П'ятнадцятирічний капітан - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль. Страница 26

— Земля! Перед нами земля!

Всі пасажири повибігали на палубу: малий Джек, цікавий, як і всі діти в його віці; місіс Уелдон, чиї тяжкі випробування мали скінчитися, коли вона зійде на землю; Том і його товариші, які врешті мали ступити на американський континент; навіть кузен Бенедікт, що сподівався зібрати багату колекцію комах.

Тільки Негору не вийшов на палубу.

Всі тепер бачили землю, що її перший помітив Дік Сенд: одні, далекозорі, досить чітко, інші, вглядаючись у обрій жадібними очима, тільки гадали, що бачать її. Однак молодий капітан з його призвичаєним до морських обріїв оком не міг помилитися, і справді, за якусь годину всі переконалися: перед ними земля.

Десь миль за чотири на сході тягся низький берег — принаймні таким він здавався. Трохи далі за ним мало б височіти пасмо Анд, але за густими хмарами не було видно їхніх високих вершин.

«Пілігрим» швидко мчав до берега, що виростав на очах.

Через дві години до землі залишалось милі три.

На північному сході берег завершувався височеньким мисом, під яким видніло щось на взірець відкритого рейду. А на південному сході він сягав у море довгою тонкою косою.

Берег ішов невисокими уступами, на яких росло кілька дерев.

Судячи з ландшафту, це було передгір'я високого гірського пасма Анд.

І ніде жодної оселі, жодного порту, жодного гирла річки, що могло б правити за безпечне пристановище для шхуни-брига.

Отож «Пілігрим» мчав просто до берега. При отих двох-трьох вітрилах та при дужому вітрі, що гнав судно до землі, годі було й думати втриматись у морі.

Попід берегом вимальовувалась довга смуга рифів, над якими бурхало й пінилося море. Прибій був дуже сильний: велетенські хвилі злітали ледве не до краю високого берега.

Дік Сенд побув якийсь час на носі, вдивляючись у берег, далі, не мовивши й слова, вернувся на корму й став за стерно.

А вітер чимраз дужчав. Шхуна-бриг була вже за якусь милю від берега.

Невдовзі Дік Сенд нагледів невеличку бухту й вирішив скерувати туди «Пілігрим». Однак шлях до бухти перегороджувала смуга рифів, що між ними нелегко буде пройти. Прибій свідчив про те, що море всюди над рифами мілке.

Враз Дінго, який бігав туди й сюди по палубі, кинувся на ніс й, утупившись у землю попереду, жалібно завив. Здавалося, пес упізнав це місце, і воно пробудило в ньому якісь болісні спогади.

Негору, мабуть, почув виття, бо вийшов з камбуза і, хоча слушно побоювався собаки, став, спершись на борт. Проте Дінго, виючи на берег, зовсім не зважав на португальця.

Негору дивився на лютий прибій, не виказуючи ніякого страху. Проте місіс Уелдон, яка спостерігала за ним, здалося, ніби кок злегка почервонів і його обличчя напружилося.

Може, Негору впізнав цей берег, до якого вітер гнав шхуну-бриг?

Дік Сенд передав стерно старому Томові й пішов на ніс, щоб востаннє подивитися на бухту, вхід до якої потроху ширшав перед ними. Далі твердим голосом промовив:

— Місіс Уелдон, у мене немає надії знайти безпечне пристановище для «Пілігрима». Найпізніше через півгодини, попри всі мої зусилля, ми опинимось серед рифів! Доведеться викинутись на берег. Я не зміг довести «Пілігрим» до порту. І я змушений згубити судно, щоб урятувати вас. Коли йдеться про ваш порятунок, вагання неприпустимі.

— Ти зробив усе, що від тебе залежало, Діку? — спитала місіс Уелдон.

— Усе! — відповів юнак.

І відразу почав готуватися до майбутньої небезпечної операції.

Насамперед він сказав місіс Уелдон, Джекові, кузенові Бенедікту й Нен, щоб вони надягли рятівні пояси. Хоч Дік Сенд і негри були чудові плавці, проте й вони вжили певних заходів на той випадок, коли б довелося впасти у воду.

Геркулес мав допомагати місіс Уелдон. Молодий капітан узяв на себе турботу про малого Джека. Кузен Бенедікт, напрочуд спокійний, вийшов на палубу, несучи на паску через плече свою бляшанку з комахами. Дік Сенд доручив дивитися за ним Бетові й Актеону. Ну, а Негору всім своїм незворушним виглядом показував, що не потребує нічиєї допомоги. Про крайній випадок, Дік Сенд наказав викотити на палубу десяток бочок з китовим жиром.

Якщо вилити на воду китовий жир — саме тоді, коли «Пілігрим» опиниться на мілководді, — то він на мить заспокоїть море, зв'язавши хвилі, й судну буде легше пробратися між рифами.

Дік Сенд не хотів нехтувати жодну можливість урятувати пасажирів.

Уживши всіх застережних заходів, молодий капітан вернувся на корму до стерна.

«Пілігрим» перебував кабельтових за два від берега, тобто майже підійшов до рифів. Його правий борт уже купався в білій піні. Щомиті молодий капітан чекав, що судно вдариться кілем у якусь підводну скелю.

Побачивши спереду темнішу смугу води, Дій Сенд здогадався: то прохід між рифами. Треба було сміливо йти в нього, щоб викинутись на мілину якомога ближче до землі.

Молодий капітан ані на мить не завагався. Крутий поворот стерна — і «Пілігрим» зайшов у вузький звивистий прохід.

У цьому місці море люто бурхало, й хвилі заливали палубу.

Негри стояли на носі біля бочок з китовим жиром, чекаючи наказів капітана.

— Лийте жир! Лийте мерщій! — закричав Дік Сенд.

Під шаром жиру море одразу, мовби якимись чарами, заспокоїлося, щоб за мить забурхати ще дужче.

Та «Пілігрим» устиг просковзнути по змащеній водній поверхні між рифами і вже мчав просто до берега.

Страшний поштовх струсонув судно. Величезна хвиля підняла його й кинула на прибережне каміння; щогли з тріском повалилися, на щастя, нікого не зачепивши.

Від удару в корпусі утворилася пробоїна, й крізь неї гунула вода. Однак до берега залишалося з півкабельтова, й туди легко було дістатись низкою чорних каменів, що виступали над водою.

Через десять хвилин всі пасажири «Пілігрима» вже стояли під стрімким берегом.

Розділ XIV

ЩО РОБИТИ?

Отак після подорожі, що тривала сімдесят чотири дні, з її штилями, північно-західними й південно-західними вітрами, «Пілігрим» викинувся на берег і розбився об рифи.

Місіс Уелдон і її супутники дякували долі, тільки-но опинилися в безпеці. Адже буря винесла їх на континент, а не на якийсь лиховісний острів Полінезії. І хоч хай де на узбережжі Південної Америки вони опинилися, повернутись звідси додому, здавалося, буде неважко.

Ну, а «Пілігрим» загинув. Від нього залишився тільки дерев'яний каркас; за кілька годин прибій розкидає його уламки на всі боки. Годі й думати щось врятувати із судна…

Хоч Дікові Сенду й не поталанило довести «Пілігрим» до порту призначення, він міг пишатися бодай тим, що перепровадив на берег живими і здоровими всіх, хто був на його борту, а серед них дружину та сина Джеймса Уелдона.

Де ж саме розбився «Пілігрим»? На узбережжі Перу, як гадав Дік Сенд? Можливо, бо, як визначив молодий капітан, орієнтуючись на острів Пасхи, вітри й екваторіальні течії віднесли «Пілігрим» на північний схід. Тим-то із сорок третього градуса південної широти судно могло потрапити аж на п'ятнадцятий.

Отже, треба якомога скоріше визначити, де саме розбився «Пілігрим». Коли це справді Перу, то тут чимало портів, містечок і селищ; звідси неважко дістатись до якогось поселення.

Проте узбережжя здавалося безлюдним. Побіля води, під не дуже високим берегом, тяглася вузька піщана смуга, всіяна чорними уламками скель. Де-не-де стрімкі скелясті схили перетинались широкими тріщинами, а подекуди по більш положистому схилу можна було видертись і на гребінь.

За чверть милі на північ між скелями видніло гирло маленької річки, зовсім непомітної з боку моря. Над річкою схилялись численні ризофори ⁸⁰, які відрізнялись від своїх індійських родичів.

На гребені починався густий ліс. Його зелені хвилі сягали аж до сизих гір на обрії. Якби кузен Бенедікт був ботаніком, з яким би захватом він одкривав безліч нових порід дерев!