Фелікс Австрія - Андрухович Софія. Страница 53

А в мить, коли я вже майже гасну, і останнє, що знаю, — це майже нечутне Аделине серцебиття, вони вриваються до кімнати.

І водночас з нестерпним гуркотом на нас валиться стеля. Злива з кольорових скелець засипає розжарене пекло, а біля моєї голови, розколовши обвуглену підлогу, падає кам’яна жінка з простягнутими вперед руками.

З глека її голови висипаються коштовності. Вони лежать навколо нас із Аделею, їх пожадливо лиже вогонь. Тут і монстрація, схожа на сонце з промінням, і золоті патени (одна з зображенням Вифлеємських ясел, інша — гробу Господнього), і делікатна скринька, інкрустована темно-червоним камінням, і срібна цукерничка на гнутих ніжках для зберігання плоду етрог, прикрашена рослинним орнаментом, і потемнілий від часу кіддушний келих, ханукія з золотим левом, що іде, та яад зі смарагдом.

А ось і прикраса для волосся, хромований гребінець із цикадою на гілці з вишневим цвітом.

І годинник «тисот» із тонким ланцюжком, що обвився навколо корпусу, та брелоком у вигляді пташиної клітки. Я чітко бачу кожну подряпинку — як тонкий рисунок на пучках пальців.

Цей годинник мали поховати разом із доктором Анґером. Але хіба я могла таке допустити. Я завжди носила його з собою, в потаємній кишеньці біля самого серця. І, захоплена вигадливими візерунками власної ілюзії, навіть не помітила, як спритний малий злодюжка його поцупив.

То ось чому мені тепер так легко. Пташка вилетіла зі своєї клітки. Камінь упав з душі.