1Q84. Книга І - Мураками Харуки. Страница 36

Якусь хвилю сенсей здивовано розглядав обличчя Тенґо.

— Іншими словами, вам байдуже, що план має в собі щось шахрайське, а вас глибоко зацікавило вдосконалення твору. Я правильно розумію?

— Саме так. Але це щось більше, ніж глибоке зацікавлення. Якби довелося переробляти «Повітряну личинку», то цю роботу я не довірив би нікому іншому.

— Зрозуміло, — сказав сенсей. І скривився так, ніби взяв у рот щось кисле. — Зрозуміло. Мені здається, що загалом ваш намір я збагнув. Але яка ж тоді мета Комацу-сана? Гроші чи слава?

— Чесно кажучи, я сам добре не розумію, яка його мета, — відповів Тенґо. — Але мені здається, що його спонукає щось більше, ніж гроші й слава.

— Наприклад?

— Можливо, він сам у цьому не признається, але Комацу-сан — людина, одержима літературою. Такі люди прагнуть лише одного — знайти в житті хоч один справжній талант. І подарувати його суспільству.

Сенсей трохи дивився на Тенґо, а потім сказав:

— Коротко кажучи, у вас обох різні спонуки, які не стосуються ні грошей, ні слави?

— Гадаю, що так.

— Та незалежно від мотиву, як самі кажете, цей план досить небезпечний. І якщо на якійсь стадії правда розкриється, то, безперечно, зчиниться скандал і критика не зупиниться лише на вас двох. Можливо, що й життю сімнадцятирічної Ері буде завдано смертельної рани. Це мене найбільше непокоїть.

— Цілком природно, що ви турбуєтеся, — кивнувши, сказав Тенґо. — Все правильно.

Густі чорні брови сенсея зійшлися між собою на один сантиметр.

— І все-таки ви хочете власними руками переробити «Повітряну личинку», навіть якщо піддасте Ері можливій загрозі.

— Як я вже казав, цей наш намір не підвладний ні розуму, ні здоровому глузду. Звичайно, я постараюся захистити Ері як тільки зможу. Але не гарантую, що їй не загрожує жодна небезпека. Це було б неправдою.

— Зрозуміло, — сказав сенсей. І, ніби ставлячи крапку на своїй аргументації, кашлянув. — Попри все, ви, схоже, чесна людина.

— Принаймні намагаюся бути якомога відвертішим.

Якийсь час сенсей дивився на свої руки, що лежали на колінах, як на щось незнайоме. Поглянув на них зверху, а потім на долоні. А тоді, підвівши голову, сказав:

— Значить, редактор Комацу вважає, що цей план можна успішно здійснити?

— Як він каже, «кожна справа має дві сторони», — відповів Тенґо. — Добру й погану.

Сенсей засміявся.

— Досить цікавий погляд. Комацу — оптимістична чи самовпевнена людина?

— Ні перше, ні друге. Він просто цинік.

Сенсей легенько хитнув головою.

— Отже, будучи циніком, став оптимістом. Або самовпевненим. Ви це хочете сказати?

— Можливо, він має таку схильність.

— Що й казати, складна людина.

— Так, досить складна, — погодився Тенґо. — Але не дурна.

Сенсей повільно видихнув. Потім звернувся до Фукаері:

— Ну, а що думаєш ти, Ері, про цей план?

Фукаері хвильку вп'ялася очима в якусь безіменну точку простору. А тоді відповіла:

— Згодна.

Її короткий вислів сенсей доповнив потрібними словами.

— Іншими словами, ти не проти того, щоб цей чоловік переробив «Повітряну личинку»?

— Ні, — сказала вона.

— Але через це в тебе можуть виникнути неприємності.

Дівчина нічого не відповіла, лише поправила комір светра на шиї, який досі її міцно стискав. Однак цей жест явно свідчив про непохитність її наміру.

— Можливо, вона має рацію, — примирливо сказав сенсей.

Тенґо стежив за маленькими руками Фукаері, стиснутими в кулаки.

— Але є ще одна проблема, — сказав сенсей, звертаючись до Тенґо. — Ви разом із Комацу, видаючи у світ «Повітряну личинку», збираєтеся зробити з Ері письменницю. Однак вона має проблеми з читанням. У неї дислексія. Ви про це знаєте?

— Дещо дізнався недавно з розмови в електричці.

— Може, це в неї вроджене. Через це у школі її довго вважали розумово відсталою, але насправді вона цілком нормальна дитина. З глибоким розумом. А тому її дислексія, м'яко кажучи, може недобре вплинути на ваш план.

— Загалом скільки людей знає про нього?

— Крім неї самої, ще троє, — сказав сенсей. — Я, дочка Адзамі й ви. Ніхто інший не знає.

— Учителям школи, яку відвідувала Epi-сан, нічого не відомо?

— Ні. Школа маленька, провінційна. Тож такого слова, як дислексія, ніхто не чув. Крім того, до школи вона ходила недовго.

— То, може, вдасться це якось приховати?

Якусь хвилину сенсей дивився на Тенґо так, ніби оцінював його.

— Схоже, що Ері вам довіряє, — сказав він потім. — Навіть не знаю чому. І я…

Тенґо мовчки чекав наступних слів.

— І я їй довіряю. А тому, якщо вона готова віддати свій твір у ваше розпорядження, то мені нічого іншого не залишається, як погодитися. Та якщо ви справді маєте намір здійснити цей план, то вам треба знати кілька фактів, що стосуються її. — Ніби помітивши дрібненькі пачоси на штанах, кілька разів обтрусив праве коліно. — Де і як вона провела дитинство, через які обставини я забрав її до себе на виховання. Як почну про це розповідати, то воно, гадаю, забере багато часу.

— Послухаю, — сказав Тенґо.

Фукаері, що сиділа поруч, змінила позу. Її руки все ще поправляли комір светра на шиї.

— Гаразд, почну, — сказав сенсей. — Ця розповідь повертає нас до 60-х років. Батько Ері та я довгий час тісно дружили. Я був старший від нього на десять років, але ми викладали на одному факультеті того самого університету. Вдачею і світоглядом різнилися, але чомусь відчували приязнь один до одного. Обидва пізно одружились і після того в нас народилися дочки. Оскільки ми мешкали у відомчому домі, то й дружили сім'ями. І робота в нас успішно просувалася. Тоді ми здобули собі славу «молодих перспективних вчених». Частенько дописували в газети й журнали. То був час, надзвичайно цікавий з багатьох поглядів.

Однак з наближенням до кінця 60-х років у суспільстві поступово запахло димом. У 70-ті роки піднявся студентський рух проти Американсько-японського договору про взаємну безпеку, студенти захоплювали університети, траплялися сутички з військовими підрозділами, криваве суперництво почалося й серед студентських організацій, навіть гинули люди. У такий складний час я вирішив звільнитися з роботи в університеті. У мене вже давно не лежала душа до академічної атмосфери, а в той час я гостро відчув до неї справжню огиду. Мені було все одно — виступати за чи проти системи. Врешті-решт ішлося тільки про зіткнення організацій. А я не довіряв будь-якій організації — маленькій чи великій. Судячи з вашого віку, ви тоді ще, напевне, не були студентом.

— Коли я вступив до університету, заворушення вже повністю уляглися.

— Так би мовити, спізнилися на свято.

— Саме так.

Сенсей підняв руки догори й потім опустив на коліна.

— Я покинув університет, а через два роки з ним розпрощався і батько Ері. Він у той час вірив у революційні ідеї Mao Цзедуна й підтримував Велику культурну революцію в Китаї. Бо тоді до наших вух не доходила інформація про те, скільки в ній огидного й нелюдського. Для певної частини інтелігенції навіть стали своєрідною інтелектуальною модою лозунги Mao Цзедуна. Батько Ері організував проголошувати їх частину студентів, створивши в університеті радикальний загін у стилі хунвейбінів, і брав участь у студентських страйках. Повіривши йому, до його організації приєдналися і студенти інших університетів. За певний час група під його керівництвом досягла значних масштабів. На вимогу адміністрації до університету ввірвався військовий загін, заарештував його разом із студентами, що там забарикадувалися, потім звинуваченими в кримінальному злочині. Таким чином його практично звільнили з роботи. Ері була ще маленька й, напевне, нічого не пам'ятає.

Фукаері мовчала.

— Її батька звали Тамоцу Фукада. Після звільнення з університету разом із десятьма студентами, що становили серцевину колишнього загону в стилі хунвейбінів, він організував комуну під назвою «Такасімська школа». Більшість студентів, звільнених з університету, потребували якогось притулку, яким і стала ця комуна. Тоді вона набула певного розголосу в ЗМІ. Ви про це знаєте?