Кобзар - Шевченко Тарас Григорович. Страница 69

Ні приязні, ні любові -

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному:

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо, та тихо,

Як у раї,- а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому,

Дивись кругом себе:

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

4 октября 1845, Миргород

* * *

Не женися на багатій,

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати.

Оженись на вольній волі,

На козацькій долі:

Яка буде, така й буде,

Чи гола, то й гола.

Та ніхто не докучає

І не розважає -

Чого болить і де болить,

Ніхто не питає.

Удвох, кажуть, і плакати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить.

4 октября 1845, Миргород

ЄРЕТИК

Шафарикові

Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди; нагрілися

Й полягали спати,

І забули сірий попіл

По вітру розвіять.

Лежить попіл на розпутті,

А в попелі тліє

Іскра вогню великого.

Тліє, не вгасає,

Жде підпалу, як той месник,

Часу дожидає,

Злого часу. Тліла іскра,

Тліла, дожидала

На розпутті широкому,

Та й гаснути стала.

Отак німота запалила

Велику хату. І сім'ю,

Сім'ю слав'ян роз'єдинила

І тихо, тихо упустила

Усобищ лютую змію.

Полилися ріки крові,

Пожар загасили.

А німчики пожарище

Й сирот розділили.

Виростали у кайданах

Слав'янськії діти

І забули у неволі,

Що вони на світі!

А на давнім пожарищі

Іскра братства тліла,

Дотлівала, дожидала

Рук твердих та смілих,

І дождалась…

Прозрів єси

В попелі глибоко

Огонь добрий смілим серцем,

Смілим орлім оком!

І засвітив, любомудре,

Світоч правди, волі…

І слав'ян сім'ю велику

Во тьмі і неволі

Перелічив до одного,

Перелічив трупи,

А не слав'ян. І став єси

На великих купах,

На розпутті всесвітньому Ієзекіїлем,

І - о, диво! - трупи встали

І очі розкрили,

І брат з братом обнялися

І проговорили

Слово тихої любові

Навіки і віки!

І потекли в одно море

Слав'янськії ріки!

Слава тобі, любомудре,

Чеху-слав'янине!

Що не дав ти потонути

В німецькій пучині

Нашій правді. Твоє море

Слав'янськеє, нове!

Затого вже буде повне,

І попливе човен

З широкими вітрилами

І з добрим кормилом,

Попливе на вольнім морі,

На широких хвилях.

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!

Що звів єси в одно море

Слав'янськії ріки!

Привітай же в своїй славі

І мою убогу

Лепту-думу немудрую

Про чеха святого,

Великого мученика,

Про славного Гуса!

Прийми, отче. А я тихо

Богу помолюся,

Щоб усі слав'яне стали

Добрими братами,

І синами сонця правди,

І єретиками

Отакими, як Констанцький

Єретик великий!

Мир мирові подарують

І славу вовіки!

22 ноября 1845, в Переяславі