Архе - Дереш Любко. Страница 9

смуги. Спробуй. Схоже на рівчаки, світлі і темні. Знайшла?

- Бачу.

- Це ти бачиш свої вії крізь архе. Зосередься на темних зернятах.

Розпружся... обережно на коми.

- Бачу шось темне... трохи двоїться...

- А тепер виверни те, що бачиш.

- О Господи, ЦЕ Ж НЕМОЖЛИВО!!!

- Давай-давай. Вивертай!

- Бути такого не може!!! Та тут ціла щілина між світами! А он ще одна! Ціла

пустеля горизонтів!

- Не фіксуйся. Це тільки пунктуація. Точки напруженості Архе. Краще фокусуй

себе на рядках! Вони довгі-довгі, і

ори

о н т

- У-у-у-ух ти!!! Ну ти й сказанув! Мені аж дух захопило: гори з онт аль н

і... Ціла пустеля горизонтів!

- Не фіксуйсь, а то філолологом станеш!

- ОгоГОгоГО!!! ЛОГОГОЛОГОМ?!! Але мене малі-монить! Я все зрозуміла! Як

влучно! Та я просто не ві-і-і-ірю! Уааааа!

- Сприймай це відсторонено. Ніби книгу читаєш. Просто пірни ?

- Bay! Bay! Я вийшла! Вийшла на це! Я вивернула, Антон! Це тощо! ТОЩО! Я

ЗРОЗУМІЛА! ЦЕ ТОЩО! ОН В О Н О Щ О!!!

ТОЩО!

Терезку дежав'ючить

- Антоне? Це ти?

Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову замружилась.

Дико кололо в очах. Пальцями розчепірила повіки, зойкнула від яскравого

проміння і знову зажмурилася. Біль стихав.

Хтось сів поруч.

Терезка спробувала пригадати, що відбувалося кілька секунд назад. Здається, на цей раз щось цілком космічне.

їй захотілося плакати: щойно вона знаходилася всередині таїни, а зараз навіть

не пам'ятала, у чому ж приваба загадки, яку вона виділа. Хоч убий, не

пригадала би. Залишилося хіба враження чогось страшенно потрібного. Вона

почувала себе достоту так, мовби осягнула, як наяву можна літати, але

наступної ж миті все забула.

- Ти виділа плазму? - спитав Антон. - Кажи: виділа, ні? Терезка кивнула.

Перед очима пливли мокрі плями, де-не-де відторочені пекучими порізами

світла.

- Точно пам'ятаю, шо виділа. Навіть зараз, коли згадую про неї, трішки

наповнююся тим світлом. У тебе нема такого? А де цей, другий?

- Буба? Буба впав у кому. Його затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш.

До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Запахло

димом. Довелось перебороти себе, щоб не вирвати. Антонові губи розліпилися, і

він заговорив:

- Антоне? Це ти?

Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову заплющила очі.

Дико кололо світло.

Пальцями вона розчепірила повіки, зойкнула від яскравого проміння і знову

зажмурилася. Біль стихав. Хтось присів поруч.

Терезка спробувала пригадати, що ж такого небувалого відбувалося кілька

секунд назад. Здається, щось геть потойбічне.

- Ми вже крапали? Ах, ми вже крапали! - згадала Терезка й зітхнула. їй

захотілося плакати: щойно вона знаходилася всередині загадки, а зараз навіть

не пам'ятала, в чому ж полягала приваба тої загадки, яку вона виділа. Хоч

убий, не пригадала би. Залишилося хіба враження чогось страшенно потрібного.

Якщо пояснити на прикладі, то вона почувала себе так, мовби на секунду

осягнула, як наяву можна літати, але наступної миті все забула.

- Ти виділа плазму? - спитав Антон. - Кажи: виділа, ні? Перед очима пливли

мокрі плями, де-не-де відторочені

пекучими зрізами світла.

- Точно пам'ятаю, шо виділа... Ого! Навіть зараз, коли згадую про неї, трішки

ніби наповнююся нею. У тебе нема такого?.. Слухай, а де цей другий?

- Буба? Буба впав у кому. Або в апостроф. По-любому, затягнуло десь далеко-

далеко. Образно кажучи, на край книжки. Ну, ти розумієш.

До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Запахло

димом. Терезку вивернуло спазмом, довелося переборювати. Антонові губи з

тихим звуком розліпилися, і він заговорив:

- Ти виділа «плазму»? - спитав Антон. - Кажи: виділа, нє?

Терезка кивнула головою.

- Виділа.

- І як? Сильно?

- Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, роблюся іншою. Чим більше

пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше інакшаю. Зауважую більше, буквально на льоту. Але згадати повністю не можу. А де цей, другий?

- А, Буба? Е-е-е, Буба впав у кому... чи у крапку. Про таке кажуть: погорів

на пунктуації. В Архе багато пасток.

Буба прийняв «плазму» занадто особистісно. Тому його й затягнуло - далеко-

далеко. Десь аж на сам край книжки. А шкода. Був би з нього колоритний

персонаж. А тепер бовтається десь, неборак, недоречний, як до паска рукав. Ну

але нехай...

До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло

димом. Губи Антона розліпилися, і він заговорив:

- «Плазма» діє на нас, як атмосфера на метеорит. Коли той влітає у густі

шари, практично повністю згоряє. Зате уламок, який падає в море - набуває

нечуваної міці. А Буба твійПУУ УУ УУУ

X X X Ххххх ххх х хх

XXX

Зненацька Терезка зірвалася з місця. Щойно вона пережила диявольськи

реалістичний малімон.

- Як ти це зробив? - вона закліпала очима й обмацала лице. Сон чи ні?

- Шо «зробив»?

- Ну! Так дмухнув: пух-х... а мене, як пір'їну в порохотяг, засмоктало!..

Башка - пуф-ф-ф! Як хлопавка!.. Тьфу, аж мороз обдер, - Терезка розтерла

гусячу шкіру на ліктях. - В мене мало очі на лоба не вилізли! Дивлюся я на

тебе, а тут ти починаєш тягнутися і паф! Хлоп! В шиї - трісь! У носі - хрясь!

А очі взагалі в боки роз'їжджаються, як у п'яної.

- Ішо, побачила шось нове?

- Так! Там є новий фокусі Ти якось розтягнув це... упорядкував. Ти показав

мені, де шукати новий фокус для очей! Я не можу це пояснити, але... Ти

взагалі розумієш, про шо я, чи це малімони? Ти ніби розтягнув простір, звільнив його від

- Виділа. Точно виділа... Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, як я

виділа, потрохи наповнююся нею. Роблюся іншою. Навіть здається: чим більше

пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю... А де цей, другий?

- Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз

головою.

- І де він зараз?

- Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м'який для

«плазми», - пояснив Антон. - А ти -? ні. Тобі не цікаво, чому?

До її вух долинули черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло

димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з

тихим звуком розліпилися, і він заговорив:

- Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу і майже весь згоряє.

Зате у ла мок, який падає в мо ре - той улам ок гартується. Ну, і так далі.

Січеш, н є? А Буба ПУУУУ У УУХХ X X Ххххх х х х хх х х

fc^v

ХХХХ XX X

Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.

- Як ти це зробив? - вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не

спить.

- Шо «зробив»?

- Ну. Так дмухнув: пух-х - і ніби пір'їна вилетіла! А мене цілу аж мороз

обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув. Вкидуєшся, про шо я? Господи, Я

ЗРОЗУМІЛА!..

- Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!

- На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить

напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору - не тільки

прямолінійний! А ти - ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ

ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!

Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя. Зміряв Терезку

поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.

Затяжка. Видих. А між ними свист.

Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!».

Раптом Антон їй перестав подобатися. І це було дивно.