П'ятнадцятирічний капітан - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль. Страница 19

— Ось ми і йдемо належним курсом, місіс Уелдон, — сказав Дік Сенд. — Тільки б утримався якомога довше супутний вітер!

Місіс Уелдон потисла руку юнакові. А потім, відчувши велику втому, викликану хвилюваннями останніх годин, пішла до себе в каюту й, упавши на койку, поринула у важку напівдрімоту.

Нова команда шхуни-брига залишилася на палубі, несучи вахту на носі. Негри були готові виконати перший-ліпший наказ Діка Сенда, тобто переставити вітрила. Та ні сила, ні напрямок вітру не змінювались, тож роботи не було ніякої.

А що ж поробляв увесь цей час кузен Бенедікт? Кузен Бенедікт вивчав крізь лупу комаху, яку врешті знайшов на борту «Пілігрима». То був представник простих прямокрилих, чия голова майже ховалася під передньогруддям, довговуса комаха з плоскими м'якими надкриллями, які перетворилися в передні крила, досить довгими задніми крильми й закругленим черевцем. Належала вона до родини тарганових, до виду американських тарганів.

Цю дорогоцінну знахідку кузен Бенедікт здобув у камбузі, і саме тієї миті, коли корабельний кок намірився безжально розчавити ногою таргана. Кузен Бенедікт напався на Негору, однак той з холодною байдужістю пустив його гнівні слова повз вуха.

Та чи знав кузен Бенедікт про зміни, що відбулися на борту, відтоді як капітан Халл і його команда вирушили на злощасне полювання за смугачем? Безперечно, знав. До того ж, він стояв на палубі, коли «Пілігрим» підійшов до місця катастрофи, де на хвилях погойдувались рештки розбитої шлюпки. Команда шхуни-брига загинула в нього на очах.

Сказати, що ще лихо не завдало кузенові Бенедікту болю, означало б звинуватити його в жорстокості. Звісно, він, як і всі, шкодував за нещасливими мисливцями. Він також брав близько до серця становище, в якому опинилась його кузина. Саме тоді він підійшов до місіс Уелдон і потис їй руку, ніби кажучи: «Не бійтеся! Я тут!»

Потім він пішов до своєї каюти, безперечно, щоб обміркувати наслідки цієї трагічної події й визначити енергійні заходи, що їх належало вжити далі.

Та по дорозі він надибав уже згаданого таргана й умить забув про те, що на «Пілігримі» був капітан Халл і що цей нещасний загинув разом з командою! Тарган поглинув усю увагу кузена Бенедікта! Адже він плекав честолюбну мету: довести — всупереч твердженням деяких ентомологів, — що певні таргани, знамениті своїми барвами, дуже відрізняються способом життя від звичайних тарганів. Він так захоплено милувався тарганом, неначе ця бридка комаха була золотим скарабеєм!

Життя на борту «Пілігрима» знову пішло своїм звичним плином, хоч кожен його пасажир іще довго перебував під враженням несподіваної і такої страшної катастрофи.

Того першого дня Дік Сенд просто-таки розривався на шматки, силкуючись дати всьому лад на борту, щоб бути готовим до будь-яких несподіванок. Негри старанно виконували всі його накази. На «Пілігримі» панував повний порядок. Можна було сподіватись, що й далі все йтиме гаразд.

Негору більше не поривався ставити під сумнів авторитет Діка Сенда. Здавалося, він мовчки визнав нового капітана. Він, як завжди, порався з ранку до вечора в своєму тісному камбузі, і його бачили на палубі дуже рідко. Зрештою, Дік Сенд вирішив замкнути кока у трюм, аж до кінця подорожі, якщо той бодай у чомусь його не послухається. На перший його знак Геркулес схопив би Негору на оберемок і відніс у трюм. Це не забрало б у дужого велета багато часу. Нен, яка вміла добре куховарити, заступила б Негору в камбузі. Кок, мабуть, розумів, що без нього могли б обійтися, і, тим паче, помітив; що за ним пильно стежать, тож поводився бездоганно.

Вітер чимдалі дужчав, однак не змінював свого напрямку, й аж до ночі не виникало потреби переставляти вітрила. Міцні щогли, добряче залізне кріплення дозволили б йому витримати й набагато дужчий вітер.

На ніч на багатьох кораблях звичайно зменшують площу вітрил: опускають горішні вітрила — брамселі, бом-брамселі, топселі тощо. Це обачно, бо тоді кораблю не страшні несподівані шквали. Але Дік Сенд не вдався до цього застережливого заходу: погода не віщувала жодних неприємностей, до того ж, молодий капітан вирішив провести першу ніч на палубі, щоб добре за всім пильнувати. В такий спосіб «Пілігрим» мав іти швидко і вночі: юнакові кортіло чим скоріше вибратися з цієї пустельної частини океану.

Як уже сказано, компас і лаг були єдиними приладами, якими міг послуговуватися Дік Сенд, щоб визначити напрямок і пройдений шлях. Цього дня молодий капітан наказував щопівгодини опускати в воду лаг і сам записував дані.

На борту «Пілігрима» було два компаси. Один висів у стерновій рубці перед очима стернового, його картушка, освітлювана вночі двома лампочками, о будь-якій порі показувала напрямок ходу судна.

Другий компас був укріплений на стелі в каюті, що її колись займав капітан Халл. Завдяки цьому капітан, не виходячи з каюти, міг завжди бачити, чи стерновий правильно веде судно, а чи, може, через недосвідченість або ж недбальство дозволяє йому відхилятися від курсу.

До речі, на кожному судні, яке ходить у далекі плавання, щонайменше по два компаси і по два хронометри. Треба мати змогу порівнювати їхні дані, щоб упевнитись у їх справності.

На «Пілігримі» теж були ці прилади, і Дік Сенд просив команду обережно поводитися з компасами, які були йому вкрай необхідні.

Та, як на лихо, в ніч проти 13 лютого, коли Дік Сенд стояв на вахті біля стерна, з компасом у каюті сталася біда.

Міцне кільце, за яке було почеплено компас, переломилося, і він упав на підлогу. Помітили це тільки вранці.

Ніхто не міг пояснити, чому зламалося кільце. Припускали, що мідь роз'їв окис, і кільце зламалося від хитавиці. Адже море було таке бурхливе тієї ночі. Та хоч хай там як, а компас розбився.

Дікові Сенду було дуже прикро. Тепер доведеться обходитись тільки компасом на рубці. Ніхто, очевидно, не винен у тому, що розбився компас, однак це могло мати неприємні наслідки. І молодий капітан вжив усіх застережливих заходів, аби вберегти єдиний, що залишився, компас од усяких випадковостей.

За винятком цієї прикрої події, на борту «Пілігрима» досі все йшло гаразд.

Дік Сенд розподілив вахту так, що йому випадало стояти за стерном уночі. Спав він по п'ять-шість годин удень, і цього йому, здавалося, було досить, бо втоми він не відчував. На цей час Том і його син Бет заступали Діка біля стерна. Завдяки його порадам вони потроху ставали путящими стерновими.

Місіс Уелдон бачила спокій Діка Сенда, й до неї повернулася впевненість. Звісно, як і всі люди, вона часом впадала у відчай, але швидко себе переборювала. Насамперед вона часом покладалася на божу волю. Щира і віддана католичка, вона черпала душевний спокій у молитвах. Місіс Уелдон часто розмовляла з Діком Сендом. Юнак дуже цінував поради цієї розумної і сміливої жінки. Він щодня показував їй на карті пройдений шлях, що його наносив приблизно, керуючись напрямком руху й швидкістю корабля.

— Як бачите, місіс Уелдон, — часто казав Дік, — при цьому супутному вітрі ми неодмінно, і то скоро, добудемось до берегів Південної Америки. Не стану говорити напевно, проте сподіваюсь, що коли ми побачимо землю, то це буде неподалік од Вальпараїсо!

Місіс Уелдон не сумнівалася, що «Пілігрим» іде правильним курсом, а надто при супутному норд-весті. Але як ще вони далеко від американського берега! І скільки небезпек чекав на них по дорозі до омріяної землі: задосить самих тільки небезпечних змін у небі й на морі!

Безтурботний, як і всі діти в його віці, малий Джек знову взявся до своїх забав: бігав по палубі, бавився з Дінго. Він, безперечно, помічав, що його приятель Дік приділяє йому менше уваги, однак мати пояснила йому, що не можна заважати Дікові в роботі. Малий Джек послухався і більше не турбував «капітана Сенда».

Отак і йшли справи на «Пілігримі». Негри старанно виконували свою роботу, з кожним днем удосконалюючись у матроському ремеслі. Том став боцманом — товариші одностайно обрали його на цю посаду. Він був старшим по вахті, поки молодий капітан відпочивав. З ним стояли його син Бет і Остін. Актеон і Геркулес відбували другу вахту під керівництвом Діка Сенда. Отже, поки один стояв за стерном, інші два несли вахту на носі.