»Володар Всесвіту» - Дашкиев Николай Александрович. Страница 23

Одверто кажучи, в перші хвилини після тривоги Харвуд навіть побажав такої долі своєму помічникові. Але зараз було вже не до особистих рахунків: хоч який там із Сміта інженер, але і його допомога здалася б.

«То де ж це Сміт?»

Кілька разів підходив Харвуд до телефону, дзвонив і до «експериментальної», і в енерговузол, і на сторожові башти. Сміт мов крізь землю провалився.

Він з'явився аж перед ранком. Увійшовши до лабораторії, Сміт здивовано вирячився на Харвуда:

— Чого ти тут мордуєшся? Щось вигадав?.. А я оце йду, коли бачу…

Харвуд не дав йому договорити:

— Біжи швидше до Вагнера. Приведи його сюди. Негайно!

Сміт байдуже посвистів:

— Пізно! Вагнера вже нема. Я щойно звідти. Харвуда наче хто батогом хльоснув:

— Мерзотник! Виродок! Що ти наробив?! Та чи знаєш ти…

— А — мерзотник?! Я — виродок?! — Сміт вихопив револьвер і вистрілив у Харвуда. Але його рука вже втратила колишню точність. Він не вцілив. А через якусь мить на нього наліг Харвуд.

Кілька секунд на підлозі біля інтегратора качався клубок із двох тіл, а потім пролунав ще один постріл, і Харвуд підвівся, похитуючись.

— Ідіот! — просичав Сміт. — Ідіот…

Це були його останні слова.

Розділ XIV

БАНКРУТ ШУКАЄ ПОРЯТУНКУ

Нудотна, волога, задушлива ніч. Ані зірочки, ані проблиску в небі — воно затягнуте суцільною ковдрою важких хмар.

І на землі — морок. Грінхауз, цей маєток-лабораторія в глибині джунглів, замовк, причаївся. Лише де-не-де тьмяно виблискують невеликі лампочки — енергію економили. Тимчасовий власник Грінхауза Генрі Харвуд — банкрут. Він не може купити навіть якихось там кілька сот тонн пального, щоб наповнити спорожнілі цистерни. Йому нема чим сплачувати лаборантам і охоронцям, і їх доведеться звільнити. І це тоді, коли слід напружити всі сили, щоб відремонтувати головний інтегратор і докінчити монтаж приладу, успішне випробування якого тільки й дасть довгождані мільйони. Даремно звертатися до Паркера, Кніпса, навіть до Бетсі. Харвуд для них потрібний лише як «Володар Всесвіту», а зовсім не як жебрак-винахідник. Їм байдуже, якою ціною дістався успіх: украв, одняв, знайшов — все одно. Переможців не судять. Харвуд відсвяткував часткову перемогу і одержав за неї аж надто великий аванс. Тепер надходить черга сплатити по векселях…

Ні, старий Вагнер помилявся: Харвуд зовсім не був нездарою і марно часу не гаяв! Він майже закінчив побудову «випромінювача влади» — портативного інтегратора, конструкцію якого почав розробляти ще Вагнер. Це мала бути закута в суцільний сталевий панцир споруда на гусеничному ходу, з кількома дзеркальними антенами-рефлекторами. Десь у череві цієї потвори, копіюючи химерні звиви шпилястих ліній на плівці, виникатимуть електромагнітні коливання. Вузьким незримим пучком ці коливання вирвуться з антен, помчать на сотні кілометрів, щоб викликати в усіх, хто трапиться на шляху, почуття жаху, приреченості» пригніченості; розхитувати й ламати волю, порушувати найточніші процеси, якими людський мозок забезпечує існування всього організму.

Головний інтегратор Вагнера — пройдений етап. Цей прилад конче потрібний, щоб з його допомогою якнайшвидше сконструювати щось інше. Але він непридатний як зброя. Обчислення показали, що, навіть збільшивши потужність інтегратора в тисячу разів, бажаного ефекту досягти не вдасться: електромагнітні хвилі розпорошуються в повітрі, згасають, не досягнувши об'єкту. А Харвуду насамперед потрібна далекобійність апарата. І це дасть «випромінювач влади» — прилад, що випромінює коливання короткими імпульсами надзвичайно великої потужності.

Тільки троє людей знало про «випромінювач влади». Навіть лаборанти й техніки, монтуючи цей прилад, вважали, що мають справу з новим типом радіолокатора. Зараз, після смерті Сміта, доведеться розкрити таємницю ще комусь, бо самотужки не впоратися… Що ж робити?

Як хижак у клітці, Харвуд бігав з кутка в куток свого кабінету, шукаючи виходу з скрутного становища.

«Можна взяти в помічники Петерсона?.. Але це однаково, що підписати самому собі смертний вирок… Притягти ще й росіянина? Нацькувати їх одне на одного?.. Спокусити грошима, славою, зіграти на честолюбстві?.. — гарячково обдумував він різні комбінації. — Тільки не дати їм домовитися».

Це був риск, але нічого іншого не лишалось.

І ось перед головним інтегратором, за кілька кроків од того місця, де п'ять тижнів тому Джек Петерсон мало не забив Генрі Харвуда, сидять двоє надзвичайно люб'язних і чемних людей.

— Отже, містер Петерсон, забудьмо колишнє. Сміта я вигнав геть, — це був страшенний мерзотник. Тепер мені потрібний помічник. Я міг би викликати першого-ліпшого інженера з Америки, але вибрав саме вас і певний, що не помилився. В разі мого успіху на вас чекають багатство й слава. А невдачу я переживатиму один — це не позначиться навіть на вашому заробітку… Щоб бути певними один одного, ми складаємо угоду. Ось вона… — Харвуд підсунув Петерсонові заздалегідь приготовлений текст. — Підпишіть. Чи вас задовольняє платня?

Джек Петерсон слухав Харвуда у дивному сп'янінні. Несподівана зміна долі здавалася йому чимось неймовірним.

Але сумніву нема: чорним по білому написано, що на Джека Петерсона, інженера, покладається повна відповідальність за головний інтегратор і всі досліди, які будуть провадитися з цим приладом.

Ще раз, востаннє, в голові Джека блиснула думка про ті незчисленні багатства, які може дати інтегратор. Та зразу ж її затьмарила інша, яскравіша й величніша думка про майбутнє царство справедливості.

— Згоден! — сказав він хрипко.

— То приступайте до роботи. Насамперед треба перевірити інтегратор, — той дурень Сміт тут щось накоїв. Копирсатися одному — річ дуже марудна, тому з вами працюватиме вже знайомий вам містер Чеклофф. Талановитий інженер, але… але… небезпечна людина. Прошу, стежте за ним і не давайте йому волі. Щоб він не втік, я вживу запобіжних заходів.

— Я хотів би працювати з Гаррі Блеквелом.

— На жаль, це неможливо, — зітхнув Харвуд. — Блеквел звільнився і виїхав до Америки.

Джек здивувався, але не допитувався. Про долю свого друга він таки дізнається і стане йому в пригоді.

— Добре, містер Харвуд. Хай буде Чеклофф.

Він промовчав про свої підозри щодо Фогеля-Чеклоффа, маючи досить грунтовні підстави вважати його за одного з наглядачів Харвуда.

…А Щеглов, навіть не підозріваючи про події, які відбувалися в Грінхаузі, у цей час нишпорив по закутках своєї в'язниці, клянучи харвудівську підступність і особисту легковажність. Він тепер справді перетворився на в'язня і, як кожен в'язень, шукав можливості втекти.

Його перенесли сюди сплячим. Сміт під час відвідин Вагнера потурбувався перш за все позамикати решту кімнат. Не вдалося навіть помітити, звідки він з'явився і куди зник. А дверей назовні начебто ніде не було.

Інженер обмацував усі виступи, зазирав у кожну шпарку — ніде нічого.

У передпокоях кабінетів за товстими герметичними заслонами містилися автоматичні підйомники. Свого часу їх, певно, використовували для постачання лабораторій матеріалами, а тепер звідти можна було одержати їжу в термосах. Але в ті отвори зміг би пролізти хіба кріль.

Про всяк випадок Щеглов вирішив дослідити це пристосування детальніше. Натискаючи на кнопки керування, він кілька разів підіймав і опускав площадку підйомника. Туди й назад — двадцять секунд. Отже, відстань До горішнього поверху чимала.

Інженер засунув руку в отвір, щоб докладніше вивчити механізм пристрою, і ледве встиг одсмикнути її: площадка раптово посунулась угору.

Чому?.. Щось зіпсувалося?.. Чи, може, там влаштовано якийсь запобіжний механізм?

Але схожа на неглибоку каструлю площадка одразу ж повернулася. На ній лежав невеликий гострий ніж.