Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 12

Ч ќ, невже таки ж?ночий р?д спокусив хоть раз запорожц€?

Ч ќй-ой-ой, пане гетьмане! “а ще €к! ? не диво-бо: јдам був чолов?к не нашого брата, та й той сп?ткнувсь на ву!

Ч «в?дки ж уз€лась та крал€?

Ч —питай њњ сам, зв?дки! я такоњ пишноњ панни не зум?ю й зайн€ти. ? погл€нув на Ћесю.

Ч “ю-тю, дурню! Ч каже, засм?€вшись, —омко. Ч —е мо€ молода!

Ч “а мен? не те горе, що вона тво€ молода, Ч каже, здихнувши, запорожець, Ч а те, що зовс?м мене причарувала.

”с? зареготали, почувши таке диво.

Ч Ѕраво, Ч каже —омко, Ч ведм?дь попавсь у те-нети! ўо ж тепер буде?

Ч ј що ж? ¬едм?дь п?де до свого берлога ? тенети за собою пот€гне.

Ч як! ќтсе у —?ч би то?

Ч „ого ж у —?ч? ’?ба т?лько й св?ту, що в в?кн??

Ч ? отсе такий жвавий козарлюга, да ще й отаман, ради ж?нки покине товариство?

Ч ј чом же? “а дл€ такоњ крал? можна покинути й усе на св?т?, не то що товариство.

Ч Ќу, куди ж би ти пот€г своњ тенети?

ирило “ур засм?€всь.

Ч “и-бо вже, пане €сновельможний, хочеш усю правду разом випитати. Ќе хочетьс€ тоб? й признаватись, не хочетьс€ й брехати.

Ч Ѕо ще, кажеш, ?зроду не брехав? Ч додав, шуткуючи, —омко.

Ч Ќе збрешу й тепер, Ч каже ирило “ур. Ч ?айте т?лько гортань промочити.

?а й кашл€нув, випивши кубок, ? погл€нув по вс?х гост€х, розгладжуючи вуси.

Ч “реба, Ч каже, Ч вам, панове, знати, що „орна гора те ж св€те, що й наша —?ч, т?лько що там не цураютьс€ бабського роду. ј то ? под?лена так, €к у нас: у нас курен?, а в њх братства, ? над ус€ким братством обирають отамана. ј що вже воювати з бусурменами, так хоч щодн€. “а €к у њх воюють, коли б т?лько ви знали! як зачне розказувати м?й побро, то аж душа вгору росте. ѕобро м?й, знаЇте, забр?вши на ¬крањну, скучив без своЇњ „орноњ vори ? вже давно зазива мене в гост?. ? то сказати: чом не погул€ти козаков? по св?ту, чом не подивитись, €к живуть ?нш? €зики?

¬с? слухають, до чого в?н доведе свою р?ч. ќчаровав ус?х запорожець.

Ч Ђ?обре, Ч кажу, Ч поњдьмо, покажем твоњм земл€кам козацьке лицарство; нехай ? нас там знають!ї Ч ќто ж ? побратавсь € з ним у братств?, так уже, щоб у нас не було се моЇ, а се твоЇ, а все укуп?: щоб помагать один одному у вс€к?й пригод?, щоб менший старшому був в?рним слугою, а старший меншому р?дним батьком. ¬оно б ? добре, та €к побачив € отсю кралю, так душа й дала сторчака, Ч Ђяк хочеш, Ч кажу, Ч побро, а € без сењ д?войки не поњду з ”крањни!ї Ќе бабак же й м?й побратим, Ч Ђћоре! Ч каже. Ч ” нас €к кому припаде до душ? руса коса, то вхопить €к сок?л чайку, та й до попаї.

Ч —е вже по-римськи! Ч каже, см?ючись, —омко. Ч ј €к же в тоњ чайки Їсть брати-орли або родич?-соколи?

Ч “им-бо й ба, що юнаки знають ? сьому лиху запоб?гти. “?лько нат€кни, то сам? визвутьс€! Ђvайде, море! ?а т? отмемо д?войку!ї —ебто по-нашому: Ђvайда, одн?мем тоб? д?вчину!ї ќт ? зберетьс€ чолов?к дес€ть тих отмичар?в: спор€д€тьс€ €к на в?йну, ? вже €к попадуть у своњ лапи русу косу, то хоч голови положать, а не впуст€ть родичам. ѕек його матер?! “аким звичай по смаку мен?! ? вже х?ба не € буду, щоб € не доказав такого ж отмичарства. ¬они беруть одн?Їю хистю, а в нашого брата про запас ? характерство Їсть!

Ч ўо за бал€ндрасник отсей прудиус! Ч каже, см?ючись, —омко. Ч ћабуть, у вас в —?ч? т?лько й роботи, що пот?шати один одного вигадками.

Ч ?, пане гетьмане! Ќаш? братчики, що в бога день, виробл€ють так?њ чудас?њ, що не треба й вигадок. “о вже знаю, що пани-молодц? не почують луччоњ, €к € сьогодн? викину. ўе такоњ чудас?њ зроду н?хто не чував.

Ч ўо ж то буде за чудас?€?

Ч “ак, н?чого: п?дхоплю т?лько на с?дло отсю кралю, та й шукай в?тра в пол?. ћахнем з побратимом навпростець до „орноњ vори. ќх, да д?вчина ж гарна! Ч додав ирило “ур, погл€нувши вовчим погл€дом на Ћесю.

Ћес€ вже давно була сама не сво€ од страху. «роду вона н?кого так не бо€лась, €к сього запорожц€. р?пилась, однак же, сердешна, сидючи за столом. як же погл€нув в?н отак на нењ, то наче аж до серц€ дос€г њњ очима. «л€калась голубонька, €к дитина, ? заплакала з л€ку. «атулила руками оч?, а сльози м?ж пучки так ? капот€ть. ћати соб? стривожилась, устала з-за стола ? одвела њњ в к?мнату.

ј козакам ? байдуже, т?лько см?€лись.

Ч ќ, вражий ти комишнику, Ч каже Ўрам, Ч бач до чого добалакавсь! ?зл€кав справд? б?дну дитину.

„ереваниха вже не вернулась до столу; однак н?хто п?сл€ об?д не догадавсь дов?датись, чи не занедужала з переполоху Ћес€. “од? ще козак мало зважав на ж?ноче серце. ??ноч? сльози й печаль не скоро проймали йому душу. ”ставши з-за стола, ирило “ур под€кував за хл?б, за с?ль по-своЇму:

Ч —пасиб? богу та мен?, а господарю н?: в?н не нагодуЇ, то другий нагодуЇ, а з голоду не вмру, Ч да й пот€г ?з подв?р’€ з побратимом, не сказавши н?кому й Ђпрощайтеї, наче з свого курен€. “?лько чутно було, €к висп?вував за вор?тьми:

?урба мене сушить, журба мене в’€лить,

?урба мене, мо€ мати, скоро з н?г ?звалить.

Ч „и чуЇш? Ч каже тод? Ўрамов? гетьман. Ч Ќ?хто не розбере, чим душе низовець, поки сам себе не ви€вить. ќт же € знаю, що в сього ирила “ура щось на душ? важке лежить. ”даЇ в?н ?з себе паливоду, а постер?гав не раз €, куди пр€муЇ сей юрода. ?ивно во оч?ю, а так воно Їсть, що в?н т?лько й живе душ? спасен?Їм.

Ч Ћедачу ж вибрав в?н дорогу! Ч каже Ўрам.

Ч Ќа €ку натрапив, таку й вибрав, батьку! —отворив себе буњм ? безумним дл€ бога. ќт воно що! vосподь його знаЇ, куди в?н зайде; а бачив € раз, €к ирило “ур, мол€чись серед ноч? богу, обливавсь гар€чими сльозами, ? нехай би пустинник зн?с таку молитву до бога, €к сей гульв?са! ѕрислухавшись, € сам… ?а що про те розказовати? “о д?ла бож?. ќдкрию тоб?, панотче, чого отеЇ € в иЇв?. Ќе сватанн€ в мене на думц?. ѕов?нчаЇш ти мене, од?гнавши л€х?в до —луч?, щоб мо€ ж?нка була гетьманша на всю губу. ј тепер перед в?йною треба нам поставити у иЇв? твердо ногу, понасипати горлахи пашнею, припасти довол? пороху ? в?йськовоњ зброњ да ще спор€дити одно д?ло. ќсь ход?мо лиш до архимандрити, до нашого порадника. v?зель, батьку, тепер у нас такий головатий чолов?к, к колись був ћогила. ѕоговоримо з ним де про що з vад€цьких пункт?в. Ќе дурень був ¬иговський, що написав њх, т?лько дурень, що з’€кшавсь ?з л€хами. « л€хами в козак?в вов?ки-в?чн? ладу не буде. „и гаразд, чи не гаразд, а з москалем нам треба укуп? жити. —е вже так, батьку!

Ч ќй, синку! Ч каже Ўрам. Ч –ознюхали ми тепер добре бо€р да воЇвод московських!

Ч —е, батьку, €к до чолов?ка! ј москаль нам р?дн?ший од л€ха, ? не сл?д нам од його одриватись.

Ч Ѕог його знаЇ! Ч каже здихнувши Ўрам. Ч ћоже, воно так буде й лучче.

Ч ”же ж пак не гiрше, батьку! Ѕо тут усi слухають одного, а там, що пан, то й король, i вс€ке ледащо норовить, €к би козака в гр€зь затоптати.

Ч Ќе дiждуть вони сього, нев?рн?њ душ?! Ч каже Ўрам, ухопившись за уса.

Ч ќтже, щоб не дождали, батьку, так треба нам з москалем за руки держатись. —е ж усе одна –усь, боже м?й милий! оли в нас заведетьс€ добро, то й москалю буде лучче. ќсь нехай лиш господь нам допоможе зложити докупи обидва береги ?н?пров?, тод? ми позаводимо усюди правн?њ суди, школи, академ?њ, друкарн?, п?дн?мемо ¬крањну вгору ? возвеселим душ? тих великих кињвських ярослав?в ? ћономах?в.

–озмовл€ючи про так? реч?, п?шли до отц€ ?нокент?€ удвох чи втрьох, а де€к? роз?йшлись по монастирев?.

ўо ж д?€лось ?з Ћесею? ¬она, голубонька, справд? рознемоглась. Ќе жартами здавались њй химерн? реч? запорожц€: вона бо€лась, щоб не вхопив в?н њњ, €к шул€к, ? просила матер? позащ?пати кругом двер?. „ого вже не робила мати, щоб њњ заспокоњти! —ердешному д?вчат? так ? сто€в перед очима страшенний запорожець. ”же й „еревань, увалившись у к?мнату, пробував а њњ уговорювати, щоб не л€калась не знать чого; раз?в зо два назвав, забувшись, аж бгатиком; дал? бачить, що н?чого з нею не врадить, махнув рукою да й л?г одпочити; проспав, неборак, аж поки задзвонено до вечерн?.

ѕ?сл€ вечерн? знов позбирались ус? у козацьке подв?р’Ї. vетьман ? Ўрам вернулись ?ще весел?ш?, пили за здоров’Ї великоњ, одностайноњ ”крањни, пили й за цар€ православного ? праведного, которий н? дл€ кого в св?т? душею не покривить, не так €к той король, що оддав козак?в магнатам на поталу. ќд щирого серц€ празниковали. „еревань соб? був рад, що Ўрам повесел?шав, ? все т?лько вигукував за кубком: