Інферно - Браун Дэн. Страница 28

— Ось у якому порядку з’являються літери у зміненому варіанті пекла:

C

A

T

R

O

V

A

C

E

R

— Catrovacer, — прочитала Сієнна.

Так. А ось де колода була поділена навпіл. — Ленґдон узяв і накреслив лінію під сьомою літерою й почекав, поки Сієнна уважно вивчить його креслярську роботу.

C

A

T

R

O

V

A

---

C

E

R

— Ну то й що? — швидко спитала вона. — Catrova. Сег.

— Так, і для того, щоби знову упорядкувати карти, ми просто з’єднуємо колоду й кладемо верхню частину на нижню. Дві половини міняються місцями.

Сієнна глянула на літери.

— Cer. Catrova. — Вона розчаровано знизала плечима. — Однаково немає сенсу.

— Cer catrova, — повторив Ленґдон. Після невеличкої паузи він знову повторив ці слова, зливши їх разом. — Cercatrova. — І насамкінець вимовив їх, зробивши паузу посередині. — Cerca... trova.

Сієнна охнула від несподіванки й втупилася ошелешеним поглядом у Ленґдона.

— Так, — усміхнувся він. — Cerca trova.

У буквальному розумінні ці два італійські слова — cerca trova — означали «шукати» і «знаходити». Якщо поєднати їх у фразу, то вони ставали синонімічними до біблійного вислову «Шукай — і знайдеш».

— Це з твоїх галюцинацій! — вигукнула Сієнна, якій перехопило дух. — Жінка під вуаллю! Вона увесь час спонукала тебе шукати і знайти! — Сієнна скочила на ноги. — Роберте, ти усвідомлюєш, що це означає? Це означає, що слова cerca trova ще раніше існували у твоїй підсвідомості! Невже ти не розумієш? Напевне, ти розшифрував цю фразу ще до того, як з’явився в шпиталі! Мабуть, ти вже бачив цю картину з проектора... але ти про це забув!

«Вона має рацію», — подумав Ленґдон. Професор настільки захопився самим кодом, що й не припустив, що все це міг зробити раніше.

— Роберте, ти вже казав, що «Мапа пекла» вказує на якесь конкретне місце в Старому місті. Але я й досі не зрозуміла, де воно.

— A cerca trova ні про що тобі не нагадує?

Вона знизала плечима.

Ленґдон подумки всміхнувся. «Нарешті Сієнна чогось не знає».

— Виявляється, ця фраза вказує на цілком конкретну знамениту фреску, яка висить у Палацо Веккіо, у Залі п’ятисот. Ця фреска називається «Битва під Марчіано», і створив її Джорджо Базарі. У горішній частині фрески Базарі написав малесенькими літерами ледь видимі слова cerca trova. Існує багато теорій щодо того, навіщо він це зробив, але конкретної переконливої версії так і не знайдено.

Раптом угорі почулося дзижчання якогось літального апарата; узявшись невідомо звідки, він промчав над вершечками дерев просто над ними. Звук пролунав дуже близько, і Ленґдон із Сієнною аж заклякли від несподіванки, коли гелікоптер пронісся повз них.

Апарат віддалявся, і Ленґдон пильно дивився йому вслід крізь листя.

— Іграшковий гелікоптер, — сказав він, видихаючи з полегшенням і дивлячись, як радіокерований пристрій закладає вдалині крутий віраж. Він дзижчав, наче великий розлючений комар.

Однак Сієнна насторожилася.

— Пригнись, — сказала вона.

І справді: зробивши розворот на сто вісімдесят градусів, гелікоптерчик попрямував до них над самісінькими вершечками дерев і знову проплив повз, але вже ліворуч, над іншою просікою.

— Це не іграшка. Це розвідувальний безпілотний апарат. Напевне, він оснащений відеокамерою, яка передає зображення.. . кому слід.

Зціпивши зуби, Ленґдон спостерігав, як гелікоптер відхилився від початкового курсу й рушив туди, звідки з’явився: до Порта Романа та інституту мистецтв.

— Не знаю, що ти там накоїв, — сказала Сієнна, — але якимось дуже впливовим людям страшенно хочеться тебе знайти.

Гелікоптер знову зробив повний розворот і повільно рушив уздовж периметра стіни, через яку вони щойно перебралися.

— Напевне, хтось з інституту мистецтв нас побачив і доповів, кому слід, — додала Сієнна, ідучи стежиною. — Треба вшиватися звідси. Негайно. Коли безпілотник загудів геть до дальнього краю парку, Ленґдон стер ногою літери, які щойно нашкрябав на землі, і поквапився слідком за Сієнною. Голова його обертом ішла від думок про cerca trova, про фреску Джорджо Базарі та про здогадку Сієнни про те, що він, напевне, уже розшифрував це зображення з проектора раніше. Шукай — і знайдеш.

Раптом, коли вони виходили на іншу просіку, Ленґдона вразила приголомшлива думка. Він різко зупинився на зарослій стежині, і на його обличчі з’явився ошелешений вираз.

Сієнна також зупинилася.

— Роберте, про що йдеться?

— Я не винен, — заявив він.

— Ти про що?

— Ті люди, які мене переслідують... Я припускав, що вони переслідують мене через те, що я скоїв щось жахливе.

— Так, бо в шпиталі ти увесь час повторював: «Дуже вибачаюсь».

— Знаю. Але я гадав, що розмовляв англійською.

Сієнна здивовано поглянула на нього.

— А ти справді розмовляв англійською!

Блакитні очі Ленґдона збуджено виблискували.

— Сієнно, коли я повторював very sorry, я не вибачався. Я мимрив про таємниче послання на фресці в Палацо Веккіо! — У голові в Ленґдона знову залунав диктофонний запис його невпевненого голосу. Ve... sorry. Ye... sorry.

Сієнна геть розгубилася.

— Хіба ж ти не розумієш? — усміхнувся Ленґдон. — Я не казав very sorry, very sorry. Я промовляв ім’я художника: Va... sari, Vasari!

розділ 24

Ваєнта несамовито тиснула на гальма. Її мотоцикл занесло, він гучно верескнув колесами, залишивши на проспекті Поджіо довгий чорний слід, і нарешті різко зупинився в кінці несподівано виниклої довгої низки автомобілів. Транспортний рух на проспекті Поджіо завмер.

«Мені тільки цього бракувало!»

Ваєнта витягнула шию, намагаючись побачити, що спричинилося до затримки. їй уже й так довелося зробити великий гак, щоб уникнути зустрічі зі спецпідрозділом Брюдера та всього того хаосу, що виник після їх появи біля багатоквартирного будинку, а ще треба було виписатися :» готелю, де вона мешкала останні кілька днів, поки виконувала завдання.

«Мене зреклися — і мені треба змотувати вудочки й ушиватися з міста!»

Однак, схоже, невдачі переслідували її. Маршрут, яким жінка збиралася проїхати до Старого міста, виявився перекритим. Не маючи настрою чекати, Ваєнта виїхала на розділову смугу й помчала по ній, аж поки не побачила запруджено перехрестя. Попереду виднілася забита автомобілями кільцева траса, на яку сходилися шість великих автострад. Це була брама Порта Романа — одна з найпожвавленіших транспортних розв’язок Флоренції, ворота до Старого міста.

«Що ж тут у біса відбувається?»

Тепер Ваєнті стало видно, що вся прилегла зона кишить поліцією, яка влаштувала тут блокпост чи якийсь пропускний пункт. За кілька секунд вона помітила в центрі дійства дещо, що збило її з пантелику й налякало: знайомий чорний мікроавтобус, біля якого вдягнені в чорну уніформу агенти вигукували накази представникам місцевої влади.

Ці люди, безперечно, були членами спецпідрозділу, однак Ваєнта й близько збагнути не могла, що вони тут робили.

«Утім...»

Жінка ковтнула клубок, що підкотився до горла, ледь на- смілюючись припустити таке: «Невже Ленґдону вдалося і від Брюдера втекти?» Це здавалося неймовірним; шанси на втечу були майже нульовими. Одначе Ленґдон працював не сам, і Ваєнта вже могла переконатися на власному досвіді, якою рішучою й винахідливою могла бути ота білявка.

Біля Ваєнти з’явився поліцейський. Він ішов від машини до машини, демонструючи фото вродливого чоловіка з густим каштановим волоссям. Ваєнта швидко впізнала те фото — то був знімок Ленґдона, призначений для преси. Її серце радісно тьохнуло.