П'ятнадцятирічний капітан - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль. Страница 9

Зате як меншав щодня запас цукру в камбузі!

Дінго став улюбленцем всієї команди. І тільки Негору й далі уникав зустрічі з собакою, який невідь за що ненавидів його.

Однак любов до Дінго не заважала малому Джекові дружити з Діком Сендом — своїм давнім приятелем. Весь вільний від служби час молодий матрос проводив із хлопчиком.

Місіс Уелдон була дуже задоволена цією дружбою.

Якось — а саме 6 лютого — вона завела з капітаном Халлом мову про Діка Сенда, і капітан похвалив молодого матроса.

— З цього хлопчини, — сказав він, — вийде колись чудовий моряк, запевняю вас! У нього вроджений хист мореплавця, і цим хистом він надолужує брак необхідних знань. Але й те, що він знає, гідне подиву. І він засвоїв це за напрочуд короткий час.

— Слід ще й додати, — мовила місіс Уелдон, — що він чесний, добрий та слухняний юнак, упевнений в собі, рішучий і надто серйозний, як на свій вік. Відколи ми його знаємо, не було жодного приводу бодай щось закинути йому. — Таж, це чудовий юнак, — підхопив капітан Халл. — Недаремно його всі так хвалять і люблять!

— Коли ми повернемося а цього плавання, — провадила місіс Уелдон, — то мій чоловік оддасть Діка до морського училища, щоб він дістав диплом капітана.

— І дуже добре зробить містер Уелдон, — відповів капітан Халл. — Дік Сенд стане колись гордістю американського флоту.

— У бідолашного сироти було важке дитинство! — зауважила місіс Уелдон. — Він пройшов нелегку школу.

— Еге ж, місіс Уелдон, і наука не пропала даремно. Хлопець зрозумів: треба працювати, щоб вибитись у люди. Він на правильному шляху.

— Так, він буде людиною обов'язку.

— Погляньте лишень на нього, місіс Уелдон! Відстоїть за стерном, не відводячи очей від бушприта. Він надзвичайно уважний, тож судно аніскілечки не відхиляється від курсу. В Діка Сенда уже зараз хватка досвідченого стерничого. Непоганий початок для моряка! Навчатися нашого ремесла, місіс Уелдон, треба змалечку. Хто не починав служби юнгою, з того ніколи не вийде добрий капітан, принаймні в торговому флоті. Хто присвятив себе морю, той повинен учитися на всьому, згодом дії моряка стають розумними й водночас підсвідомими; рішення він приймає так само швидко, як маневрує вітрилами.

— Однак, капітане Халл, гарних моряків не бракує й у військовому флоті.

— Звичайно, проте, скільки я знаю, майже всі найкращі моряки починали службу з дитинства, не кажучи вже про Нельсона та багатьох інших. Той не моряк, хто не був юнгою.

В цю мить із каюти вийшов кузен Бенедікт, як завжди, заглиблений у свої думки. Він став блукати туди й сюди палубою, зазираючи в усі шпарини, нишпорячи під клітками з курми, проводячи рукою по швах у бортовій обшивці, де пооблущувалася смола.

— Сподіваюсь, ви себе добре почуваєте, кузене Бенедікт? — спитала місіс Уелдон.

— Так, кузино Уелдон… Почуваю я себе непогано… Однак мені кортить чим скоріше висісти на землю.

— Що це ви там шукаєте під лавою, пане Бенедікт? — спитав капітан Халл. — Комах, пане капітан! — сердито відказав кузен Бенедікт. — Що мені тут шукати, як не комах?

— Комах? На жаль, доведеться трохи потерпіти: де-де, а на морі вам навряд чи пощастить збагатити колекцію.

— А чому б і ні, пане капітан? Цілком можливо, що на борту знайдеться який-небудь представник…

— Е-е, кузене Бенедікт! — мовила місіс Уелдон. — Лайте чи не лайте капітана Халла, але на його кораблі така бездоганна чистота, що вам доведеться вертати з ловів із порожніми руками!

Капітан Халл засміявся.

— Місіс Уелдон перебільшує, — відповів він. — Однак, пане Бенедікт, гадаю, ви все ж марно згаєте час, шукаючи комах по каютах.

— Та знаю! — вигукнув Бенедікт, розчаровано знизуючи плечима. — Я вже все там обнишпорив.

— Хіба що в трюмі «Пілігрима», — вів далі капітан Халл, — ви знайдете тарганів, та вони вас, мабуть, не цікавлять.

— Не цікавлять, кажете! Ці нічні прямокрилі, яких прокляли в свій час Вергілій і Горацій! — відказав кузен Бенедікт, випростуючись на весь свій зріст. — Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі Periplaneta orientalis, які живуть…

— Забруднюють… — докинув капітан Халл.

— Які царюють на борту, — гордо поправив кузен Бенедікт.

— Вельми приємне царювання!

— Що з вами говорити, адже ви не ентомолог!

— Аніскільки.

— Послухайте, кузене Бенедікт, — мовила усміхаючись місіс Уелдон, — сподіваюсь, ви не хочете, щоб ми задля любові до науки віддали себе на з'їжу тарганам?

— Я нічого не хочу, кузино Уелдон, — запально відповів ентомолог. — Хіба що додати до своєї колекції якийсь рідкісний екземпляр, що прикрасив би її!

— То ви незадоволені своїми знахідками в Новій Зеландії?

— Навпаки, дуже задоволений, кузино! Адже мені пощастило знайти там жука-стафіліна, якого досі знаходили тільки в Новій Каледонії, за кілька сотень кілометрів звідти.

У цю мить Дінго, що грався з Джеком, підбіг до кузена Бенедікта.

— Геть! Геть! — закричав той, відштовхуючи собаку,

— Любити тарганів і ненавидіти собак! — вигукнув капітан Халл. — Як ви можете, містере Бенедікт?

— Та ще такого чудового песика! — докинув малий Джек, обіймаючи велику голову Дінго.

— Нічого поганого я про нього не кажу, — відповів кузен Бенедікт. — Тільки ж уявіть собі! Цей гемонський пес не виправдав моїх сподівань. Коли його знайшли, я думав…

— О боже! — вигукнула місіс Уелдон. — Невже ви сподівались зарахувати і його в ряд двокрилих або перетинчастокрилих?

— Та ні, — серйозно відповів кузен Бенедікт. — Адже цього Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрано на західному березі Африки?

— Так, — відповіла місіс Уелдон. — Принаймні Том не раз чув це від капітана «Вальдека».

— То я думав… Я сподівався… знайти на цьому собаці якихось представників напівтвердокрилих, властивих тільки африканській фауні…

— О боже милосердний! — вигукнула місіс Уелдон.

— Або, може, якусь блоху невідомого виду, — додав кузен Бенедікт.

— Чуєш, Дінго? — спитав капітан Халл. — Чуєш, мій песику? Ти не виконав свого обов'язку!

— Однак хоч скільки я його чесав, — мовив ентомолог з неприхованим жалем, — не знайшов на ньому жодної блохи… Жодної!

— Яку б ви відразу задушили, чи не так? — спитав капітан Халл.

— До вашого відома, містере, — сухо відповів кузен Бенедікт, — сер Джон Франклін ³⁶ не дозволяв собі вбивати найдрібніших комах, ба навіть американських комарів, чиї укуси куди болючіші, ніж блошині. Гадаю, ви не заперечуватимете, що сер Джон Франклін був неабиякий моряк?

— Безперечно! — відповів капітан Халл, уклоняючись.

— Якось, коли його добряче вкусив москіт, він тільки здув його, чемно мовивши: «Прошу, йдіть собі! Світ досить великий для вас і для мене!»

— Ти ба!

— Еге ж!

— Щоб ви знали, містере Бенедікт, — відказав капітан Халл, — інший чоловік сказав це багато раніше за сера Джона Франкліна.

— Інший?

— Так, і цей інший був дядечко Тобі.

— А хто він — ентомолог? — зацікавлено спитав кузен Бенедікт.

— Та ні. Стернівський дядечко Тобі ³⁷ не був ентомологом. Але цей достойний чоловік мовив, вважайте, ті самі слова, відмахуючись від набридливої мухи — щоправда, звертаючись до неї на ти: «Геть жалюгідна істото! Світ досить великий, і ми можемо жити, не заважаючи одне одному!»

— Славний чоловік оцей дядечко Тобі! — зауважив кузен Бенедікт. — Він уже помер?

— Гадаю, що так, — поважно відповів капітан Халл. — Адже він ніколи не існував.

І всі розсміялися, дивлячись на кузена Бенедікта.

В отаких розмовах, які неодмінно зачіпали ентомологію, якщо в них брав участь кузен Бенедікт, минали довгі години плавання. Море було спокійне, слабкі вітри ледве надимали вітрила, і «Пілігрим» повільно посувався на схід. Всі нетерпляче чекали того часу, коли вони врешті запливуть у широти, де повіють більш сприятливі вітри.