Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав. Страница 107

— Господь бог сотворив ненажер, то він і подбає про них, — зауважив Швейк. — Тебе вже раз прив’язували, а тепер ти заслуговуєш, щоб тебе послали на передову лінію. Коли я був денщиком у пана обер-лейтенанта, то він у всьому на мене покладався. Йому ніколи й на думку не спадало, щоб я міг щось у нього зжерти. Коли видавали щось зверх норми, він мені завжди казав: «Залишіть це собі, Швейку», — або: «Я без цього можу жити, дайте-но сюди шматочок, а з рештою робіть що хочете».

А коли ми жили в Празі, пан обер-лейтенант іноді посилав мене по обід до ресторану, то, аби він не подумав, що я половину зжер, я сам із останніх своїх грошей, коли мені порція здавалася малою, купував ще одну, щоб пан обер-лейтенант наївся й нічого поганого про мене не подумав. Але одного разу він про це довідався. Я завжди приносив йому з ресторану меню, а він уже там собі сам щось вибирав. Того дня вибрав фаршироване голуб’ятко. Мені дали половинку, а я подумав, що пан обер-лейтенант може запідозрити, чи не з’їв я, бува, другу половину сам. То я за свої гроші купив йому ще одну порцію. Було того стільки, що пан обер-лейтенант Шеба, який того дня шукав, де б пообідати, і приблудився саме на обід у гості до мого надпоручника, також по-справжньому наївся. Напхався і каже: «Ти мені не кажи, що це одна порція. У цілому світі ти на меню не дістанеш цілого начиненого голуба. Якщо стрельну сьогодні якісь грошенята, то пошлю до того твого ресторану по обід. Скажи щиро, це подвійна порція?» Обер-лейтенант покликав мене за свідка, що дав мені гроші лише на одну-однісіньку порцію, бо ж він не знав, що сьогодні в нього будуть гості. Я потвердив це. «Ось бачиш, — сказав мій обер-лейтенант. — Але це ще нічого. Позавчора Швейк приніс мені на обід аж двоє гусячих стегенець. Можеш собі уявити: юшка з локшею, волова печеня з анчоусовою підливою, двоє гусячих стегон, кнедлів і капусти аж під саму стелю, та ще й налисники».

— Ц-ц, ну й ну-у-у! Бодай тебе раз та ще раз, — облизнувся Балоун.

Швейк вів далі:

— Отут-то я й попався. Пан обер-лейтенант Шеба другого дня справді послав свого денщика по обід до нашого ресторану, а той йому приніс на друге маленьку купку пилаву з курки, зо дві ложечки, ну, немовби півторамісячне дитятко викакалося в пелюшки. Тут пан обер-лейтенант Шеба і налетів на нього: «Ти половину зжер!» А той присягається, що не винен. Пан обер-лейтенант Шеба мазнув його по пиці і поставив йому за взірець мене. Швейк, мовляв, он які порції носить панові обер-лейтенанту Лукашу. Наступного дня невинно побитий вояк пішов знову по обід у ресторан, про все розпивав і переказав своєму панові, а той у свою чергу моєму обер-лейтенантові. Сиджу я надвечір за газетою і читаю повідомлення ворожих штабів із фронту. Аж тут гульк — входить мій пан обер-лейтенант, весь блідий, і прямо як скочить до мене, щоб я йому розповів, скільки подвійних порцій я брав для нього в ресторані за свій рахунок; йому, каже, все відомо, отже, ніякі відмови мені не допоможуть. Він, мовляв, уже давно знає, що я йолоп, але щоб я був ще й божевільний, то це йому на думку не спадало. Він, мовляв, через ту ганьбу, якої я йому наробив, з насолодою застрелив би спочатку мене, а потім себе. «Пане обер-лейтенанте, — сказав я йому, — коли ви мене брали в денщики, то першого ж дня сказали, ніби в кожного денщика дві жмені до чужої кишені. А як у тому ресторані справді давали дуже маленькі порції, то ви б таки могли подумати, що і я такий само негідник, як усі, і зжираю ваш обід».

— Господи милосердний! — прошепотів Балоун, нахилився за валізкою надпоручника Лукаша і сховався з нею далі у вагон.

— Тоді надпоручник Лукаш, — не вгавав Швейк, — почав вивертати всі кишені, але, нічого там не знайшовши, сягнув до камізельки й витяг звідти свій срібний годинник. Він був надзвичайно зворушений. «Швейку, коли я дістану платню, будь ласка, підрахуйте, скільки я вам винен… А цей годинник залишіть собі як подарунок і більше не дурійте». Та якось притиснула нас така біда, що я мусив той годинник віднести до ломбарду…

— Що ви там робите, Балоуне? — спитав раптом фельдфебель Ванек.

Замість відповіді нещасний Балоун запирхав. Він уже встиг відчинити валізку надпоручника Лукаша і запихався його останньою булкою…

* * *

Повз станцію, не зупиняючись, пройшов інший військовий поїзд, напханий дейчмейстерами, яких посилали на сербський фронт. Вони ще не отямилися від того ентузіазму, що спалахнув у них при прощанні з Віднем, і безугавно горлали:

Prinz Eugenius, der edle Ritter,
wollt’ dem Kaiser wiedrum kriegen
Stadt und Festung Belegrad.
Er liess schlagen einen Brucken,
dass man kunnt’ hinuberrucken
mit der Armee wohl fur die Stadt [210].

Якийсь капрал із хвацько підкрученими вусами, обпершись ліктями на солдатів, які, сидячи в дверях, колисали ногами біса, висунувся з вагона. Капрал диригував і гулюкав на все горло:

Als der Brucken war geschlagen,
dass man kunnt’ mit Stuck und Wagen
frei passier’n den Donaufluss.
Bei Semlin schlug man das Lager,
Alle Serben zu verjagen… [211]

Несподівано він утратив рівновагу, вилетів з вагона, з усього розгону напоровся животом на важіль стрілки й повис на ньому.

А поїзд летів усе далі й далі, а в задніх вагонах співали вже іншої:

Graf Radetzky, edler Degen
schwur’s des Kaisers Feind zu fegen
aus der falschen Lombardei.
In Verena langes Hoffen,
als mehr Truppen eingetroffen,
fuhlt und ruhrt der Held sich frei… [212]

Нашпилений на безглузду стрілку, войовничий капрал був уже мертвий. Біля нього на варті з багнетом уже стояв якийсь молоденький солдатик з вокзальної комендатури, який ставився до свого обов’язку дуже поважно. Він виструнчився біля стрілки з таким урочистим виглядом, немовби то він сам настромив капрала на стрілку. Вартовий був мадяр, і тому, коли солдати з ешелону батальйону дев’яносто першого полку бігли дивитися на капрала, солдатик кричав на всю станцію:

— Nem szabat! Nem szabat! Komision militar, nem szabat! [213]

— Цей уже звільнився, — сказав бравий вояк Швейк, який і собі затесався між цікавими. — А це має свою перевагу: хоч він і дістав залізяку в живіт, та принаймні всі знають, де його поховали. Якраз на залізниці, і нікому не доведеться шукати його могили по всіх бойовищах. Настромився саме враз, — із знанням справи додав Швейк, обходячи капрала з усіх боків, — всі кишки залишилися в штанях.

— Nem szabat, nem szabat! — кричав молоденький мадярський солдатик. — Komision militar bannhof, nem szabat!

За Швейком несподівано почувся суворий голос:

— Що ви тут робите?

Перед ним стояв кадет Біглер. Швейк козирнув.

— Насмілюсь доповісти, оглядаємо небіжчика, пане кадете.

— А що ви за агітацію тут розвели? Що вам тут взагалі треба?

— Насмілюсь доповісти, пане кадете, — з гідністю, спокійно відповів Швейк, — я ще ніколи не вів ніякої «заагітації».

Кілька солдатів за спиною кадета засміялися, а наперед виступив фельдфебель Ванек.

— Пане кадете, — пояснив він, — пан обер-лейтенант послав сюди ординарця Швейка, щоб він доповів йому, що трапилось. Я тільки-но із штабного вагона, там вас шукає батальйонний ординарець Матушич за наказом пана батальйонного коменданта. Вам належить негайно з’явитись до пана капітана Сагнера.

вернуться

210

Принц Євгеній, славний лицар,
Щоб радів австрійський цісар,
Добуватиме Бєлград,
Міст уже понтонний ставить,
Завтра військо переправить,
Скаже бити із гармат.
вернуться

211

Міст готовий, час рушати,
Під фортецю пруть гармати,
Разом з військом за Дунай.
Стали наші під Земліном,
Серби тут усі загинуть…
вернуться

212

Граф Радецький вже дав слово
Ворогів цісарських знову
Із Ломбардії мести.
По Вероні походжає,
На нові полки чекає,
Все гаразд — уже прийшли!
вернуться

213

Не вільно, не вільно! Військова комісія, забороняється! (Суміш нім. і угор.)