П'ятнадцятирічний капітан - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль. Страница 15

А на носі стояв капітан Халл в гарпуном у руці, яким він мав завдати першого удару. З усієї його постави було видно: гарпун неодмінно влучить у товстелезну спину, що горбом виступала в води.

Поряд з капітаном у цебрі лежала перша з п'яти бухт линви, міцно прив'язаної до гарпуна. До цієї линви можна буде по черзі доточити інші чотири, якщо кит пірнатиме на велику глибину.

— Приготуватись! — стиха скомандував капітан Халл.

— Єсть! — відповів Говік, міцніше стискаючи весло в своїх широких руках.

— Підходь! Підходь!

Боцман став виконувати команду, і шлюпка порівнялася з китом, ідучи повз нього на відстані якихось десяти футів.

Смугач уже не рухався й, здавалось, заснув. Кити, що їх заскакують отак зненацька під час сну, — дуже легка здобич. Часто їх удається забити першим ударом.

«Дивно, що він не ворушиться! — подумав капітан Халл. — Не може бути, щоб цей мамула спав, і все ж… Тут щось не те!»

Те саме подумав і боцман, намагаючись роздивитися другий бік тварини, хоч і намарне.

Однак розмірковувати було ніколи — настав час діяти.

Тримаючи гарпун посередині держака в піднятій руці, капітан Халл кілька разів змахнув ним туди й назад, щоб краще прицілитись смугачеві в бік. Відтак із силою метнув гарпун.

— Назад, назад! — тут же крикнув він.

Матроси, налігши на весла, рвонули шлюпку назад, щоб вчасно уникнути удару смугачевого хвоста.

Раптом пролунав вигук боцмана, й усі зрозуміли, чому кит лежав на воді так довго і непорушно.

— Китеня! — гукнув боцман.

Поранена гарпуном самиця перекинулась набік, і моряки побачили китеня, яке вона саме годувала.

Капітан Халл знав: якщо поблизу китеня — полювати ще небезпечніше. Мати, напевно, люто захищатиметься, рятуючи себе й своє «маля», якщо так можна назвати тварину футів двадцять завдовжки. Проте, всупереч побоюванням, смугачиха не напала відразу на шлюпку й не довелося чимскоріше рубати линву, прив'язану до гарпуна, та рятуватися втечею. Як це теж часто буває, вона спершу пірнула, потім велетенським стрибком вихопилася з води й неймовірно швидко попливла геть. Китеня не відставало від матері.

Але перш ніж вона пірнула, капітан Халл і боцман встигли її роздивитися, а отже, й оцінити, чого вона варта.

Це була велетенська тварина — щонайменше вісімдесят футів од голови до хвоста. Її жовтаво-брунатна шкура була поцяткована численнями темно-коричневими плямами.

Було б справді жаль після щасливого початку відмовитись од такої багатої здобичі.

І почалася погоня — точніше, катання на буксирі. Шлюпка в піднятими веслами стрілою мчала по хвилях.

Говік холоднокровно правував кормовим веслом, утримуючи шляшку попри всі її жахливі ривки та повороти.

А капітан Халл, не зводячи очей із здобичі, повторював:

— Увага, Говіку, увага!

Але боцман і так ані на мить не послабляв пильності.

Шлюпка значно відставала від кита, і линва розмотувалася з такою швидкістю, що виникало побоювання, коли б вона не спалахнула від тертя об борт. Тож капітан Халл весь час вмочував линву, наливаючи води в цебро з бухтою.

Однак смугачиха ніби не збиралась ані спинятись, ані стишувати гону. До першої линви доточили другу, й вона розмоталась так само швидко. Через п'ять хвилин довелося в'язати третю, і вона теж хутко помчала під воду.

Смугачиха не спинялася. Мабуть, гарпун не зачепив жодного важливого для життя органу. Ось вона пірнула під воду, і з чимдалі крутішого нахилу линви було видно, що тварина, замість вертатись на поверхню, забирається чимраз глибше.

— Хай йому біс! — гукнув капітан Халл. — Ця бестія зжере усі наші п'ять бухт.

— І відтарабанить нас бозна-куди від «Пілігрима»! — докинув боцман Говік.

— Однак їй колись та доведеться виплисти на поверхню, щоб дихнути, — мовив капітан Халл. — Кит — не риба; повітря йому потрібно, як і людині.

— Вона затамувала подих, щоб швидше плисти! — зауважив, сміючись, один із матросів.

І справді, линва розмотувалася дуже швидко.

До третьої бухти невдовзі довелося доточити четверту, і це вже занепокоїло матросів, кожен з яких подумки прикидав, скільки саме припаде йому від улову.

— От бісова тварюка! — бурмотів капітан Халл.

Нарешті дійшла черга й до п'ятої бухти. Вона теж швидко розмоталася до половини. Аж тут линва ніби послабла.

— Чудово! — вигукнув капітан Халл. — Линва слабне: смугачиха стомилася!

Вони перебували миль за п'ять од «Пілігрима».

Капітан Халл, піднявши жердину з вимпелом на кінці, подав Дікові Сенду знак підійти ближче.

Він тут же побачив, як Дік Сенд за допомогою Тома та товаришів почали брасопити ⁴⁶ реї, щоб наповнити вітром вітрила ⁴⁷.

Однак вітер був слабкий і нестійкий. Він повівав короткими подувами. Напевне, «Пілігримові» буде важко, якщо взагалі можливо підійти до шлюпки.

Тим часом, як і передбачав капітан Халл, смугачиха спливла на поверхню подихати. Гарпун стирчав у неї в боці. Вона майже непорушно лежала на воді, мабуть, дожидаючи китеняти, яке відстало під час цього несамовитого гону.

Капітан Халл наказав налягти на весла, і незабаром вони знов підпливли до смугачихи.

Два матроси за наказом капітана склали весла й озброїлись довгими списами, якими добивають пораненого кита. Узяв списа й капітан.

Говік сторожко правував шлюпкою, не відводячи очей від смугачихи.

— Увага! — крикнув капітан Халл. — Бийте влучно, хлопці, не схибте! Ви готові, Говіку?

— Готовий, капітане, — відповів боцман, — однак мене турбує одна річ. Дивно, що після таких несамовитих перегонів ця тварюка виляглась на воді й не ворушиться.

— Мені це теж здається підозрілим, Говіку.

— Треба діяти обережніше.

— Так, обережніше. Але ми мусимо взяти її будь-що!

Капітан Халл розходився чимдалі дужче.

Шлюпка ще ближче підійшла до смугачихи, яка повільно крутилася на місці. Китеняти не було видно, і, можливо, вона шукала його.

Раптом смугачиха змахнула хвостом і відпливла футів на двадцять.

Невже вона знов тікатиме і знову доведеться її наздоганяти?

— Бережись! — закричав капітан Халл. — Зараз вона візьме розгін і кинеться на нас. Бери вбік, Говіку, вбік!

Смугачиха й справді повернулася головою до шлюпки. Потім, ударивши по воді своїми велетенськими плавцями, кинулась уперед.

Боцман Говік, який точно визначив напрямок нападу, рвонув шлюпку вбік, і смугачиха проскочила мимо, не зачепивши її.

Капітан Халл і два матроси встигли вдарити тварину списами, намагаючись влучити в якийсь важливий для життя орган.

Смугачиха спинилася й, пустивши високо вгору два струмені забарвленої кров'ю води, знов кинулась на шлюпку. Величезна тварина посувалася стрибками й здавалася ще страхітливішою.

Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, побачивши такого велета.

Говік і цього разу зумів уникнути удару, відвівши шлюпку вбік.

Коли смугачиха мчала мимо, їй знов завдали три глибокі рани списами. Пливучи, тварина так сильно била по воді своїм страшним хвостом, що піднялася велетенська хвиля, неначе зненацька схопився шторм. Шлюпка мало не перекинулася й, зачерпнувши бортом води, заповнилася до половини.

— Відра! Відра! — закричав капітан Халл.

Два матроси, кинувши весла, заходились швидко вичерпувати воду. Тим часом капітан Халл перерубав линву, в якій уже не було потреби. І то слушно: розлючена від болю тварина й не думала тікати. Тепер нападала вона, і її агонія несла з собою страшну загрозу.

Вона втретє повернулася носом до шлюпки і пішла в атаку.

Але напівзатоплена шлюпка вже не могла маневрувати так легко, як досі. Тепер вона навряд чи уникла б удару, переставши слухатись керма; тим паче не могла вона втекти. Хоч хай як матроси налягали на весла, прудка смугачиха наздогнала б їх кількома змахами плавців. Треба було думати вже не яро напад, а про самооборону.