Зона покриття - Кінг Стівен. Страница 2

— Медді? — майже одночасно промовила жінка у дорогому костюмі. Її пудель сидів на повідку (червоному, вкритому якимось блискучим лаком), із виразом глибокої задуми спостерігаючи за дорожнім рухом на Бойлстон-стрит. На іншому боці вулиці, біля «Пір року», швейцар у коричневій уніформі — чомусь вони завжди або коричневі, або сині — робив знаки рукою, мабуть, підкликаючи таксі. Повз них пропливла машина-амфібія [4], переповнена туристами, помпезна і неприродна на суші; водій горлав у мегафон щось про історію. Дівчата, що вслухалися в трубку зеленого телефону, перезирнувшись, посміхнулися у відповідь на щось почуте звідти, але все одно не захихотіли.

— Медді? Ти мене чуєш? Ти мене...

Жінка у стильному дорогому костюмі підняла руку, у якій тримала поводок, і заткнула вільне вухо пальцем із довгим нігтем.

Клай скривився, побоюючись за її барабанну перетинку. Він уявив, як це виглядатиме на малюнку: собака на повідку, стильний костюм, модна коротка зачіска... і тоненька цівка крові, що просочується довкола пальця, який стирчить у вусі. Амфібія вже майже поза кадром і швейцар на задньому плані — усі ці деталі якимось чином нададуть замальовці правдоподібності. Так і буде, це один із тих випадків, коли знаєш напевно.

— Медді, ти зникаєш! Просто хотіла сказати тобі, що підстриглася у тому новому... зачіску зробила... 3-А-Ч-І-С-К-У...

Продавець морозива нахилився і простягнув їй ріжок вершкового. Його вінчав білий монблан, по боках якого стікали ріки шоколадно-полуничного сиропу. Обличчя морозивника, вкрите щетиною, лишалося непроникним. На ньому було написано, що він таке вже бачив раніше. Клай був переконаний, що бачив, і не раз. У парку хтось закричав. Клай знову озирнувся через плече, намагаючись переконати себе, що це мусить бути крик радості. О третій годині сонячного дня у бостонському парку це міг бути тільки крик радості. Хіба ні?

Пробурмотівши у трубку до Медді щось нерозбірливе, жінка звичним порухом руки зачинила кришку телефону. Вона вкинула телефон назад у сумочку і заклякла на місці, так, наче забула, що вона тут робить або де знаходиться взагалі.

— З вас чотири п'ятдесят, — сказав продавець, що й досі терпляче простягав їй ріжок вершкового морозива. «Яке в біса все дороге у цьому місті», — устиг подумати Клай. Мабуть, жінка у дорогому костюмі теж так вважала (принаймні, таким було його перше припущення), бо на якусь хвильку вона просто застигла, дивлячись на ріжок, над яким височів курган морозива, залитого сиропом, так, наче вперше його бачила.А тоді з боку парку долинув інший крик. Цього разу він був нелюдським і нагадував щось середнє між скавчанням від несподіванки і болісним виттям. Клай озирнувся і побачив собаку, що тягнув у зубах фризбі. Це був здоровенний коричневий пес, можливо, лабрадор (Клай не надто розумівся на породах: коли йому потрібно було намалювати собаку, він діставав книжку і просто копіював із неї зображення). Біля собаки навколішках стояв якийсь чоловік у діловому костюмі, міцно тримав його за горло і вочевидь. .. — ні, мій зір мене зраджує, і я бачу не те, що відбувається насправді, подумав Клай — гриз собаче вухо. Пес ізнову завив і спробував вирватися. Проте чоловік у діловому костюмі міцно тримав його, у його роті справді було вухо, і на очах у Клая чоловік відірвав вухо у пса. Лемент собаки, що пролунав після цього, дуже нагадував людський, а зі ставка, розташованого неподалік, із гучним кряканням здійнялася у повітря зграя качок.

— Р-рест! — закричав хтось за спиною у Клая. Принаймні прозвучало це як «рест». Може, малося на увазі «хрест» або «ряст», але те, що сталося потім, змусило його пристати на думку, що прозвучало саме слово «рест» — точніше навіть не слово, а нерозбірливий агресивний вигук.Він знову повернувся в бік фургона з морозивом, якраз вчасно, щоби побачити, як Бізнес-вумен намагається влізти у віконце, аби вчепитися у продавця. Їй вдалося схопити його за поли білої блузи, що вільно спадали складками спереду, але він різко зробив рух назад, і цього виявилося досить, аби звільнитися від її хватки. Її високі підбори миттєво відірвалися від тротуару, і Клай почув неприємні звуки тертя тканини і торохтіння ґудзиків, коли поли її піджака спочатку шугонули над невеликим виступом прилавка, а потім безсило опали. Ріжок із вершковим морозивом зник з поля зору. Коли високі підбори Бізнес-вумен цокнули об тротуар, Клай побачив, що її ліве зап'ястя і передпліччя перемазані морозивом і сиропом. Коліна жінки зігнулися, й вона заточилася. Вираз неприступної, вихованої світської дами — маску, яку Клай про себе називав «без-обличчя-для-вулиці», — змінився конвульсивним вищиром: очі перетворилися на дві вузькі щілини і відкрилися два ряди зубів. Її верхня губа повністю вивернулася назовні, оголивши рожеву оксамитову лінію ясен, інтимну, наче вульва. Пудель вибіг на проїжджу частину, тягнучи за собою червоний поводок із петлею на кінці. Не встиг він добігти навіть до середини вулиці, як його збив чорний лімузин. Частка секунди -і від пухнастого створіння залишилася тільки купа кишок.

«Бідна собакенція, мабуть, не встигла дізнатися, що здохла, а вже дзявкала у собачому раю», — подумав Клай. Підсвідомо він розумів, що шокований, але це аж ніяк не впливало на глибину його зачудування. Він закляк на місці з відвислою щелепою, в одній руці тека, у другій — коричневий пакет.

Десь — судячи зі звуку, на розі Ньюбері-стрит — щось вибухнуло.

Двоє дівчат над навушниками своїх айподів мали абсолютно однакові зачіски, але власниця зеленого мобільного телефону була білявкою, а її подруга — брюнеткою. Світла Фея і Темна Фея. У цей момент Світла Фея впустила телефон на тротуар, від чого він розлетівся на друзки, й ухопила Бізнес-вумен за талію. Клай вирішив (якщо він взагалі здатен був щось вирішувати в ці хвилини), що вона збирається втримати Бізнес-вумен, аби та знову не кинулася на морозивника чи не побігла на дорогу за своїм собакою. Якась частина його свідомості навіть була у захваті від самовладання дівчини. Її подруга, Темна Фея, широко розкривши очі, вражено задкувала, стиснувши маленькі кулачки між грудьми.

 Клай кинув на землю свої речі, по одній з кожного боку, і зробив крок уперед, щоби допомогти Світлій Феї. На іншому боці вулиці (він бачив це тільки краєм ока) якась машина різко звернула з дороги і помчала через тротуар у напрямку входу до готелю «Пори року», швейцар якого кинувся убік, аби не потрапити під колеса. З площадки перед входом до готелю розляглися крики. І перш ніж Клай устиг хоч якось допомогти Світлій Феї вгамувати Бізнес-вумен, Світла зі швидкістю змії стрімголов кинулася вперед, наблизивши своє гарненьке маленьке личко впритул до Бізнес-вумен, вишкірила міцні молоді зуби і впилася в шию жінки. Кров із рани забила фонтаном. Дівчинка-фея занурила в неї обличчя, наче вмивалася, а може, навіть і пила — Клай був майже впевнений, що пила, — а потім почала трусити Бізнес-вумен, наче ляльку. Жінка була вищою і, напевно, важила принаймні на сорок фунтів більше, ніж дівчина, але фея трусила її з такою силою, що голова жінки бовталася вперед і назад, розбризкуючи кров на усі боки. При цьому дівчина підвела перемазане кров'ю обличчя в чисте жовтневе небо і, ніби святкуючи перемогу, завила. «Вона збожеволіла, — подумав Клай. — Геть із глузду з'їхала».

— Хто ти? Що відбувається? — закричала Темна Фея.

Зачувши голос своєї подруги, Світла Фея повернула закривавлену голову. З коротких рваних пасом волосся, що нависали над її чолом, стікала кров. Білі ліхтарі очей витріщалися з очниць, налитих кров'ю.

Темна Фея подивилася на Клая широко розкритими очима.— Хто ти? — повторила вона... а тоді спитала:

— Хто я?

Світла Фея кинула Бізнес-вумен, і та повалилася на тротуар (з розгризеної сонної артерії досі струменіла кров), потім стрибнула на дівчину, разом з якою лише кілька хвилин тому спілкувалася по телефону.