Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі. Страница 12

Слуга в коричнево-білій лівреї, схилившись, вказав генералу шлях в обідній зал і сам пішов попереду, раз у раз озираючись і кланяючись своїм супутникам.

Тобіас Броган навряд чи був здатний налякати когось своїм зростом і силою, але прислуга, гвардійці і напіводягнені чиновники, які товпилися в коридорі, блідли, побачивши його. Його, пана генерала, предводителя Захисників пастви.

По його слову грішників спалювали, незалежно від того, були вони жебраками або воїнами, або знатними панами. Та хоч королями.

5

Сестра Верна як зачарована дивилась на яскраве полум'я, яке, звиваючись в танці, різнокольоровими язиками злітало до небес. Жар був великий, і, якби не захисні щити, вогонь напевно обпалив би людей. Величезне криваве сонце вже наполовину виплило з-за обрію, затьмарюючи собою похоронне багаття. Інші сестри ще схлипували, але сестра Верна стояла з сухими очима. Всі сльози вона вже виплакала.

Крім однієї сестри і одного хлопчика-вихованця, покликаних символічно охороняти Палац, і, зрозуміло, сестри Сімони, що втратила розум і яку замкнули в порожній кімнаті, захищеній заклинаннями, весь Палац пророків зібрався тут, на пагорбі над Танімурою, — близько сотні вихованців і вдвічі більше сестер Світла і послушниць. Але незважаючи на таку кількість людей, кожен відчував себе глибоко самотнім і стояв, поринувши в молитви. Під час похоронної церемонії, за традицією, всі мовчали.

Після нічної служби над тілами померлих у сестри Верни розламувалася спина. Від заходу до світанку мешканці Палацу спільно підтримували над мертвими силовий щит і підносили молитви. При цьому по всьому місту, не затихаючи ні на мить, гриміли барабани, і до світанку сестра Верна готова була на все життя зненавидіти цей інструмент.

З першим променем сонця щит був знятий, і кожен направив силу свого Хань на запалювання похоронного багаття. Язики полум'я, народженої магією, злетіли вгору, охопивши поліна і два закутаних в савани тіла, що лежать на них, — одне маленьке і щільне, інше — довге й худе.

Довелося перерити все бібліотеку, щоб з'ясувати, як слід проводити церемонію, оскільки ніхто з нині живих ніколи не брав участі в похованні. Цей ритуал не проводився майже вісімсот років — 791 рік, якщо говорити точно. З дня смерті попередньої ігумені.

Як вдалося з'ясувати з давніх книг, тільки душа аббатиси повинна піти під захист Творця в священній церемонії похорону, але як виняток сестри вирішили дарувати таку ж привілей тому, хто так мужньо боровся за її життя. У книгах говорилося, що таке рішення може бути прийняте тільки за умови повної одностайності з цього питання, і довелося чимало потрудитися, щоб добитися цієї самої одностайності.

За звичаєм, коли сонце піднялося над горизонтом, потік Хань припинявся.

Втративши чарівну підтримку, похоронне багаття швидко згасло, і на зеленому пагорбі залишився лише попіл і пара обвуглених колод. Остання смужка диму помчала вгору і зникла в світліючому небі.

Сірий попіл — більше нічого не залишилося в світі живих від аббатиси Аннеліни і пророка Натана. Все скінчилося.

Сестри почали мовчки розходитися — одні в самоті, інші вели, обійнявши за плечі, хлопчика чи послушницю. Немов загублені душі, вони брели вниз, до міста і Палацу пророків, повертаючись до дому, де не було більше матері.

Цілуючи кільце на пальці, сестра Верна раптом подумала, що зі смертю пророка вони в деякому роді залишилися і без батька.

Склавши на грудях руки, вона відсутнім поглядом дивилася вслід.

Їй так і не вдалося помиритися з аббатисою — і тепер уже ніколи не вдасться.

Аннеліна використала її — а потім принизила і розжалували в послушниці тільки за те, що вона, сестра Верна, виконувала свій обов'язок і слідувала наказам. Хоча Верна знала, що аббатиса зробила те, що повинно було бути зроблено заради загального блага, їй все одно було боляче усвідомлювати, що Аннеліна просто використовувала її вірність. І виставила її дурепою.

Після того як Юлія, яка була однією з прихованих сестер Тьми, поранила аббатису, Аннеліна до самої смерті, всі три тижні, не приходила до тями, і в сестри Верни не було можливості поговорити з нею. Тільки Натан, який робив все, щоб зцілити аббатису, мав право входити в її покої. Але в кінцевому підсумку він зазнав поразки. І це коштувало йому життя. Хоча Натан завжди був на вигляд дуже міцним, мабуть, напруга цих днів виявилося занадто великою навіть для нього. Зрештою, йому було майже тисяча років. І за ті двадцять років, що сестра Верна провела в пошуках Річарда, якого все-таки притягла до Палацу, він аж ніяк не помолодшав.

Згадавши про Річарда, Верна посміхнулася. Вона по ньому нудьгувала. Шукач бував часом нестерпний. Правда він теж став жертвою планів аббатиси — хоча потім змирився з цим і не тримав на Аннеліну зла.

У Верни стислося серце при думці про те, що Келен, кохана Річарда, швидше за все померла, як і було сказано в тому жахливому пророцтві. Втім, в душі вона сподівалася, що цього таки не відбулося. Аббатиса була дуже рішучою жінкою і, хоча маніпулювала багатьма людьми, робила це заради всіх дітей Творця, а не для того, щоб задовольнити свої особисті домагання.

— У тебе сердитий вигляд, сестра Верна.

Обернувшись, Верна побачила молодого чарівника Уоррена. Він стояв, засунувши руки в широкі, розшиті сріблом рукава свого темно-бузкового балахона.

Подивившись по сторонах, вона раптом зрозуміла, що вони з Уорреном залишилися на пагорбі тільки вдвох. Решта темними точками ледь виднілися вдалині.

— Можливо, так і є, Уоррен.

— Чому ж, сестра?

Верна розгладила складки спідниці.

— Можливо, я злюся на себе. — Кутаючись в блакитну шаль, вона подумала, що краще змінити тему. — Ти ще так юний — я маю на увазі рівень твого навчання, що мені до цих пір незвично бачити тебе без Рада-Хань.

Уоррен торкнувся шиї в тому місці, де раніше був нашийник, який він проносив більшу частину свого життя.

— Юний за мірками тих, хто живе під закляттям Палацу, але навряд чи інші назвуть мене молодим. Мені сто п'ятдесят років, сестра. Ще раз прийми мою подяку за те, що зняла з мене Рада-Хань. — Прибравши руку від шиї, Уоррен відкинув з чола пасмо світлого волосся. — Схоже, за останні місяці весь світ перевернувся догори дном.

Сестра Верна сумно посміхнулася.

— Я теж сумую за Річардом. Уоррен лукаво глянув на неї:

— Правда? Він дуже незвичайна людина, правда? Я не до кінця вірив, що він зуміє стримати Володаря і перешкодити йому вторгнутися в світ живих. Але, мабуть, він все ж зміг зупинити привид свого батька і повернути Камінь Сліз туди, де йому належить бути, інакше нас всіх вже поглинув би світ мертвих. Чесно кажучи, поки не пройшло зимове сонцестояння, мені було дуже не по собі.

Сестра Верна кивнула.

— Ті речі, яким ти допоміг його навчити, ймовірно, стали йому в нагоді. Ти добре потрудився, Уоррен. — Вона помовчала. — Я рада, що ти вирішив залишитися в Палаці ще на якийсь час, хоч на тобі більше немає Рада-Хань. Тим більше що тепер ми залишилися без пророка.

Уоррен подивився на остигає попіл.

— Більшу частину свого життя я вивчав у підвалі пророцтва і поняття не мав, що багато з них зроблені пророком, що жив у нас в Палаці. Шкода, що мені про це не сказали раніше. Не дозволили поговорити з ним, повчитися у нього.

Тепер ця можливість втрачена назавжди.

— Натан був небезпечною людиною, загадкою, яку ніхто з нас так і не зміг збагнути до кінця. Тому ми ніколи йому не довіряли. Але, можливо, не дозволяючи тобі з ним побачитися, ми дійсно робили помилку. З часом, коли б ти дізнався більше, ніж знаєш зараз, сестри дали би тобі дозвіл — більше того, я впевнена, вони просто зажадали б, щоб ти зустрівся з Натаном.

Уоррен відвів погляд.

— Пізно про це говорити.

— Уоррен, я знаю, що тепер, коли ти позбавився від ошийника, тобі не терпиться подивитися світ. Але ти сам сказав, що хочеш залишитися і продовжити навчання. Відтепер у Палаці немає більше пророка. Пропоную тобі подумати над тим, що твій дар найсильніше проявляється саме в цій галузі. В один прекрасний день ти міг би сам стати пророком.