Нова стара баба - Денисенко Лариса. Страница 11

Я не знала про всі ті запаморочливі «чесноти» нареченого. А ще я і гадки не мала про основне – Наталя була від нього вагітна. Зойка довідалася й про це.

Вона знала, що Наталя має непоширену, четверту, групу крові з мінусовим резус-фактором. Зойка консультувалася з кількома провідними гінекологами та акушерами, котрі повідомили: навіть без огляду пацієнтки зрозуміло, що аборт є ризикованим вчинком, молода жінка з вірогідністю в дев’яносто відсотків не зможе мати дітей. Зойка сама не могла мати дітей, і оце тільки зараз я збагнула, наскільки їй те боліло. Інакше б вона без вагань відправила Наталю на аборт, уберігаючи її від Непотреба та залишаючи щасливою й бездітною.

Тому Зойка сиділа понура й тиха, а не робила сокирою кришиво з його пальців. Особливого плану в неї не було.

Ще вона знала про фактор свекрухи, ця нестерпна жінка досі уявляла, що вона – прима оперної сцени, хоча в опері ніколи не співала, бо вдало вийшла заміж і висиджувала свої шикарні підспинні основи вдома. Усі свої слова вона вимовляла з видовженням голосних: «Наааа-тааааа-ляяяяя», із такими манірно-натужними інтонаціями, що хотілося викликати «швидку».

Наталя також не скидалася на щасливу наречену. Можливо, вже тоді вона знала про нього більше, ніж того хотілося як їй, так і йому. Можливо, розуміла невідворотність своєї вагітності, цих стосунків, їхнього продовження. Можливо, була юною та розгубленою, хоча це – навряд чи. Моя розумна доня – непримиренна та водночас виважена.

Вона сказала, що знайомство – формальність, усе вже вирішено, жити вони поки що будуть із нами, але Непотребу обіцяли найближчим часом власну квартиру. Непотріб заявив, що теоретично можна жити в них, однак у мами бунтівна натура, вона в усе втручається, крім того, його сестра Аліна нещодавно розлучилася та зализує рани в родинному гніздечку, тож нетактовно буде щодня влаштовувати їй перегляд картин медового місяця щасливого подружжя. Звідки він відчув, що я настільки переймаюся тактовністю?

Але мене бентежило мовчання Зойки. Бо це було дуже на неї не схоже. Я все чекала, що вона зараз встане і промовить рятівне: «А ну, пошёл в жопу!» Зойка між тим хитнула головою, встала і тим завершила наші перемовини. «Приглашения мне отпечатают на нотной фабрике, с нотами марша Мендельсона и голубями. Как этот хотел. Я уже договорилась», – такими були її перші слова.

Наум Львович, також присутній, витягнув дві шкіряні коробочки з обручками у вигляді крил, вкритих яскравими маленькими фіанітами (Зойка розповідала, що коробочки для Наума роблять хлопці, які виготовляють медалі, ордени та різний нагороджувальний антураж).

Наталя сплеснула руками: «Боже, яка краса, – і поцілувала Наума Львовича. – Бачиш, яка краса?» – обернулася до нареченого. Непотріб промовив: «Та нічо такі загарульки. Просто мені хочеться кольцо толщє. Було б козирніше». Мабуть, саме у такі моменти Агата Крісті вигадувала чергове криваве родинне вбивство.

Зойка займалася весіллям, домовилася з готелем «Київ» про бенкетну залу та проживання тих, хто приїде з інших міст, займалась запрошенням гостей, складанням меню. Прилетіли наші сибірські друзі, московські знайомі Непотреба.

Старенький та беззубий Ємиш два роки тому овдовів, він зменшився і виглядав настільки зворушливо, що краялося серце. Мені здавалося, я бачу свою зраджену смолянисту молодість, ось що із нею сталося. Він приїхав з доньками Мариною та Малікою – соковитими брюнетками з мигдалевидними очима.

Приїхала й Ізабелла, така ж легка, як і в ті чобітні роки, з усиновленим хлопчиком, уже молодим чоловіком, гарним та вихованим. Вона нарешті позбулася того ката, котрий примусив її до шлюбу через погрози, й із сином переїхала до Новосибірська. Її чоловік напився (певно, що замало), схопив рушницю, пішов у лісові хащі, там і помер, замерз. Вовки, а може, й родичі Блоховця обкусали йому пальці на руках.

Вона, як і раніше, подобалася чоловікам, особливо з творчої тусовки нареченого, була тією самою медоволосою білявкою, тільки от в очах уважна людина могла прочитати її трагедію. І задихнутися, захлинутися від схованих там болю та втоми.

Зойка влаштувала молодятам сюрприз: вона домовилася, що Чортове колесо працюватиме тільки для нас, майже вночі, київські травневі ночі – ніжні та прозорі; одне коло кататимуться молодята та фотограф, інше – тільки гості, загалом атракціон буде у нашому розпорядженні протягом години.

Наталя знищила усі знімки, котрих мені дуже шкода, бо каруселі, якими б ми нещасними не були, вселяють у нас надію, молодість та грайливість. На тих знімках Наталя та Непотріб виглядали осяйними. Мені дуже хотілося, щоб це бачив Славік, якщо йому не судилося побачити щасливу реальність.

Усім було зрозуміло: життя молодих не складається. Непотріб не працював, принаймні спочатку він хоча б робив вигляд, бігав на Головпоштамт, буцімто за важливими листами, постійно щось писав та розкладав аркуші в папки з написами: «Літо в Ялті», «Пригоди одного розпеченого дня», «Крадії». Він говорив, що папки містять геніальні сценарії, до котрих ще ніхто не доріс. У цьому він був правий; коли я полізла в одну з папок, погортала аркуші, то зрозуміла тільки одне: це були вирізки з газет, картонки, аркуші, вкриті карлючками, та білий папір.

Наталя важко переносила вагітність, у неї набрякали ноги, моїй дівчинці постійно хотілося газованої води. Я зглядалася на неї («м’якотіла шмарклежуйка»), бігала до автоматів за газировкою. Зойка потім люто напускалася на нас, але й сама інколи приносила малій екзотичний на ті часи «Тархун». «Два глоточка, не будь такой дурой, как твоя мать, ты уже как чёртов кит, скоро начнёшь пускать фонтаны».

Наталю потроху допускали до іноземців, а ще вона брала додому переклади. Технічні, медичні, важкі, сповнені незнайомої термінології. Наталя зашивалася. Якось вона попросила Непотреба допомогти:

– Слухай, ти ж закінчив англійську спецшколу, ти можеш допомагати мені з простими перекладами, за них також непогано платять, наприклад, візьми цей детектив!

– Ти сказилася, женщіна? Нє жуй мої нєрви. Я не займатимусь цим сміттям, я не на те вчився, це не моє призначення. Я тебе просив то все взвалювати на себе? Ні! Тобі варто вчитися бути легкою, ти заважка. Краще подумай, чим ми пригощатимемо Сашу та Вєню, вони прийдуть увечері. Вєня має виходи на «Ленфільм», якщо виговорить – у мене буде інший рівень, мала!

Зойка щодо цього висловлювалася безжальним чином: «Да куда он пролезет, этот вшивый подснежник? Куда он пробьётся? Писатель. Сценарист. Оно даже имя своё грамотно написать не умеет, ёп-папало-ногу».

Було багато різноманітних «саш» та «вєнь», усі вони обіцяли допомогти пробитися. Кожен мав корисні зв’язки, дядя – оператор на «Мосфильмі», тьотя – гримерша на Одеський кіностудії, актори, режисери, провідні сценаристи, коханки провідних сценаристів та решта не менш впливових людей.

Наталя виставляла на стіл арахіс у цукрі, «Пікову даму», викладала посольську шинку, московську ковбаску, салямі, фігурно нарізала сир; у нашому домі завдяки Зойці завжди був коньяк та якісний портвейн, обов’язковий «Ризький бальзам», була й горілка, якраз на випадок голодних, ненажерливих приятелів Непотреба.

Зойка відразу відмовилася допомагати Непотребу (а він наполягав, щоб вона діставала різноманітні забаганки для «умаслення та підмазування» численних «саш», «вєнь» й інших зв’язкових), про що заявила Наталі, котра плакала та просила. Зойка заявила: «Чтоб я тебя такой больше никогда не видела, утрись, соплячка, не девка, а крольчиха красноглазая!»

Він забігав додому, приносячи на волоссі та одязі міцний цигарковий дим, Наталя бухикала, однак терпіла. Вона ще сподівалася, що все владнається. Звідки у нас, жінках, оселяються ті марні сподівання?

Одного разу їй зателефонувала котрась із «саш» та повідомила, що «Твой крутит с одной актрисулей, у неё столько связей! Ты не злись, киця, он хочет пробиться, а ты приземлённая, его не понимаешь. Кстати, чтоб ты там не думала, а у них всё серьёзно».