Переспівниця - Коллінз Сюзанна. Страница 7
— Вони дадуть обіцянку публічно, — мовила я. Денді змахнув хвостом, і я сприйняла це як згоду. — Я змушу Коїн оголосити це перед усім населенням Округу 13.
— Гм, непогана ідея, — усміхнулася Прим. — Це не стовідсоткова гарантія, однак тепер їм буде набагато важче не дотримати слова.
З пліч немов гора впала, адже нарешті я прийняла важливе рішення.
— Треба частіше будити тебе, маленьке каченя.
— Авжеж, — мовила Прим і поцілувала мене в щоку. — А тепер спробуй заснути, гаразд?
І я таки заснула, а прокинувшись уранці, почала жити згідно з розкладом: 7.00. Сніданок. 7.30. Ставка. От і добре, бо час щось робити. В їдальні я піднесла витатуйований на руці розклад, в який вписаний був мій ідентифікаційний номер, до сенсорного екрана і попхала тацю вздовж харчових автоматів. Сніданок, як завжди, складався з миски гарячої каші, склянки молока і жменьки фруктів чи овочів (сьогодні нам подали товчену ріпу). Вся їжа вирощена в підземеллях Округу 13. Мене приписали до столу, за яким сиділи Евердіни, Готорни та ще кілька біженців із нашого округу. Я одним духом глитнула свою порцію і не відмовилася б від добавки, але тут ніколи не давали добавок. До харчування тут науковий підхід. Кожен мешканець отримує рівно стільки калорій, скільки потрібно саме йому, щоб протягнути до наступного прийому їжі, — ні грама більше, ні грама менше. Розмір порції залежить від віку, зросту, будови тіла, стану здоров’я і фізичних навантажень згідно з розкладом. Біженці з Округу 12 спочатку отримували більші порції, ніж місцеві жителі, — щоб бодай трохи погладшали. Мабуть, кощаві солдати надто швидко втомлюються. Мушу визнати, що такий підхід спрацював. Уже за місяць ми мали здоровіший вигляд, особливо діти.
Гейл сів поруч, і я докладала зусиль, щоб не зиркати жалібно на його тацю. Мені так хотілося добавки, а він так часто ділився зі мною своєю порцією, що мені вже було соромно. Та хоч як я намагалася зосередитися на серветці, в мою тарілку все одно плюснула повна ложка товченої ріпи.
— Припиняй це, — мовила я, та оскільки вже почала жувати, мої слова прозвучали зовсім не переконливо. — Мабуть, це заборонено.
Тут дуже суворі правила щодо харчування. Наприклад, навіть якщо ти не доїв свою порцію і хочеш притримати її на потім, не зможеш винести її з їдальні. Мабуть, раніше тут ставсь якийсь інцидент: хтось запасався їжею абощо. Але ж ми з Гейлом не один рік добували харчі для своїх родин, тому таке правило здавалося нам дивним. Ми добре знали, що таке голод, але ще ніхто й ніколи не вказував нам, що і коли їсти. В дечому правила в Окрузі 13 були набагато суворіші, ніж ті, які нам нав’язував Капітолій.
— А що мені зроблять? У мене вже й так забрали комунікатор, — відмахнувся Гейл.
Я мало не вилизала свою миску, і раптом у мене з’явилося натхнення.
— Слухай, а може, додати й це до списку моїх вимог?
— Що саме? Щоб мені дозволили підгодовувати тебе ріпою? — запитав Гейл.
— Ні, щоб нам дозволили полювати... — (Це привернуло Гейлову увагу). — Ми б віддавали все впольоване на кухню. Але ж головне... — я недоговорила, бо Гейл і так зрозумів мене. Головне, що ми б час від часу дихали свіжим повітрям. Гуляли в лісах. Ми б знову стали собою.
— Давай, — мовив Гейл. — Зараз саме час. Ти можеш просити місяць із небес — і для тебе дістануть і його.
Гейл навіть не уявляв, що я й так проситиму місяць із небес — проситиму зберегти Піті життя. Я міркувала, чи варто розповісти про це Гейлові, аж тут пролунав дзвоник, який сповістив про завершення сніданку.
Я уявила, що опинюся сам на сам із Коїн, і мені стало зле.
— Що в тебе далі за розкладом?
Гейл поглянув на руку:
— Урок з історії ядерної зброї. До речі, твою відсутність уже помітили.
— Я маю йти в Ставку. Підеш зі мною? — запитала я.
— Гаразд. Але після вчорашнього мене можуть просто виставити за двері.
Поки ми відносили таці, Гейл мовив:
— Гадаю, тобі варто занести Денді в список своїх вимог. Я не впевнений, що тут нормально ставляться до домашніх улюбленців, адже вони не приносять ніякої користі.
— О, тут знайдуть роботу і для нього. От побачиш, щоранку на його лапі з’являтиметься новий напис, — мовила я, однак вирішила перестрахуватися і заради Прим включила його в перелік.
Поки ми дісталися Ставки, Коїн, Плутарх та інші уже зібралися. Майже всі здивувалися, побачивши Гейла, але ніхто не наважився виставити його за двері. Я боялася переплутати, що збираюся вимагати, тож одразу попросила аркуш паперу й олівець. Уперше — з часу своєї появи тут — я виявила цікавість до того, що відбувається, і це заскочило всіх зненацька. Кілька здивованих пар очей перезирнулися між собою. Мабуть, для мене приготували нову лекцію... Проте Коїн сама подала мені аркуш паперу й олівець, і всі мовчки чекали, поки я складала перелік. Денді. Полювання. Недоторканність для Піти. Публічна обіцянка.
Здається, це все. Це мій єдиний шанс, єдина можливість поторгуватися. Міркуй! Чого ти ще хочеш? І тут я плечем відчула тепло. Гейл. Я додала до списку Гейла. Не думаю, що зможу впоратися без нього.
Розболілася голова, і стало важко думати. Заплющивши очі, я почала беззвучно промовляти: «Мене звати Катніс Евердін. Мені сімнадцять років. Моя домівка — Округ 12. Я брала участь у Голодних іграх. Урятувалася. Капітолій ненавидить мене. Піту взяли в заручники. Він живий. Він зрадник, але живий. Я повинна вберегти його від смерті...»
Перелік. Він закороткий. Треба мислити масштабніше... Уявімо, що я перестану бути важливою, уявімо майбутнє, в якому я нічого не варта. Хіба я не повинна просити більшого? Для своєї родини? Для своїх земляків? Від праху мертвих засвербіла шкіра. Я буквально фізично відчула під підошвою черевика обгорілий череп. Від змішаного запаху крові і ядучого аромату троянд запалало в носі.
Олівець сам почав ковзати по аркушу. Розплющивши очі, я побачила криві букви. «СНІГОУ ВБ’Ю Я». Якщо президента візьмуть у полон, то привілей його стратити мають надати мені.
Плутарх обережно кахикнув:
— Уже закінчила?
Я підвела погляд на годинник. Я просиділа за столом майже двадцять хвилин! Здається, не в одного Фінея проблеми з концентрацією.
— Так, — відповіла я. Мій голос звучав хрипко, тож я прокашлялася. — Отже, домовилися, я згідна стати вашою Переспівницею.
Я дала їм трохи часу на те, щоб полегшено зітхнути, привітати одне одного, поплескати по спині, але Коїн залишилася незворушною, так ніби моя заява аніскілечки її не вразила.
— Але в мене є кілька умов, — я розгладила аркуш. — По-перше, моя сім’я залишає собі кота.
Моє найкрихітніше прохання миттю спровокувало суперечку. Повстанці з Капітолія не бачили в цьому нічого поганого: певна річ, мені дозволять залишити кота! — тоді як жителі Округу 13 вважали, що це може спричинити певні труднощі. Зрештою ухвалили рішення переселити нас на верхній поверх, у кімнату з неймовірною розкішшю — крихітним віконцем над землею. Так Денді зможе виходити й заходити, щоб робити всі свої справи надворі. Годуватися він має сам. Якщо проґавить комендантську годину, лишиться до ранку надворі. Якщо поставить під загрозу систему безпеки, його негайно пристрелять.
Зовсім не погано. Денді житиме так, як жив дотепер. За винятком умови про розстріл. Якщо він надто вихудає, я зможу підгодовувати його тельбухами — за умови, що моє наступне прохання буде задоволене.
— По-друге, я хочу полювати. З Гейлом. У лісі, — випалила я і дала присутнім кілька секунд, щоб перетравити почуте.
— Ми не заходитимемо далеко, — докинув Гейл. — Користуватимемося нашими старими луками. М’ясо можете забирати на кухню.
Я поквапилася втрутитись, поки нам не відмовили:
— Просто... Я не можу тут дихати... Я б зміцніла, стала прудкішою, якби... якби змогла полювати.
Плутарх почав був пояснювати пов’язані з цим проблеми: небезпеку, необхідність посилення охорони, можливі поранення, — але Коїн обірвала його:
— Ні. Нехай полюють. Дві години на день замість тренувань. Радіус — чверть милі. Комунікатори і маячки обов’язкові. Що ще?