволі буденно. Цього ж вечора Олексій зробив її жінкою.

А потім… Потім почалася інша історія. Чи то було зґвалтування, вона й зараз не знає, бо нічого не пам’ятала. Вона забагато випила. І наче крізь пелену: чиїсь сильні руки тягнуться до неї. Обличчя чомусь не пригадується зовсім. А вона і не заперечує проти ласки, бо руки м’які й ніжні, вміють пестити, знають як. І вона навіть відповідала на ті пестощі, бо то, певно, руки її коханого, а чиї ж іще. І так добре їй ніколи ні разу не було до того часу. Наче вулкан усередині прокинувся, вона палала в ньому, стікала лавою, корилася стихіям… Які ті сни бувають майже правдивими, думалося під ранок, коли прокинулася. Але то не були руки Олексія. Відкрила очі, а поруч посопує якийсь старий козел, із лисиною на півголови, із дебелим черевцем поперед себе. Була настільки ошелешена, що й мову відняло. А той старий пердун устав уранці, вдягнувся, поцілував у щічку, поклав під подушку конверт зі словами: «Заслужила, грішнице, ти чудова!» — та й пішов, насвистуючи «Санту Лючію», залишаючи в кімнаті запах дорогого французького одеколону та її, розчавлену. У конверті лежало п’ятсот зелених, це її заробіток за одну ніч. «За ніч, Зірко, за одну ніч!» Але ті гроші були попелом проти пережитої зради. Той покидьок, коханий Олексійчик, її використав.

Бо то для нього був просто бізнес. І він із неї, оскільки вона для нього не зовсім чужа, «братиме невеликі відсотки». Вони домовляться. Говорив буденним голосом. Лєра впала в якесь напівзабуття. Тиждень нічого не їла, лежала в ліжку — то плакала, то сміялася. Олексія майже не було вдома, пропадав у справах. Спочатку наче пробував заспокоювати, малюючи їй казкові перспективи. А потім по-діловому підійшов до справи. Звісно, вона вільна повернутися назад до батьків, але чи вони приймуть її після всього, що вона натворила? А може спробувати заробити стільки на життя, що стане з часом і незалежною — і від нього, і від батьків. Вона намагалася йому заперечувати, навіть погрожувати, говорячи, що неповнолітня і його за зґвалтування по голові не погладять… Але, але… Він лишень розреготався у вічі, сказавши, що той пузатий пан, який її тої ночі п’яну мав, і є найсправжнісінька міліція, один із головних у них, і Лєрка йому дуже сподобалася. На восьмий день сліз раптом не стало. Натомість у тілі, у голові, у серці поселилася якась порожнеча, і вона тоді…

— Віриш, хотіла повіситися. Олексій увечері пішов із дому на якусь там зустріч із черговою жертвою. Робила все в потемках, щоб не передумати. Підсунула стіл під лампу, на стіл табуретку. В Олексія також квартира в центрі, і стелі височезні. А потім почепила його краватку на абажур, зробила петлю. Готово! І раптом озирнулася, бо мені здалося, що крім мене в квартирі ще хтось є… Але то було дзеркало. Велике, на півстіни, і в ньому… Звісно, я не могла там себе бачити — темно ж у кімнаті, натомість у ньому щось світилося маленьке, мов крихітний ліхтарик. Ох, гардини в квартирі не закриті, і то в дзеркалі відбивалася зірка. Та сама, перша. І тоді я згадала тебе, Зорянко. І твій вірш. У мене добра пам’ять, ну ти ж знаєш.

Лєрка закрила очі, наче збиралася з думками, і тоді ледь чутно заговорила:

Запала тиша. Лєрка встала, витягнула з сумочки цигарки, тонкі, чорні, запалила, руки дрібно тремтіли. Усілася, дістала з підвіконня прозору кришталеву попільничку у вигляді розпростертої жіночої долоні. Елегантно струсила туди попіл:

— Отак. Я стояла на столі, тримаючись за петлю краватки, дивилася довго — то у вікно, то на ту зірку у дзеркалі. Дивилася і плакала. А потім витерла сльози, зняла з люстри краватку, поставила стіл і табуретку на місце і, коли Олексій прийшов з вулиці, сказала йому буденним голосом: «Я згідна. Та при умові — тридцять тобі, сімдесят мені». Олексія аж перекосило. Він спочатку трохи покричав, сказав, що на моє місце може знайти не одну таку… Я ж відрубала: «Попробуй. А я піду до твого мєнта і поскаржуся. Що скажеш?» Заткнувся відразу. І тільки вже для годиться наостанок брякнув: «Сорок на шістдесят». Зійшлися на тридцять п’ять — шістдесят п’ять. Ото досі я цим займаюся. У мене, Зірко, як з’ясувалося, організм погано переносить алкоголь. Після ста п’ятдесяти грамів горілки дах падає, нічого не пам’ятаю, але свідомості не втрачаю. А бачиш — і на квартиру заробила, і на машину. З батьками вже десь півроку як помирилася. Коли прийшла з подарунками та грішми, то моя набожна мама навіть не спитала, чим то все зароблено. Головне, що зароблено. І вдома мені ніхто не наказував залишатися, хоча я й досі неповнолітня. Мама навпаки просила частіше заходити, позичила у мене ще трішки грошенят, крім тих, що я просто так на потреби братиків дала, а потім сказала, що пишається мною. Чим, Зірко? Га? Чим я могла в такому віці на життя заробити? Я їй трішки натякнула, що типу живу з чоловіком, який від татка старший, а вона мені на це: «Та то нічого. Головне, що він тебе кохає і грошей не жаліє». Я їй: «Матінко, але ж у нього дружина, діти, онуки». Спеціально кажу, і що я чую у відповідь? «Ти йому також народиш і тоді він нікуди від тебе не дінеться. Потерпи, й за років п’ять він нічого вже не зможе. Хоч твій батько вже й зараз ніц не може», Йо-ки-ли-ми-ни… І це мені каже моя мамця, еталон моралі, цноти та набожності? Ех, життя, Зоряно, — то стерво, а не швидкісна автострада, як ти любиш казати. Хоча… — Лєрка сумно посміхається. — Автострада також стерво.

6. Невільне падіння

Зоряна залишилася в Лєрки. Хай, то тимчасово, поки мама не віднайдеться. А на ранок була неділя — законний вихідний. Лєрка схопилася дуже рано, хоч вони і просиділи допізна. Виною був Зірчин гардероб, точніше, те, що та похапцем склала до торби, коли втікала з батьківської хати. Лєрка оглянула його, скривилася, наче з’їла щось гидке, зібрала всі речі в мішок для сміття, не звертаючи жодної уваги на заперечення подруги. Потім вони поснідали і поїхали на Південний ринок «вдягати Зірку». А оскільки смак Лєрка мала добрий, а Зірка виявилася хоч і зговірливою, та доволі-таки традиційною в смаках щодо декольте, довжини спідниці та надто дорогих деяких речей, то скупилися доволі швидко. В обідню пору були вдома. Лєрка сказала, що Зоряна може у неї жити скільки захоче. Їй навіть веселіше, є з ким поговорити, бо чоловіки від неї не розмов вимагають і зустрічається вона з ними зазвичай на нейтральній території. У розпорядженні Зоряни — окрема кімната, кухня, ванна.