Навколо світу за вісімдесят днів - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль. Страница 32

— Ви маєте рацію, — відповів містер Фоґґ, — і кулаки завжди залишаються кулаками, навіть коли йдеться про політику!

Інспектор вважав за потрібне всміхнутися на це зауваження, і щоб краще бачити все, що відбувається, але не штовхатися в юрбі, місіс Ауда, Філеас Фоґґ і Фікс піднялися на верхній майданчик сходів, що вели на терасу над Монтґомері-стріт. Перед ними на протилежному боці вулиці, між вугільним складом і крамницею торговця гасом, просто неба височіла трибуна, до якої, вочевидь, і тягнулися численні потоки людей.

З якого ж приводу, з якою метою відбувався цей мітинг? Філеас Фоґґ не мав про це жодного здогаду. Чи справа стосувалася призначення якогось важливого військового або цивільного чиновника, про вибори губернатора штату або члена конгресу? Судячи з надмірного збудження, що охопило місто, можна було припустити і те й інше.

Натовп пожвавився. Усі руки здійнялися догори. Деякі з них, стиснені в кулак, швидко піднімалися й опускалися серед невгамовних криків, явного свідчення загального запалу. Юрба вирувала і хвилювалася. Прапори на мить зникали і знову з’являлися, пошматовані на клапті. Занепокоєння докочувалося до сходів, і вся маса людських голів подавалася то вперед, то назад, як морські хвилі під натиском шквалу. Кількість циліндрів зменшувалася на очах, а ті, що ще залишалися на головах, втратили свою нормальну висоту.

— Здається, — помітив Фікс, — цей мітинг присвячений якомусь злободенному питанню. Мене не здивує, коли виявиться, що вони знову обговорюють Алабамську справу, хоча її й так уже вирішено.

— Можливо, — коротко відповів містер Фоґґ.

— У всякому разі, — продовжував Фікс, — тут є двоє лідерів: високоповажний Кемерфільд і високоповажний Мендібой.

Спираючись на руку Філеаса Фоґґа, місіс Ауда із цікавістю спостерігала бурхливу сцену, що відбувалася на вулиці. Щойно Фікс зібрався з’ясувати в сусідів причину цього народного хвилювання, аж раптом рух у юрбі пожвавився. Привітальні крики і лайки стали ще голосніші. Держаки прапорів перетворилися в наступальну зброю. Усі руки стислися в кулаки. З дахів карет і омнібусів, яким перепинили рух, почалася справжня перестрілка. Чоботи й черевики описували в повітрі довгі траєкторії, і серед вигуків почулося кілька револьверних пострілів.

Сутичка докотилась до сходів і поширилася на нижні щаблі. Було видно, що одна з партій відступала, та глядачі не розуміли, хто перемагає: Мендібой чи Кемерфільд.

— Гадаю, нам варто піти звідси, — зауважив Фікс, якому зовсім не хотілося, щоб його «підопічний» ускочив у халепу чи став жертвою випадкового удару. — Якщо до цього хоч якось причетна Англія і в нас упізнають англійців, то обов’язково втягнуть у бійку!

— Англійський громадянин… — почав був Філеас Фоґґ.

Проте не встиг закінчити фразу. За ним, на терасі, пролунали жахливі вигуки: «Слава, слава! Хай живе Мендібой!» То був новий загін виборців, що поспішав на підмогу, обходячи з флангу прихильників Кемерфільда.

Містер Фоґґ, місіс Ауда й Фікс опинилися між двох вогнів. Відступати було пізно. Натовп людей, озброєних кастетами й тростинами зі свинцевими головками, був нестримний. Нашого джентльмена й Фікса, що захищали леді, дуже пом’яли. Як завжди флегматичний, містер Фоґґ спробував був відбиватися кулаками, та марно.

Широкоплечий червонопикий здоровило з рудою бородою, очевидно ватажок цієї банди, заніс свого страшного кулака над містером Фоґґом, і тому було б непереливки, якби не Фікс, який самовіддано прийняв удар, призначений для іншого. Величезна ґуля одразу ж виросла в нього на голові під шовковим циліндром, що вмить перетворився на берет.

— Янкі! — процідив містер Фоґґ, окинувши свого супротивника презирливим поглядом.

— Англієць! — відповів той.

— Ми з вами ще зустрінемося!

— Коли буде ваша ласка. Ваше ім’я?

— Філеас Фоґґ. А ваше?

— Полковник Стемп В. Проктор.

Затим людська хвиля пронеслася далі. Фікса збили з ніг; коли він устав, весь його одяг був пошматований, зате він сам серйозно не постраждав. Його дорожнє пальто роздерли на дві нерівні частини, а штани скидалися на ті, що носять відповідно до тубільної моди деякі індіанці — спершу видерши всю їх задню частину. Та, головне, не постраждала місіс Ауда, лише Фіксові нам’яли боки.

— Дякую вам, — сказав містер Фоґґ детективові, коли вони вибралися з юрби.

— То пусте, — відповів Фікс, — проте ходімо!

— Куди?

— У магазин готового одягу.

Справді, такий візит був дуже до речі. Костюми Філеаса Фоґґа й Фікса перетворилися на лахміття, наче обидва джентльмени билися на боці вельмишановних Кемерфільда чи Мендібоя.

За годину, належно вбравшись і придбавши нові головні убори, вони повернулися до «Міжнародного готелю».

Паспарту вже очікував там на свого хазяїна, озброєний півдюжиною шестизарядних револьверів центрального бою. Коли він помітив Фікса пліч-о-пліч із містером Фоґґом, його обличчя спохмурніло. Але місіс Ауда стисло розповіла йому про те, що сталося, і Паспарту заспокоївся. Очевидно, Фікс перестав бути ворогом і став союзником. Він чесно додержував свого слова.

Після обіду викликали екіпаж, що мав відвезти наших мандрівників і їхній багаж на вокзал. Сідаючи в екіпаж, містер Фоґґ запитав Фікса:

— Ви більше не бачили цього полковника Проктора?

— Ні, — відповів Фікс.

— Я повернуся в Америку і знайду його, — холодно мовив джентльмен. — Не личить британському громадянинові дозволяти так із собою поводитись.

Поліцейський інспектор усміхнувся і змовчав. Певно, містер Фоґґ належав до тієї категорії англійців, які не схвалюють дуелі в себе на батьківщині, однак у разі потреби захистити свою честь готові битися за кордоном.

За чверть шоста мандрівники прибули на вокзал, де вже очікував поїзд, готовий до відправлення.

Заходячи до вагона, містер Фоґґ запитав у провідника:

— Послухайте, друже, що це сьогодні відбувалося в Сан-Франциско?

— Мітинг, пане, — відповів провідник.

— Проте мені здалося, що на вулицях були заворушення?

— Ні, то був звичайний виборчий мітинг.

— Імовірно, вибирали головнокомандувача? — запитав містер Фоґґ.

— Ні, пане, мирового суддю.

Вислухавши цю відповідь, містер Фоґґ мовчки ввійшов у вагон; за мить поїзд помчав уперед.

Розділ двадцять шостий,

«Від океану до океану» — так називають американці велику залізничну колію, що перетинає Сполучені Штати в найширшому місці їхньої території. Насправді Тихоокеанська залізниця розгалужується на дві частини: Центральну Тихоокеанську — між Сан-Франциско й Огденом — і Об’єднану Тихоокеанську — між Огденом та Омахою. Там сходяться п’ять окремих ліній, що зв’язують Омаху з Нью-Йорком.

Таким чином, Нью-Йорк і Сан-Франциско з’єднані суцільною металевою стрічкою завдовжки три тисячі сімсот вісімдесят шість миль. Між Омахою і Тихим океаном залізничну колію прокладено місцевістю, яку доволі часто навідують індіанці й дикі звірі, — цю величезну територію близько 1845 року почали заселяти мормони після вигнання їх із Іллінойсу.

У старі часи, навіть за найсприятливіших обставин, на переїзд між Нью-Йорком і Сан-Франциско витрачали півроку. Нині досить семи днів.

1862 року, незважаючи на протести депутатів південних штатів, які жадали, щоб шлях проходив південніше, залізницю намітили між сорок першою і сорок другою паралелями. Покійний президент Лінкольн особисто заклав початок шляху в місті Омасі, що в штаті Небраска. Роботу розпочали негайно й виконували з чисто американською діловитістю, що не терпить ні бюрократизму, ні паперової тяганини. Швидкість будівництва не повинна була позначитись на міцності споруд. У прерії укладали по півтори милі колії щодня. По рейках, покладених напередодні, локомотив доставляв рейки, потрібні назавтра, і просувався далі у міру будування дороги.