Тигролови - Багряный Иван Павлович. Страница 57

Назустріч підкотився інший ешелон і став поруч.

У Григорія серце задрижало: крізь заґратовані віконечка дивились бліді обличчя, поприлипавши до ґрат… Етап!!!

З другого боку “експресу” стояв такий же етап, лише в другий бік. На гальмових площадках маячіли патрулі з тригранними багнетами. Хтось гукав зліва через “експрес” до другого етапу:

– Здорово земляки!… - і сміявся шибеничним сміхом. - Куди Бог несе?!.

– В “Дальлаг”, а вас?

– В “Сєвлаг”!… Ха-ха-ха!

Людп висовували руки і махали один одному і сміялись. Що їм ще лишилось, як не сміятись?!?

Хтось з'їхав з глузду в цій країні. Один етап ішов на схід, другий на захід, а посередині - ще один етап, тільки без конвоя.

– Глянь глянь… Наші! - прошепотів хтось гаряче в вагоні “експресу”, припадаючи до вікна. - І по той бік і по цей бік!…

– Ото тутешні, - бурчав той, що співав “Джанкоя”. - Скрипникові вчителі, та партєйці, та куркулі, - все наш брат, “враг народа”! Ті, що колись українізацію тут робили, і інші “враги”.

Люди в “експресі” повідтуляли ганчір'я в повидушуваних вікнах і ловили слова, згуки, дивились на притиснені до ґрат обличчя.

– Боже-Боже! - побивалась якась жінка. - І що воно в світі робиться?!. І де те людське пристановище наше? Га?!

А земляки махали один одному руками з заґратованих віконечок, втискали в грати білі, як смерть, обличчя і пряли очима… І сміялись… Сміялись беззвучним мефістофельським сміхом.

Це тривало якусь коротку мить. І щезло, як марево, як нічне хворе маячіння. А здавалось, ніби це тривало вічність і триває й досі.

Вже ешелони розійшлись, а той беззвучний мефістофельський сміх стояв, як привид у фантазії вимученої, невиспаної людини, як мара в чорній безодні ночі.

Хтось з'їхав з глузду в цій країні. З одного кінця землі гнав етапи в другий, а їм назустріч гнав такі ж етапи, І нема їм кінця-краю. А межи ними котив цей плач на колесах, цей неетапний етап, цей найдемократичніший “експрес”, ні, - ковчег горя проклять і сліз материнських.

Змазчики перестукували букси, лаючись на чім світ на лютім морозі. Чи то вистукували колеса, ляскотіли буфери і чиргикали та скиглили гальма?…

Вимучені люди вже спали, похилившись одне на одного. “Експрес” стрясав ними, обдавав їх димом та смородом, ревів до них із скреготом, - та вже не в силі був їх розбудити.

Лише ячіло мале диїя. Ячіло тихенько, безпомічно, безнадійно вже…

Та не спав ще Григорій - думав свою понуру думу, притримуючи на плечі Грицеву голову.

Надворі помалу сіріло.

Туман стояв од морозу. Туман дрібнюсіньких блискучих пилинок іскрився на вранішньому сонці.

П'ятдесятиступневий мороз біг шпарко по пішоходах, по нулицях і рипів-дзвенів, заливався на всі голоси, квапився десь, бадьоро пританцьовуючи.

Місто, розташоване на сопках і в долинах, хукало, тупотіло, хлопало рукавицями і волохатими од інею віями.

Згромаджені на горбах будинки середмістя, підносячись з лискучого туману, як з моря, димили з усіх димарів, хукали в небо. Гейби величезне товпище пароплавів - кораблів фантастичного флоту - згромадились в порту і розпалювали печі, готуючись до вимаршу в невідомі рейси. А чи згубили маршрути, збились в тумані, і згромадившись на зрадливих рифах, алярмують, і димлять, і хукають в небо. Ні, пливуть, пливуть!… Похилені стовпи диму злягли в один бік - цілий ліс рухливих димових стовпів, - пливуть!…

І так само диміли коні, люди, пси, випускаючи клубки білої пари, що тут же на них осідала інеєм. Диміло все. І рипіло, чиргикало, квапилось.

Хабаровськ - столиця цілого Далекосхідного краю, цього химерного ельдорадо.

Хлопці вийшли на головну вулицю, що звалась Карла Маркса. Пішоходами бігли, поховавши носи в ковніри й натискаючись одне на одного, аборигени столиці - службовці, робітники, військові, - росіяни, українці, китайці, корейці… Військові з течками і цивільні з військовими планшетками та шкіряними військовими сумками через плече…

Дудніли авто, ляскаючи ланцюгами, і тут же їхали нарти, запряжені північними оленями, - то десь приїхали гольди до столиці. Рогаті миршаві олені й гостровухі миршаві пси та екзотично вбрані низенькі гольдячки, що сиділи на нартах, привертали уваги хабаровців. Люди товпились, розглядаючи диво. Бо не бачили. Бо, за статистикою цієї столиці, в ній дуже мало старожильців, а все - рухливе населення, постійно змінне. Воно рухається так, як вода в Амурі: припливає і одпливає, - не затримується. Приїздить добровільно і з примусу - за партійними та профспілчанськими зобов'язаннями - і, не витримавши умов суворого краю, утікає геть, ризикуючи з усіх пільг та вигод, передбачених КЗОТом. Поурядуе трохи, отак хапне екзотики і втікає назад, розповідати там, вдома, “у самовара”, як пікантний додаток до тії ідилії всесоюзного міщанства, - дива про химерний край, про чудеса найчудесніші.

Олені апатично тягли нарти, а разом з ними і юрбу роззяв.

У перехожих, що десь поспішали, майже в кожного течка і спеціально приладовані бляшані банячки на обід. Не дарма про це місто загадують загадку: “Три гори, три діри і сто тисяч кастрюль та портфелів - що то буде? Хабаровськ!”

Проте Григорієві це місто сподобалось, - воно дуже нагадувало Київ. Скований кригою і вкритий криговими торосами, широченний Амур огинав його внизу попри гору. Від Амуру починалася широка головна вулиця, обставлена модерними будинками. Вона була коротка, але європейська. Замалим не Хрещатик. Деякі будинки були дуже гарні, п'яти-шестиповерхові і модерної архітектури. Низка будівель саме будувалась - стояли високі риштовання, що ось-ось розпадуться, розлущаться, і з них, як з горіха, вилупляться імпозантні споруди. Вже з самих риштовань пробивався претензійний розмах будівничого, що замірився на високу скалу.

В місті була, либонь, житлова криза, - на руїнах колишньої церкви стояли величезні брезентові намети, мов колосальні киргизькі юрти, і там жили якісь люди; це там, зразу біля Амуру, і це на 50-ступневому морозі…

Хлопці оглядали розкішні вітрини гастроному з усіма шедеврами всесоюзного Нархарчопрому: вином, консервами, шинкою, ковбасами, шоколадою, цукерками в станіолі і без станіолю. Оглядали вітрини крамниці “Динамо” - спортивного товариства - з усім причандаллям для фізкультури і спорту та для полювання, - прекрасні ноиенькі дубельтівки, гільзи всіх калібрів, набійницькі, біноклі і всяке начиння мисливське - від барклаїв до обжимок включно. Все для полювання! Так ніби тут мали екіпіруватися всі оті аматори екзотики - новітні Пржевальські та Міклухи-Маклаї в дешевому масовому виданні, як ширпотреб.