Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі - Апанович Олена Михайлівна. Страница 57

Визначалися також кордони з Польщею по річці Случ, як колись, за Богдана Хмельницького. Українські землі, які були передані за різними угодами Польщі, мають відійти до гетьмана. Значна увага в Конституції приділялася соціальним Низам — рядовим козакам і посполитим. Для захисту їх від визиску та гніту, надмірних данин і робіт, великих тягот і здирств гетьман мав узяти їх під свою опіку. Він також мав забезпечити утримання козацьких вдів і сиріт.

Вказувалося на необхідність припинення утисків і гноблення козаків та іншого населення України саме старшиною. Заборонялося старшині та «всяким військовим і посполитим урядникам» використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах — косовиці, жнивах, загачуванні гребель тощо; віднімати у них грунти або силою змушувати до продажу, забирати за які-небудь провини людське майно або обертати людей за це собі на роботу. Попереджалося, що переїжджі гетьманські слуги, особи військові не мають права вимагати у міщан і селян підводи, корми, напої та провідників, хіба хто їхатиме в публічних справах і то за гетьманською подорожньою. По звільненні України від підданства московського спеціальна комісія має провести ревізію всіх маєтностей і земель, якими користується або захопила старшина, а також ревізію повинностей підданих селян і підсусідків.

Окремо планувалося з'ясувати справу зі звільненням від публічних повинностей купців, оскільки тягар податків слід розподіляти на маєтних купців. Мав бути врегульованими тягловий обов'язок, деякі ярмаркові сплати тощо. Таким чином у Конституції розглядалися проблеми торгівлі. Гетьманові ставилося в обов'язок дбати, щоб від купців, крім узаконених податків, нічого зайвого не вимагалося.

Скасовувалися ненависні народові державні монополії, оренди та відкупи, інші обтяжливі для селян і міщан стації — розквартирування в їхніх домах компанійців та сердюків. Генеральна рада мала знайти інші кошти на утримання найманого війська.

Така увага й піклування про інтереси та соціальний захист низів українського народу були суттєвим історичним кроком уперед порівняно з іншими державними договорами гетьманів, починаючи з Березневих статей 1654 р. Богдана Хмельницького, в яких зовсім ігнорувалися інтереси посполитого селянства й низів козацтва.

Конституція мала статті на користь запорозьких козаків, зберігався їхній особливий статус, забезпечувались їхні права. Запорозькому Низовому Війську мали повернути давні оселі — місто Трахтемирів зі шпиталем, із перевозом на Дніпрі, а також Кодак, Келеберду, місто Переволочну, землі і млин над Ворсклою. Дніпро з усіма своїми рибними промислами від Переволочни до Очакова має бути у відомстві виключно Запорожжя. Форти, побудовані Москвою на запорозьких землях, мають бути знесені.

Затверджувалися права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха з митрополичим престолом у Києві. Орлик зобов'язувався, якщо він здобуде владу в Україні, виборювати політичне й церковне відокремлення України від Москви.

Отже, ця перша в світі конституція була пройнята дуже демократичним духом і визначала прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Хоч і не була вона втілена в життя, однак залишилась однією з найвидатніших історичних державно-політичних пам'яток. «Пакти й Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» мусять зайняти належне їм місце в європейській історіографії і, здається, зберігають певну актуальність для депутатського корпусу сучасного парламенту незалежної самостійної України.

Творці Конституції, розробляючи її в чужій країні, усвідомлювали, що її практичне застосування буде неймовірно важким, адже спочатку треба було звільнити Україну від московського панування. Оскільки їхні власні сили були дуже невеликими — кілька тисяч козаків і старшини, вони сподівалися це зробити за допомогою Швеції, Туреччини та інших країн.

Зі шведським королем Карлом XII була укладена спеціальна угода. Як протектор України він санкціонував козацьку конституцію, підтвердивши таким чином права та вольності Війська Запорозького. Водночас він виступив гарантом незалежності України та недоторканості її кордонів, які за конституцією обіймали Лівобережжя та Правобережжя. Шведський король зобов'язувався не складати зброї доти, доки Україна не буде звільнена від московського панування, й не укладати миру з царем, не здобувши попереднього відновлення незалежності України.

Проте зірка Карла XII на військово-політичному небосхилі Європи почала меркнути, хоча він ще виношував плани спільних дій Півночі та Півдня, тобто Швеції й Туреччини, проти Петра І. Шведська армія, як здавалося Карпові, могла виступити з Померанії, де вона зосереджувалася, до Польщі. З півдня до кордонів Польщі мала підійти турецька армія. Тут, у центрі, діяли б українці й поляки, прибічники Станіслава Лєщинського.

Однак міжнародна ситуація змінилася. На сході Європи захиталася політична рівновага. Росія ставала в ряди найбільш могутніх європейських держав. Нагромаджуючи військові сили, вона спрямовувала свій наступ проти шведів і Туреччини, хоч Оттоманська Порта ще на початку 1710 р. підписала з Петром І мировий трактат. Отже, для шведського короля навіть від'їзд на Батьківщину сушею чи морем виявився дуже небезпечним, хоча великий візир Алі Чорлілі-паша від імені турецького султана обіцяв забезпечити Кардові XII 50-тисячний ескорт для супроводження шведів через польську територію додому.

Шведський король вирішив поки що вичікувати сприятливих обставин у Бендерах, використавши цей час для спонукання турецького уряду до війни з Росією. Незважаючи на полтавську поразку, Карл XII був дуже популярним серед турецьких військових кіл. Його дипломати, особливо Станіслав Понятовський, прибічник Станіслава Лєщинського, досить успішно діяли при дворі султана. Поляки взагалі активно взаємодіяли з турецьким урядом. Не раз відвідували султанську столицю київський воєвода Иосиф Потоцький, граф Тарло.

На сході активну дипломатичну діяльність з метою організації антимосковської коаліції розгорнув Орлик. Це питання він порушив у Бендерах у березні 1710 р., коли мав розмову з французьким послом Дезаєром. Восени 1710 р. український гетьман розпочав листування з кримським ханом Давлет-Гіреєм, дуже впливовою людиною при турецькому дворі. Орлик особисто з ним познайомився під час перебування хана в Бендерах у квітні 1710 р.

На початку грудня з Бендер до Криму виїхала надзвичайна українська делегація, її учасниками були: прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Посольство українського гетьмана виконало свою місію й 23 січня 1711 р. був підписаний договір про встановлення союзу між Кримським ханством і Орликом з козаками. Це було зроблено на грунті повної незалежності України. Хан брав на себе зобов'язання не укладати без згоди української сторони миру з Москвою. У договорі хан на побажання українців гарантував спокій і безпеку населенню України під час воєнних дій. Орлик призначив постійного свого резидента (посланника) при ханському дворі.

У договорі обумовлювалися й відносини з тими донськими козаками, які після придушення військами Петра І антицаристського повстання на чолі з Булавіним переховувалися від помсти царя на землях-кочовищах Кубанської орди й мали тісні зв'язки з усім Донським військом. За договором донці мали підлягати Орлику й користуватися рівними з українськими козаками правами та привілеями.

Від українського гетьмана спеціальний представник (генеральний осавул Григорій Герцик) поїхав у Кубанську орду. Він вступив у безпосередні зносини з донцями, які погодилися приєднатися до шведсько-українсько-татарського союзу й послали свого представника до Карла XII. Через кубанського салтана (сина кримського хана) Іслам-Гірея Герцик вступив у зносини з башкирами й казанськими татарами. Орлик мав офіційне запрошення й від турецького уряду, однак, за порадою Карла XII, поки що утримався від поїздки до султанської столиці.

20 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Петру І, що було до певної міри досягненням шведської дипломатії. Карл XII у своєму стратегічному плані ставив завдання опанувати ситуацією в Польщі й дати під Києвом генеральну битву царським військам передусім за допомогою турецької армії. Для звільнення Правобережної України була спланована зимова військова експедиція об'єднаних сил кримського хана, буджацьких татар, поляків і козаків на чолі з Орликом.