Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 4

—в?тлиц€ в „ереван€ була така ж, €к ? тепер буваЇ в €кого заможного козака (що ще то за луччих час?в д?д або батько збудовав). —волок гарний, дубовий, штучно покарбований; ? слова з св€того письма вир?зан?; вир?зано ? хто св?тлицю збудовав, ? €кого року. ? лавки були хорош?, липов?, ?з спинками, да ще й килимц€ми позастилан?. ? ст?л, ? божник ?з шитим рушником округи, ? все так було, €к ? тепер по добрих люд€х ведетьс€. ќдно т?лько диво було в „ереван€ таке, що вже тепер н?де не зуздриш. ругом ст?н полиц?, а на тих полиц€х ср?бн?, золот? й кришталев? кубки, коновки, пл€шки, тац? ? вс€ка посудина, що то на в?йн? поздобувано. як палили козаки шл€хетськ?њ двори ? кн€жецьк?њ замки, то все те м?шками виносили. “ак-то бог тод? погодив козацтву, що т?њ вельможн?њ каштел€ни ? старости пишн?њ, несказано горд?, що гукали на гайдук?в, сид€ ?з сими кубками да конвами поза столами, п?шли в неволю до риму або пол€гли головою в пол?, а њх кубки сто€ть у козака в св?тлиц?. ?ще ж по ст?нах вис€ть ? њх шабл?, пищал? п?д ср?блом, старосв?тськ? сагайдаки татарськ?њ, шит?њ золотом ронди, н?мецьк? гаркебузи, сталев? сорочки, шапки-сисюрки, що вкриЇ тебе зал?зною с?ткою Ч ? н?€ка шабл€ не в?зьме. ќтже н?що т?Ї не оборонило л€х?в ? недол€шк?в: допекли козакам ? посп?льству до самого серц€. “о от тепер ? т?њ луки, ? т?њ шабл?, ? вс€ та збро€ с?€Ї не в одного „ереван€ в св?тлиц? ? веселить козацьк? оч?.

“?лько ж ѕетру, Ўрамовому синов?, здалось найкраще у пекарн?, хоч там не було н? шабель, н? сагайдак?в, а т?лько сам? кв?тки да запашн?њ з?лл€ за образами й поза сволоком, а на стол? лежав €сний да високий хл?б. “ак Ћес€ ж усе скрашала собою так, що вже справд? годилось би сказати: Ђ” хат? в нењ, €к у в?ночку; хл?б випечений, €к сонце; сама сидить, €к кв?точкаї. ? розговоривсь ?з нею ѕетро, €к брат ?з сестрою. ј сама „ереваниха була пан? вв?члива: знала, €к до кого з речами обернутись. “ак моЇму козаков? луччоњ компан?њ було й не треба: тут би в?н ? зас?в на весь веч?р, дивл€чись на чорн? д?воцьк? брови да на щит? рукава.

як ось ? л?зе „еревань, сопучи, через пор?г. ”валивсь у хату да, розставивши руки, до його:

Ч ј, бгатику! Ч ? почав ц?ловатись. Ч Ќу, Ч каже, Ч бгате, не вниз ?деш, а вгору. “о був козак над козаками, а тепер ?ще став кращий!.. ћеласю! Ч обернувсь до ж?нки. Ч ќт нам з€тьок! Ћесю, от жених тоб? п?д пару, так-так! vа-га-га! Ѕач, бгате, €кий € чолов?к? —ам набиваюсь ?з своњм добром. “ак не бере ж бо н?хто, та й год?! ’од?мо, бгате, в св?тлицю; нехай вони тут соб? пораютьс€. ??ноча р?ч коло печ?, а нам, козакам, чарка та шабл€.

?а, вз€вши ѕетра за руку, ? пот€г до св?тлиц?. ќбернувсь козак, переступаючи через пор?г, Ч ? серце в його заграло: Ћес€ не спускала з його очей, а в тих очах с?€ла й ласка, й жаль, ? щось ?ще таке, що не виловиш н?€кими словами. —подобавсь, видимо, козак д?вчин?.

Ч ќсь подивись, д?дусю, Ч каже „еревань, прив?вши ѕетра до божого чолов?ка, Ч чи той се Ўраменко, що переплив —луч п?д кул€ми? ѓй-богу, € й дос? дивуюсь, що таке молоде, та таке см?ле! ѕробравсь у л€дський таб?р, убив хорунжого й корогов його прин?с до гетьмана. ўо ж би тепер воно зробило!

Ѕожий чолов?к положив ѕетрусев? на голову руку да й каже:

Ч ?обрий козак; по батьков? п?шов. ќдвага велика, а буде довгов?чний, ? на в?йн? щасливий: н? шабл€, н? кул€ його не одол?Ї, Ч ? вмре своЇю смертю.

Ч Ќехай лучче, Ч сказав батько, Ч пол€же од шабл? ? од кул?, аби за добре д?ло, за ц?л?сть ”крањни, що ось роз?драли надвоЇ.

Ч Ќу, год? ж, год? вже про се! Ч каже „еревань. Ч ќсь € вам дам краще д?ло до розмови.

? д?став ?з полички жбан, прехимерно з ср?бла вилитий ? що то вже за приукрашений! Ќе жалували пани грошей дл€ своЇњ пихи ? пот?хи. ѕо боках б?гли босон?ж д?вчата Ч ?нша ? в бубон б’Ї; а зверху сид?в, мов живий, божок гречеський, Ѕахус. “им-то „еревань ? звав сей жбан божком.

Ч Ўкода мен?, д?дусю, твоЇњ темноти, Ч каже кобзарев?. Ч ќсь на лиш полапай, €ке тут диво. —е € в ѕольщ? таке соб? доскочив.

Ч —уЇта суЇтств?й! Ч каже той, усм?хнувшись.

Ч Ќ?, бгатику, не суЇта! ќсь €к вип’Їмо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.

Ч ?з божка! Ч каже Ўрам. Ч “ак отсей чортик зоветьс€ в тебе божком?

Ч Ќехай в?н буде й чортик, Ч одв?туЇ „еревань, Ч т?лько кажуть, що в старовину у грек?в… Ѕув народ греки, так, прим?рно, €к ми тепер козаки… Ќарод непоб?димий, Ч от що!.. “ак у тих-то грек?в сьому божку, кажуть, була велика шаноба.

Ч ј в тебе вже не така? Ч питаЇ Ўрам.

Ч Ќ?, Ч каже, Ч на мене в?н не нар?катиме, а от коли б ви його не зневажили.

? достав мальовану тацю, ср?блом ковану. ј на тац? було намальоване таке, що вс€ке б засм?€лось. ?идок даЇ запорожцев? напитись гор?лки з барильц€. «апорожець так ? припав до барила, а жид Ч одно од страху, а друге од скнарост? Ч держить та й труситьс€. ј зверху ? п?дписано: ЂЌе трусись, пс€юхо: губи поб’Їш!ї ќт на таку-то тацю поставив „еревань п’€ть кубк?в-р?пок да й почав наливати €кусь настойку з того божка.

Ч —е, бгатц?, Ч каже, Ч така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, €кби випив добру чарку.

?а й обн?с ус?х; не минув ? ¬асил€ Ќевольника, хоть той сто€в соб? оддал?к, мов у монастир? служка перед ?гуменом.

Ч Ќу, бгате ћихайле, Ч каже, повесел?вши трохи од того трунку, Ўрам, Ч загадаю ж € тоб? про твого божка загадку: стоњть божок на трьох н?жках; король каже: Ђѕот?ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї.

Ч Ќу, бгатику, Ч каже „еревань, Ч хоч убий, не второпаю. ?ак €к, €к? ороль на трьох н?жках, а крал€ каже: Ђѕогибель мо€ї?

Ч Ќе король, а божок на трьох н?жках, €к от ? тв?й. ороль каже: Ђѕот?ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї

Ч ј, пек же його матер?, €к мудро!.. ороль каже: Ђѕот?ха мо€!ї —ебто, бач, €к чолов?к уп’Їтьс€, то вже тод? кричить: Ђя король!ї ј ж?нка: Ђќх, погибель же мо€! ?е ж мен? тепер д?тис€?ї

Ч якраз так! “?лько, братику, тво€ ж?нка не зл€калась би тебе, хоть би ти й королем ?зробивсь?

Ч ?ще не одгадав! Ч каже „еревань, Ч јну ж, ти сам!

Ч ћен? не диво, а от €кби ти показав свою премудр?сть!

Ч ћо€ премудр?сть, бгатику, Ч сказав „еревань, Ч знаЇ т?лько налити та випити; а там соб? м?зкуйте, €к хот€. Ќа те ви попи, на те ви муж? сов?та, на те ви народн? голови.

Ч Ќе вадило б ? не попам, Ч одв?туЇ Ўрам, Ч не вадило б ? не мужам сов?та знати, що король тут Ч т?ло, а крал€ Ч так се душа. “?ло пот?шаЇтьс€, €к чолов?к зап’Ї, а душа погибаЇ; от ? все.

Ч ѕгавда, бгатику, њй-богу пгавда! Ч сказав, дохитуючи головою, „еревань. Ч ¬ип’Їм же ще по кубку!

јж ось ув?йшла до гостей „ереваниха, молодиц€ св?жа й повновида, пр€ма, €к топол€, Ч замолоду була дуже хороша. ѕ?д?йшла до Ўрама п?д благословен?Ї. ¬?н њњ поблагословив, да, €к пан? була гожа, ? вони ж таки давн? при€тел?, то ще схот?в ? попросту з нею прив?татись, да й каже:

Ч ѕозвольте з вами прив?татись, доброд?йко?

ј вона каже:

Ч ?а €к же зволите, доброд?ю!

?а й поц?ловались любенько. “огд? „ереваниха ще обнесла гостей. „еревань випив на радощах повний кубок, бризнув п?д стелю да й каже:

Ч ўоб наш? д?ти отак вибрикували!

ј „ереваниха почала вести за чаркою розмову:

Ч “ак отсе, Ч каже, Ч ви на прощу, панотче? —в€те д?ло!.. ќт, мо€ дружино, Ч обернулась до чолов?ка, Ч от €к добр? люде робл€ть: аж ?з самоњ ѕаволоч? њдуть молитись богу. ј ми живемо ось п?д самим иЇвом, да ще не були сю весну й одного разу у св€тих угодник?в. јж сором! ?а вже ж €к соб? хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. ѕричеплюсь за пана Ўрама, да куди в?н, туди й €.

Ч ќт божев?льне ж?ноцтво! Ч каже „еревань. Ч уди в?н, туди й €!.. ј €к же пан Ўрам махне за ?н?про?

Ч “о що ж? я б не махнула? ?оки сид?ти нам у сьому ворон€чому гн?зда? ќсь уже которий раз переказуЇ м?й брат, щоб прињхала до його в гост?! ? чому б не поњхати?

Ч ?а, њй-богу, ћеласю, Ч каже „еревань, Ч € рад би душею, коли б мене хто вз€в та й перен?с до твого бгата, п?д Ќ?жень. ажуть, ? живе добре Ч таки зовс?м по-панськи. Ќе дурно його козаки прозвали кн€зем.