»Машина часу» - Уэллс Герберт Джордж. Страница 2

- Це аж ніяк неможливо, - почав був Філбі. - Це вже...

- Чого б і ні? - здивувався Мандрівник у Часі.

- Це суперечить розуму.

- Якому розуму? - спитав Мандрівник.

- Ви можете доводити, що чорне - біле, та мене ніколи в цьому не переконаєте, - сказав Філбі.

- Може, й не переконаю, - погодився Мандрівник, - але тепер ви хоч зможете зрозуміти мету моїх досліджень у [38] царині геометрії чотирьох вимірів. Я віддавна вже плекаю думку про машину...

- Щоб мандрувати в Часі! - вигукнув Дуже Молодий Чоловік.

- Вона рухатиметься і в Часі, і в Просторі, залежно від бажання того, хто керуватиме нею.

Філбі тільки посміхнувся.

- Я перевірив її на досліді, - сказав Мандрівник у Часі.

- Надзвичайно корисний винахід для історика, - промовив Психолог. - Можна було б повернутися в минуле і перевірити, скажімо, відому всім оповідь про Гастінгську битву*.

* Гастінгс - місто на південному сході Англії. Біля цього міста 1066 р. сталася битва між англосаксами і нормандськими завойовниками.

- Чи не боїтеся, що звернете на себе забагато уваги? - застеріг Лікар. - Наші предки не дуже полюбляли анахронізми.

- Можна було б вивчити грецьку мову з уст самого Гомера або Платона, - замріяно мовив Дуже Молодий Чоловік.

- І вони напевно поставили б вам незадовільно. Адже німецькі вчені навдивовижу вдосконалили їхню давню мову.

- Тоді нам лишається ще майбутнє, - не вгамовувався Дуже Молодий Чоловік. - Подумайте тільки! Можна покласти всі свої гроші в банк під проценти, а самому майнути вперед.

- І виявити, що суспільство там засноване на суто комуністичних засадах, - докинув я.

- З усіх найекстравагантніших теорій... - почав Психолог.

- Авжеж. Так само думав і я і тому ніколи не казав про це, аж доки...

- Ви не пересвідчилися в цьому з досліду! - скрикнув я. - І можете довести це?

- Продемонструйте ваш дослід, - вигукнув Філбі, починаючи вже нетерпеливитись.

- Еге ж, покажіть нам ваші спроби, - приєднався до нього Психолог, - хоч я знаю, що все це химери.

Мандрівник у Часі обвів нас поглядом і посміхнувся. Далі, з тією ж посмішкою, він засунув руки в кишені й повільно вийшов з кімнати, і ми чули, як він човгав ногами, проходячи довгим коридором униз до своєї лабораторії.

- Чого це він туди подався? - здивовано глянув на нас Психолог. [39]

- Утне якусь штуку, - висловив гадку Лікар.

Філбі заходився розповідати про фокусника, що його він бачив у Барслемі, та Мандрівник у Часі повернувся, і оповідання Філбі ми вже так і не почули.

II. МАШИНА

В руках Мандрівник у Часі тримав якусь блискучу металеву раму, розміром трохи більшу за настільний годинник, надзвичайно тонкої роботи. Була вона із слонової кості й якоїсь прозорої кристалічної речовини. Надалі я мушу додержувати цілковитої точності, бо те, про що мовитиметься, здасться вам абсолютно неможливим (звичайно, коли не йняти віри поясненням нашого господаря). Мандрівник узяв маленький восьмикутний столик, що їх було кілька в кімнаті, і підсунув до каміна так, щоб дві ніжки його стали на килимок. На столик він поклав свою машину, потім підсунув стілець і сів. На столику стояла ще маленька лампочка під абажуром, яка яскраво освітлювала все навкруги. В кімнаті горіло ще з дванадцятеро свічок: дві з них, у бронзових свічниках, - на поличці каміна, а решта в канделябрах. Отож було ясно як удень. Я сів у низеньке крісло, поставивши його майже між каміном і Мандрівником у Часі. Філбі примостився позад Мандрівника й дивився поверх його плечей. Лікар і Провінційний Мер сиділи праворуч від нього, а Психолог - ліворуч. Ззаду Психолога стояв Дуже Молодий Чоловік. Всі ми були насторожені. Я вважаю за неймовірне, щоб за таких умов нас спромоглися б обдурити, хоч би який хитрий та дотепний не був фокусник.

Мандрівник у Часі глянув спершу на нас, а тоді на машину.

- Ну? - підганяв його Психолог.

- Цей невеличкий прилад, - сказав Мандрівник, спершися ліктями на стіл і поклавши обидві руки на свій апарат, - тільки модель. Це - мій проект Машини, щоб подорожувати в Часі. Вигляд у неї, як бачите, дуже загадковий, а круг цього бруска ніби мерехтить щось, надаючи всьому апарату якогось фантастичного характеру. Оце, - вказав він пальцем, - один маленький білий важіль, а то - другий.

Лікар підвівся з крісла й пильно оглянув модель.

- Зроблено чудово, - схвалив він.

- Вона забрала в мене два роки праці, - зауважив Мандрівник, а коли всі ми й собі оглянули машину, додав: - [40] А тепер, - прошу звернути увагу, - цей от важіль посилає машину в майбутнє, а цей рухає її у зворотному напрямі. На цьому сідельці сидить той, хто подорожує в Часі. Зараз, щойно я натисну важіль, машина рушить звідси. Вона зникне, перейде в майбутнє. Огляньте її добре. Огляньте й столик, аби впевнитись, що ніякого фокуса тут нема. Я не хотів би втратити цю модель та ще й на додаток заробити прізвисько шахрая.

На хвилину запала мовчанка. Психолог, здавалось, хотів мені щось сказати, але передумав. Тоді Мандрівник простяг пальця до важеля.

- Ні, - якось несподівано сказав він, - дайте мені хто-небудь руку.

Обернувшись до Психолога, він узяв його за руку і попросив простягти вказівний палець. Отже, Психолог сам особисто послав модель Машини Часу в нескінченну подорож. Ми всі бачили, як повернувся важіль. Я абсолютно певний, що ніякого шахрайства тут не було. На нас війнуло вітром, полум'я в лампі підскочило, одна свічка на каміні погасла, а маленька машина швидко крутнулася, немов потьмяніла, одну мить здавалася якоюсь марою, привидом з жаринок та слонової кості і... зникла. На столику залишилася сама лампа.

Якусь хвилину всі мовчали. Нарешті Філбі порушив тишу, вилаявшись півголосом. Психолог, очунявши від подиву, зазирнув під стіл. Мандрівник у Часі вибухнув веселим сміхом.

- Ну й як? - кивнув він Психологові, підійшов до каміна, взяв з полички тютюн і, обернувшись до нас спиною, став набивати люльку.

Ми перезирнулися.

- Слухайте, - сказав Лікар, - ви це серйозно? Ви таки й справді думаєте, що машина мандрує собі десь у Часі?

- Авжеж, - відповів Мандрівник, нахиляючись до вогню, щоб від скіпки розпалити люльку. - Скажу більше, - він глянув просто в обличчя Психологові, який у збентеженні забув обрізати кінчик сигари й даремно силкувався розкурити її, - скажу більше: там, - він хитнув головою в напрямі лабораторії, - у мене стоїть майже закінчена велика машина, і, коли вона буде зовсім готова, я й сам вирушу в таку подорож.

- Ви хочете сказати, що ваша модель мандрує десь у майбутньому? - спитав Філбі.

- У майбутньому чи в минулому, цього я ще точно не знаю. [41]

По короткій паузі у Психолога сяйнула думка.

- Коли вже вона й подорожує десь, то лише в минулому, - сказав він.

- Чому в минулому? - зацікавився Мандрівник.

- Я вважаю, що машина не пересунулась у Просторі. Значить, подорожуючи тільки в Часі, вона мусила б бути тепер тут, бо разом із нею посувається вперед і самий Час.

- Але, якби вона була в минулому, ми побачили б її, коли входили в цю кімнату, й сьогодні, і минулого четверга, і в четвер два тижні тому, і так далі, - заперечив я.

- Зауваження слушні, - прибравши безстороннього вигляду і повертаючись до Мандрівника, сказав Провінційний Мер.

- Анітрохи, - відповів той. - Подумайте лишень, - звернувся він до Психолога, - і ви легко це з'ясуєте. Це ж просто зображення поза межами свідомості, так що наші чуття не можуть його вловити.

- Звичайно, - погодився Психолог. - Це дуже просте питання з погляду психології, - запевнив він нас, - і мені слід було б цього не забувати. Воно досить легке для розуміння й чудово підтверджує цей парадокс. Ми не можемо бачити окремих моментів руху колеса в веретені або льоту кулі в повітрі. Якщо машина пересувається в Часі із швидкістю в п'ятдесят чи сто разів більшою, ніж пересуваємось ми, якщо вона за секунду проходить стільки Часу, скільки ми за хвилину, то й враження від її руху дорівнюватиме одній п'ятдесятій чи одній сотій частині враження, яке вона справила б на нас, коли б не пересувалася в Часі. Це досить легко зрозуміти. Ось бачите? - засміявся він, проводячи рукою по тому місцю, де стояла машина.