1Q84. Книга І - Мураками Харуки. Страница 64

Про те, що її найкраща подруга, зазнавши тривалий час від чоловіка фізичного насильства, втратила душевну рівновагу і, не зумівши втекти від нього, після великих страждань наклала на себе руки. Майже рік по тому Аомаме знайшла привід для відвідання дому того чоловіка і, вдало придумавши певну ситуацію, завдала йому смертельного уколу гострим вістрям голки в шию. Не залишивши слідів рани і крововиливу. Зробила так, ніби настала проста природна смерть. І ніхто в цьому не засумнівався. Аомаме ні тоді, ні тепер не вважала, що зробила неправильно. Докорів сумління не відчувала. А проте не могла позбутися тягаря, що зумисне забрала життя в однієї людини.

Стара пані уважно слухала довге зізнання Аомаме. Слухала мовчки, аж поки Аомаме, раз у раз запинаючись, скінчила свою розповідь. А тоді, запитавши про деякі незрозумілі подробиці, взяла її руки й довго стискала.

— Ви правильно зробили, — сказала вона повільно, з повним розумінням. — Якби той чоловік і далі жив, то в майбутньому подібна доля могла б спіткати й інших жінок. Такі чоловіки завжди десь знаходять собі жертву. Здатні повторювати те саме. Ви вирвали зло з коренем. Це не просто особиста помста. Будьте спокійні.

Аомаме обхопила обличчя руками й гірко заплакала. Плакала за Тамакі. Господиня вийняла хусточку й витерла їй сльози.

— Дивовижний випадковий збіг, — рішучим тихим голосом сказала вона. — І я з абсолютно такої ж причини прибрала людину.

Підвівши голову, Аомаме глянула в очі господині. Не знаходила слів. Мовляв, про що вона говорить?

А стара пані вела далі:

— Звичайно, я безпосередньо до цього рук не приклала. Не маю такої фізичної сили або особливої майстерності, як ви. Прибрала відповідними засобами, якими можу розпоряджатися. Але жодних конкретних свідчень не залишила. Навіть якби я зараз у цьому зізналася, завести на мене кримінальну справу не змогли б. Як і у вашому випадку. Якщо є суд після смерті, то мене судитиме Бог. Та цього я нітрохи не боюся. Я не зробила нічого неправильного. Я скажу це відкрито перед будь-ким.

Господиня полегшено зітхнула. І провадила далі:

— Виходить, ви та я маємо обидві важливу таємницю. Правда?

І цього разу Аомаме не зрозуміла, про що говорить господиня. Прибрала? Обличчя Аомаме втратило нормальний вираз — на ньому проглядав глибокий сумнів і страшне потрясіння. Щоб заспокоїти її, господиня спокійним голосом дещо їй пояснила.

Так само, як Тамакі Оцука, її дочка з подібної причини вкоротила собі життя. Невдало вийшла заміж. Стара пані від самого початку розуміла, що її подружнє життя не складеться щасливо. На її думку, наречений явно мав розбещену душу. І перед тим він мав проблеми, пов'язані, можливо, з глибокими причинами. Однак годі було запобігти цьому шлюбові. Як і слід було сподіватися, виразне домашнє насильство стало звичним. Поступово втрачаючи гідність і впевненість у себе, її дочка опинилася в стані депресії. Позбавлена можливості жити самостійно, вона, як мурашка, що потрапила в пащу личинки «мурашиного лева», не зуміла з нього вибратися. І от одного разу разом з віскі проковтнула надто велику дозу снодійного.

Судово-медична експертиза виявила на її тілі сліди насильства — садна від ударів і лютих побоїв, перелом кісток, опіки від придушеної сигарети. Видно, той чоловік мав схильність користуватися мотузкою. Здеформовані соски. Чоловіка викликали в поліцію, провели розслідування. Він признався, що до певної міри вдавався до насильства, але робив це зі згоди дружини — мовляв, їй це подобалося — під час статевого акту.

Врешті-решт, як і у випадку з Тамакі, поліція не змогла, завести на законній основі проти нього кримінальну справу. Дружина була мертвою і не зверталася раніше зі скаргою до поліції. А чоловік займав певне суспільне становище і найняв собі обізнаного з кримінальними справами адвоката. Крім того, ніхто не сумнівався, що мало місце самогубство.

— І ви вбили того чоловіка? — рішуче спитала Аомаме.

— Ні, того чоловіка не вбила, — відповіла господиня.

Так і не зрозумівши змісту її розповіді, Аомаме мовчки дивилася на неї.

— Колишній чоловік дочки, ця підла людина, все ще живе на цьому світі. Щоранку прокидається в ліжку, обома ногами ходить вулицями. Я не збиралася його вбивати.

Стара пані зробила паузу. Чекала, коли її слова осядуть в голові Аомаме.

— Я знищила його в очах суспільства. Повністю. Іноді я маю таку силу. Він — слабосила людина. По-своєму розумний, з добре підвішеним язиком, до певної міри визнаний у суспільстві, але слабосилий і підлий. Насильство над жінками й дітьми в родині здебільшого чинять слабі чоловіки. Саме через свою слабість вони не можуть не пожирати слабших за себе. Знищити його було легко, тож він удруге не підніметься в очах суспільства. Дочка померла досить давно, але я й досі безперестанку стежу за ним. Навіть якби він спробував піднятися, я цього не допустила б. Він усе ще живе, але водночас залишається трупом. Життя собі не вкорочує. Бо не має відваги. От як я роблю. Не просто вбиваю. А немилосердно, безперервно мучу його живим. Ніби здираю з нього шкіру. А прибирала я інших людей. Коли була реальна причина відсилати їх кудись-інде.

А ще стара пані розповіла Аомаме, що наступного року після самогубства дочки заснувала власний притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства. Поряд із «Садибою плакучих верб» вона володіла невеликим двоповерховим будинком, який збиралася найближчим часом знести, а тому нікому не здавала в оренду. Трохи полагодивши його, вона вирішила використати його як притулок для жінок, яким нема де дітися. За допомогою столичного юриста відкрила «Консультацію для жінок — жертв насильства», у якій добровольці почергово давали поради жінкам особисто або по телефону й підтримували зв'язок із нею. Тож у разі нагальної потреби жінок поміщали в притулок. Бувало, навіть із дітьми, серед яких траплялися неповнолітні жертви статевого насильства з боку батька. Жінки перебували тут доти, доки не знаходили собі надійнішого місця проживання. А поки що вони забезпечувалися потрібними для життя речами — харчами й одягом. Допомагаючи одна одній, вони жили своєрідним спільним життям. Усі витрати сплачувала особисто стара пані.

До притулку регулярно приходив юрист і консультант, щоб опікуватися ними й обговорювати наступні заходи. Іноді, у вільний час, навідувалась і господиня «Садиби плакучих верб», вислуховувала кожну жінку окремо й давала слушні поради. Підшуковувала для них роботу й житло. Якщо виникали проблеми, які вимагали фізичного втручання, то їх уміло розв'язував Тамару. Скажімо, траплялися випадки, коли чоловік дізнавався про місце перебування жінки й приходив забирати її силоміць додому. Тоді ніхто інший, крім Тамару, не міг успішно й швидко з ним упоратися.

— Однак лише я і Тамару не в змозі дати собі з усім раду, бо трапляються випадки, коли не вдається знайти реального способу допомогти жінкам на підставі закону, — сказала господиня.

Аомаме побачила, що обличчя старої жінки під час розмови набирало щораз сильнішого яскраво-червоного відтінку. Одночасно з цим враження від його звичної добродушності й витонченості слабшало й кудись зникало. Натомість на ньому проглядало щось більше, ніж простий гнів і ненависть, що, можливо, ховалося в найглибшому закутку її душі, як маленьке тверде безіменне зернятко. Однак стриманість в її голосі не змінилася.

— Звичайно, не можна розпоряджатися чужим людським життям лише з тієї практичної причини, щоб негайно отримати страховку й не витрачатися на шлюборозлучний процес. Нам доводиться переходити до дії лише тоді, коли зібрано й справедливо, суворо перевірено всі факти й зроблено висновок, що цього чоловіка, який не може жити, щоб, як паразит, не смоктати крові із слабого, не варто жаліти. Типа із розбещеною душею, невиліковного, нездатного до перевиховання, негідного далі жити на цьому світі.