Кобзар - Шевченко Тарас Григорович. Страница 43

Хто се, хто се по тім боці

Рве на собі коси?..

Хто се, хто се?» - тихесенько

Спитає-повіє

Та й задріма, поки неба

Край зачервоніє.

«Хто се, хто се?» - спитаєте,

Цікаві дівчата.

Ото дочка по сім боці,

По тім боці мати.

Давно колись те діялось

У нас на Вкраїні.

Серед села вдова жила

У новій хатині,

Білолиця, кароока

І станом висока,

У жупані; кругом пані,

І спереду, й збоку.

І молода - нівроку їй,

А за молодою,

А надто ще за вдовою,

Козаки ордою

Так і ходять.

І за нею

Козаки ходили,

Поки вдова без сорома

Дочку породила;

Породила, та й байдуже;

Людям годувати

В чужім селі покинула:

Отака-то мати!..

Постривайте, що ще буде!

Годували люди

Малу дочку, а вдовиця

В неділю і в будень

З жонатими, з парубками

Пила та гуляла,

Поки лихо не спіткало,

Поки не та стала:

Незчулася, як минули

Літа молодії…

Лихо, лихо! мати в'яне,

Дочка червоніє,

Виростає… Та й виросла

Ганна кароока,

Як тополя серед поля,

Гнучка та висока.

«Я Ганнусі не боюся!» -

Співає матуся;

А козаки, як хміль отой,

В'ються круг Ганнусі.

А надто той рибалонька,

Жвавий, кучерявий,

Мліє, в'яне, як зустріне

Ганнусю чорняву.

Побачила стара мати,

Сказилася люта:

«Чи бач, погань розхристана,

Байстря необуте!

Ти вже виросла, дівуєш,

З хлопцями гуляєш.

Постривай же, ось я тобі!..

Мене зневажаєш?

Ні, голубко!» І од злості

Зубами скрегоче.

Отака-то бува мати!..

Де ж серце жіноче?

Серце матері?.. Ох, лихо,

Лишенько, дівчата!

Мати стан гнучкий, високий,

А серця - не мати.

Ізогнеться стан високий,

Брови полиняють,

І незчуєтесь; а люди

Сміючись згадають

Ваші літа молодії,

Та й скажуть - ледащо!

Тяжко плакала Ганнуся,

І не знала, за що,

За що мати знущається,

Лає, проклинає,

Своє дитя без сорома

Байстрям нарікає.

Катувала, мордувала,

Та не помагало:

Як маківка на городі,

Ганна розцвітала;

Як калина при долині

Вранці під росою,

Так Ганнуся червоніла,

Милася сльозою.

«Заворожена!.. стривай же! -

Шепче люта мати.

Треба трути роздобути,

Треба йти шукати

Стару відьму!»

Найшла відьму,

І трути достала,

І трутою до схід сонця

Дочку напувала.

Не помогло… Кляне мати

Той час і годину,

Коли на світ породила

Нелюбу дитину.

«Душно мені; ходім, дочко,

До ставка купатись».

«Ходім, мамо».

На березі

Ганна роздяглася,

Роздяглася, розкинулась

На білій сорочці;

Рибалонька кучерявий

Мліє на тім боці… І я колись…

Та цур йому!

Сором - не згадаю.

Як дитина, калиною

Себе забавляє,

Гне стан гнучкий, розгинає,

На сонечку гріє.

Мати дивиться на неї,

Од злості німіє;

То жовтіє, то синіє;

Розхристана, боса,

З роту піна; мов скажена,

Рве на собі коси.

Кинулася до Ганнусі

І в коси впилася.

«Мамо! мамо! що ти робиш?»

Хвиля роздалася,

Закипіла, застогнала -

І обох покрила.

Рибалонька кучерявий

З усієї сили