Фелікс Австрія - Андрухович Софія. Страница 35

Я вирішила промовчати, але й так певна, що ефект від цих слів легко можна було відчитати на моєму обличчі. Цей спритний і облудний шарлатан звідкілясь достеменно знав усе, чим я живу. Відколи це кожен зустрічний може читати мене, як відкриту книгу? Спершу отець Йосиф, тепер шевальє Торн. Хоча що це я — ні, отець Йосиф не «кожен зустрічний», о ні.

«Та що ж це ти посміхаєшся, ніби слаба на голову, Стефко?» — Аделин голос — як цебро холодної води. Я здригнулась: «Подаватиму десерт, прошу пані», — і вислизнула за двері.

За кільканадцять хвилин я повернулася з тацею солодкого тіста. Торн заплескав у долоні, як мала дитина, а тоді, схилившись над столом, заваленим паперовими фігурками, які він без упину складав, легко дмухнув. Паперові птахи, квіти й метелики закружляли у повітрі, а тоді осіли на підлогу. Коли я розілляла до щокатих горняток із баденської порцеляни міцну чорну гербату, він уже напихався маківником — чорна борода була засипана змеленим на пудру цукром.

«Пані Сколик, але ж я вкраду у вас цю служницю, — зареготав він, і я побачила, що між зубами у нього аж чорно від маку. У кожній руці Торн тримав по масному пундику з рожею. — Бо як же мені жити далі без цих смаколиків? Навіщо мені далі жити?»

Аделя і Петро здивовано переводили погляд із нього на мене.

«Панове господарі, чи розумієте ви, — продовжував далі Торн, навіть не намагаючись приховувати свого посполитого цямкання, — яке щастя вам випало? Мати служницю, переповнену такою любов’ю! Повірте, я знаю, про що говорю. Я теж дещо вмію».

І шевальє розповів нам свою історію. Оповідь він ілюстрував фігурками з паперу: ось серед пундиків і горняток (на березі річки Сян) виросло строкате ярмаркове місто Ярослав, де 1853 року народився Мойсей-Авраам Торн, син успішного торговця пряжею. Коли Мойсееві виповнилось десять років, сталась подія, яка різко змінила наперед визначений напрям хлопцевого життя і перекреслила плани його батька передати своє ремесло синові у спадок. Маестро Сімонеллі, мандрівний маг, демонстрував чудеса на збитій із неструганих дощок маленькій сцені у розпал осіннього ярмарку. Того вечора Мойсей повернувся додому, знаючи, що купцем йому вже ніколи не стати.

Ось йому вже шістнадцять — крихітна паперова фігурка з торбиною, наповненою кольоровими хустинками, кроликами, голубами та хитромудрими пристроями — він пішки долає Австро-Угорську імперію: Королівство Галичини та Лодомерії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцима і Затору, населене небаченим розмаїттям етносів — русинами, поляками, німцями, вірменами, євреями, угорцями, циганами, липованами, але найдужче — нещасним селянством, яке ще не встигло повністю оговтатись від кріпацтва; Герцоґство Буковину з чорбою і мамалиґою, солодкими винами в Добруджі і сухими — в долинах Мунтенії і Трансильванії; Королівство Далмації з руїнами римських споруд та виходом до Адріатичного узбережжя; Королівство Богемію з гудбою, пересоленими та засипаними кмином стравами і богемським склом, Ерцгерцоґство Нижню Австрію з фруктами і лісами; Ерцгерцоґство Верхню Австрію з гірськими абатствами й монастирями; герцоґства Каринтію, Крайну, Зальцбург з чудесними парками, площами, соборами і купіллю, що залишилась від старої споруди романського собору; Верхню та Нижню Силезію, Штирію, Моравію, Княжий округ Тироль (де Торн знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, білявою красунею, яка рішуче покидає батьківський дім і расових коней, щоб вирушити світ за очі, слідом за коханим авантюристом), Австрійське примор’я, Транслейтанію, розташовану по той бік річки Лейти, аж до портів Фіуме.

Він пристає до старших та досвідченіших фокусників, працюючи їхнім асистентом: його використовують як невидимого помічника, навіть не рекомендуючи публіці.

Два роки в Константинополі. Рік у Єгипті. Далі — Індія: магією Торна захоплюються вісімнадцять магараджів.

Місто Батавія — галасливе, липке і вологе, з червоними дахами і бамбуковими стінами; далі — Ява, Суматра, Філіппіни, Камбоджа, де король Нородон І посвятив Ернеста (як його тепер звати) у лицарі. Тепер він — Шевальє Французької імперії. І ось шевальє вже приймають на Бірмі, він демонструє своє мистецтво перед королем Мандалая. Тут до нього пристає маленька гнучка Му — покірна і непостійна.

Крихітна паперова постать звивається в химерному танці: скручується в кільце, пролазить сама крізь себе, гнеться билинкою, кружляє — і, мов пелюстка екзотичної квітки, яку несе вітром, прибивається то до принца в паланкіні, то до торговця коштовностями, то до поета зі світлими кучерями, хворого на якусь смертельну хворобу

Раптом від постаті танцівниці відокремлюється маленька паперова людинка — з тонкими кінцівками, кволим тільцем. Дрібна комашка. Шевальє Торн — не паперовий, а справжній — знову дмухає, і паперовий клаптик летить просто до мене і падає на долоню. Це Фелікс. Мене охоплюють тривога і ніжність. Я ховаю аркушик до кишені на сукні і притискаю згори рукою.

Тим часом паперовим океаном пливе паперовий корабель — «S. S. Flintchire». Він прямує з Сінґапуру до Гонконгу, але не досягає мети, оскільки потрапляє в тайфун і зазнає кораблетрощі на кораловому рифі Скарборо.

Група пасажирів зголошується веслувати до паперового узбережжя на паперовому човнику, щоб знайти допомогу і порятунок для решти потерпілих, які залишились на кораблі. Серед добровольців — і шевальє Торн із дружиною, кілька його артистів і тендітна танцівниця Му (чи то пак дружина корчмаря з-під Сваляви).

Але їм не вдається дістатись берега: знову починається ураган, і благенький човен відносить у розбурхане паперове море. Тут гігантські хвилі жбурляють ним аж до грізних небес — і кидають в чорні пінисті провалля, і триває це протягом семи паперових днів та семи паперових ночей. Морська вода наповнює човен аж по вінця, він от-от готовий затонути — тож потерпільцям доводиться вичерпувати воду всіма можливими способами.

І, ніби й цього ще недостатньо, — виснажених мандрівників починає переслідувати велетенська паперова акула. Її вдається втримувати на відстані, періодично гамселячи паперовим зламаним веслом, але чудовисько не відстає і впродовж кількох днів пливе поруч, передчуваючи ситний обід. Врешті-решт комусь (можливо, навіть тоненькій Му) щастить так тяжко поранити акулу в щелепу, що вона стікає кров’ю і тоне.

Ось паперовий човник з виснаженими, голодними, спраглими пасажирами прибиває до узбережжя Маніли.

Після виступів у Сіднеї театр Торна потрапляє в обійми короля Калакауа на Гавайських островах. Ось паперовий профіль короля: бокоброди [57] у нього не гірші від бокобродів Франца-Йосифа. Це великий приязний чоловік із гладкою сяючою шкірою. Він любить співи, розваги, любить ніч, розцяцьковану вогнями, любить теплий пісок у себе між пальцями ніг. Він винайшов лампу і пляшковий корок. Відродив танець хула, бойове мистецтво луа та ритуальне приборкування океанських хвиль на саморобних дерев’яних дошках.

Далі — подорож до Сан-Франциско: театр «Standard» має лиху славу через своїх «нескромних та недостойних» танцівниць канкану — спробуй їх переплюнь.

Ореґон, Британська Колумбія, Сент-Луїс, Чикаго, Нью-Йорк. Новий світ — блискучий і безкрайній: Торна тут не покидає відчуття, що життя можна почати з початку, від завтра припинити обманювати і почати молитись. Тут пахне новенькою шкіряною оббивкою, тут хочеться мріяти сміливіше.

Дехто з трупи покидає Торна, залишившись у місті, будинки якого сягають хмар.

Але Ернест повертається до Європи. У Відні на нього чекає новий спалах слави: 209 успішних виступів — день за днем, без жодного пропуску — переповнених залів, гучних овацій. Торн по черзі виконує то «Годину у Країні чудес», то «Шість сенсаційних ілюзій за 20 хвилин», що закінчуються дивовижною цікавинкою, цвяхом програми під назвою «Illusion: Das Mahatma-Wunder von Benares der Madame Blawatzka».

У 1896-му Торн прибуває на «Виставку Тисячоліття» до Будапешта, де вирішує ризикнути і примножити свої статки. Здавалось, він так добре приручив успіх, що той невід’ємний від шевальє, як його власна паперова тінь. Отож Ернест прибирає до рук усі розважальні сцени, зали й театри і стає Головним Розпорядником. Це виявляється помилкою: «Ви ж не можете однаково досконало підтримувати порядок у двох домах, панно Чорненько».