Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі. Страница 7

— Хто вас послав? — Мрісвіз не відповів, і Річард ще сильніше вивернув йому лапу. — Хто вас послав?

Мрісвіз обм'як.

— С-соноходець, — прошипів він.

— Що за Соноходець? Навіщо ви тут? По тілу пробігли мрісвіза жовті хвилі. Його очі розширилися, і він знову спробував вирватися.

— 3-зелено-оки…

Раптовий удар обрушився Річарду на спину. Майнула темна блискавка.

Пазуриста лапа відігнула мрісвізу голову, і величезні ікла потужним ривком розірвали йому горло. Вражений, Річард спробував перевести дух, але не встиг він віддихатися, як гар, скажено виблискуючи зеленими очима, накинувся на нього.

Кинджал мрісвіза полетів у сніг. Річард ледь зумів виставити руки, але гар був величезний і неймовірно сильний. З тим же успіхом Річард міг спробувати утримати обрушушену на нього гору. Величезні ікла клацнули біля його лиця.

— Гратч! — Річард до болю в пальцях вчепився в шерсть гара. — Гратч! Це я, Річард! — Вискалена пащу трохи відсунулася. Від гара йшов кислий запах крові мрісвізів. Блискучі зелені очі мигнули. Річард погладив звіра по потужних грудях. — Все добре, Гратч. Все скінчено. Заспокойся.

Сталеві обійми величезних лап стали слабкіші. Злісний оскал змінився посмішкою. Гратч притиснув Річарда до своїх широченних грудей, і його великі очі наповнилися сльозами.

— Гррратч люююб Раааач-ааарг! Річард поплескав його по спині і спробував вивільнитися, щоб зітхнути глибше.

— Я теж люблю тебе, Гратч!

Гратч, чиї очі вже знову засвітилися рівним зеленим світлом, уважно оглянув Річарда. Переконавшись, що його друг цілий і неушкоджений, він задоволено забурчав. Чим більше був задоволений гар — тим чи, що мрісвізи не заподіяли Річарду серйозного шкоди, чи тим, що сам встиг вчасно зупинитися і не розтерзав свого товариша, — Шукач толком не зрозумів. Втім, Річард теж був невимовно радий, що все закінчилося благополучно. Лють, напруга і страх, які володіли ним під час бою, раптово зникли, змінившись тупим болем у всьому тілі.

Усвідомивши, що раптовий напад закінчився і всі залишилися живі, Річард зітхнув з полегшенням. Тільки різке перетворення зазвичай ласкавого гара в зухвалого звіра, як і раніше турбувало його. Раптом він збагнув, що Гратч теж здатний бачити мрісвізів. У бою він явно відчував себе так само впевнено, як і сам Річард.

— Гратч, ти ж знав, що вони тут, вірно? Гратч радісно закивав і підтвердив правильність цієї здогадки коротким гарчанням. Тільки тут Річард зрозумів, що якщо в Хагенському лісі гар гарчав так само, як і сьогодні, значить, і там він відчував присутність мрісвіза.

Сестри Світла говорили Річарду, що часом мрісвізи виходять з Хагенського лісу, але ніхто — ні сестри Світла, ні чаклунки, ні навіть чарівники — не можуть їх відчути і тому гинуть. Річард міг це робити, бо за три останніх тисячоліття був першою людиною, що володіла обома сторонами чарівного дару.

Звідки ж Гратч дізнався про присутність мрісвізів?

— Гратч, ти можеш їх бачити? У відповідь Гратч показав на розкидані по снігу трупи.

— Ні, зараз я теж їх бачу. Я маю на увазі раніше, коли я розмовляв з пані Сандерхолт, а ти почав гарчати. Ти бачив їх вже тоді? — Гратч негативно похитав головою. — Отже, почув чи відчув? — Гратч задумливо насупився, поворушив вухами, потім знову похитав головою. — Тоді звідки ти знав, що вони тут?

Гратч насупив свої схожі на топорища брови і засмучено знизав плечима, збентежений неможливістю дати задовільну відповідь на це просте запитання.

— Ти хочеш сказати, що до того, як побачити, ти відчув їх присутність? Щось всередині тебе підказало тобі, що вони тут?

Гратч кивнув і радісно усміхнувся, задоволений, що Річард його розуміє.

Подібним чином і сам юнак відчував присутність мрісвізів, магічним внутрішнім зором. Але ж Гратч не наділений даром! Як же йому це вдається?

А може бути, це просто інстинкт? Мисливець виявляє лежанку оленя тільки тоді, коли тварина схоплюється. Олень же схоплюється, відчувши людину, ще не бачачи її, і вовк теж знає, що людина поруч, ще до того, як вони зіткнуться. У тварин взагалі відчуття небезпеки розвинене краще, ніж у людей, а у хижаків — особливо.

Гратч, звичайно ж, хижак, і інстинкти, схоже, служать йому куди краще, ніж Річарду — його магія.

Пані Сандерхолт, спустившись по сходах, поклала забинтовану руку на волохату лапу Гратча:

— Спасибі, Гратч… — І, повернувшись до Річарда, тихо зізналася:

— Я вже подумала, що він і мене хоче вбити. — Дивлячись на розірвані тіла мрісвізов, вона сказала:

— Мені доводилося бачити, як гари точно так само розривають людей. Коли він мене підхопив, я була абсолютно впевнена, що мені прийшов кінець. Але я помилилася. Цей гар не схожий на інших.

Знову подивившись на Гратча, вона повторила:

— Ти врятував мені життя. Дякую тобі. Гратч заусміхався, оголивши довгі ікла, і пані Сандерхолт злякано ахнула.

Річард покосився на ошкірену морду свого приятеля.

— Перестань посміхатися, Гратч. Ти знову її лякаєш.

Гар негайно закрив пащу, і на його зморшкуватій морді з'явилося скривджене вираження. Гратч вважав себе досить привабливим і, мабуть, вважав, що інші теж повинні розділяти цю думку.

Пані Сандерхолт погладила його лапу.

— Все добре. У нього сердечна і дуже симпатична у своєму роді посмішка.

Просто я… ще не звикла до неї, тільки і всього.

Гратч знову посміхнувся і радісно заплескав крилами. Пані Сандерхолт мимоволі відсахнулася. Розумом вона вже розуміла, що цей гар відрізняється від своїх небезпечних для людей одноплемінників, але її інстинкти були поки що сильніші розуму.

Гратч рушив до неї з явним наміром обійняти в знак симпатії. Річард не сумнівався, що пані Сандерхолт помре від страху перш, ніж встигне умовити себе не боятися, і притримав одного.

— Ви йому подобаєтеся, пані Сандерхолт, і він захотів вас обійняти. Але я думаю, досить і того, що ви йому подякували.

Але пані Сандерхолт вже впоралася з собою.

— Дурниці. — Дружньо посміхнувшись, вона простягнула руки. — Обійми мене, Гратч.

Зі щасливим курликанням Гратч зграбастав її в обійми і підняв в повітря. Річард тихенько попросив гара бути поакуратніше. Пані Сандерхолт видала приглушене безпорадне хихикання. Опинившись знову на землі, вона поправила сукню і незграбним рухом накинула на плечі шаль. Обличчя її сяяло.

— Ти правий, Річард. Гратч не ручний звірок. Це друг.

Гратч радісно закивав, ворушачи вухами, і знову заплескав крилами.

Річард вибрав один з білих плащів мрісвізів, вибравши той, що здавався чистіше. Він попросив у пані Сандерхолт дозволу провести невеликий експеримент і підвів жінку до дубових дверей, що вели на кухню. На плечі пані Сандерхолт Річард накинув плащ мрісвіза і обережно надів їй на голову капюшон.

— Я хочу, щоб ви зосередилися, — сказав він їй. — Зосередьтеся на коричневому кольорі цих дверей у вас за спиною. Стягніть капюшон під підборіддям і закрийте очі, щоб вам було легше. Уявіть, що ви — одне ціле з цими дверима, що ви одного з нею кольору.

Пані Сандерхолт здивовано насупилася.

— А навіщо це потрібно?

— Я хочу подивитися, чи станете ви невидимою, як вони.

— Невидимою?!

Річард підбадьорливо посміхнувся:

— Просто спробуйте.

Глибоко зітхнувши, вона кивнула і повільно закрила очі. Нічого не сталося. Річард почекав ще трохи, але плащ залишався білим. Жодна ниточка не потемніла. Пані Сандерхолт відкрила очі.

— Я стала невидимою? — Запитала вона таким тоном, наче боялася, що так воно і сталося.

— Ні, — похитав головою Річард.

— Я так і думала. Але як цим мерзенним виродкам вдається бути невидимками? Знявши плащ, вона з огидою відкинула його вбік. — І чому ти вирішив, що в мене це вийде?

— Ці виродки називаються «мрісвізи». Їх роблять невидимими плащі, тому я і подумав, що плащ можливо приховає і вас. — Пані Сандерхолт подивилася на нього з недовірою. — Ось, я вам зараз покажу.

Річард підняв плащ, став біля дверей, натягнув капюшон і, закутавшись пощільніше, зосередився. В одну мить плащ став коричневим і злився з дверима. Його магічні властивості під впливом дару Річарда якимось чином поширювалися і на ті частини тіла, що не були прикриті плащем, тому Річард став невидимим.