Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс. Страница 41

Їхнє густе чорне волосся було покрите головними уборами з великої кількості золотих пластинок, круглих та овальних, скріплених разом, так що з них виходило щось на кшталт шоломів, обабіч яких спускалися до талії ланцюжки овальних пластинок.

Жінки були краще збудовані, ніж чоловіки, з правильнішими рисами, а форми голів та вирази великих чорних ніжних очей свідчили, що вони значно розумніші й людяніші, ніж їхні пани й володарі.

Кожна зі жриць тримала в руках дві золоті чаші. Жінки увійшли і розташувались по один бік вівтаря, а чоловіки так само по інший. Потім кожен з них наблизився до жінки навпроти і отримав з її рук чашу. Після цього знову залунав спів, і нарешті в темному коридорі за вівтарем, який вів у темницю під залою, з’явилася ще одна жінка.

“Напевне, верховна жриця”, - подумав Тарзан. Це була молода жінка з розумним і привабливим обличчям. Вона була вдягнена так само, як і решта жриць, але пишніше. Подекуди на ній зблискували діаманти, важкі, з коштовним камінням прикраси майже ховали її оголені руки й ноги, а шкура леопарда була підперезана щільним паском із золотих кілець дивної форми, оздоблених великою кількістю маленьких діамантів. За поясом у неї був довгий ніж, прикрашений коштовним камінням, а з руках — тонкий жезл замість палиці.

Вона підійшла до протилежного боку вівтаря й зупинилася. Пісня урвалася. Жерці і жриці вклякнули, а вона простягла над ними свій жезл, читаючи довгу і стомливу молитву. У неї був ніжний і мелодійний голос, і Тарзан ледве йняв віри, що за кілька хвилин фанатична віра перетворить володарку цього голосу в кривавого ката і що вона з поглядом, затуманеним від екстазу, тримаючи в руках закривавлений ніж, першою скуштує теплої червоної крові жертви з маленької золотої чаші, яка стоїть на вівтарі.

Жриця скінчила творити молитву і вперше поглянула на Тарзана з виразом зацікавленості. Потім вона звернулася до нього, а коли закінчила говорити, стала перед ним, наче очікуючи на відповідь.

— Я не розумію вашої мови, — сказав Тарзан. — Можливо, ми порозуміємося іншою?

Але вона не розуміла його, хоча він по черзі озивався до неї по-французькому, по-англійському, по-арабському, мовою вазирі, і, нарешті, мішаною говіркою західного берега.

Жриця похитала головою, і, здавалося, в її голосі почулася втома, коли вона віддала жерцям наказ продовжувати.

Коло знову зімкнулося, дурнуватий танок поновився, аж врешті знову зупинився за ЇЇ наказом. Упродовж усього цього часу жриця не зводила з Тарзана очей.

На її знак жерці кинулися на Тарзана, піднесли його й поклали догори на вівтар, так що його голова звисала з одного боку, а ноги з другого. Потім жерці й жриці вишикувалися у два ряди, тримаючи напоготові золоті чаші, в які повинна була политися кров жертви після того, як жертовний ніж зробить своє.

У цей час серед жерців виникла суперечка про те, кому з них належить першість. Дебелий парубок з тваринним виразом обличчя, безтямним, як в горили, намагався відштовхнути іншого, невисокого на зріст жерця. Менший поскаржився верховній жриці, яка холодним, владним тоном наказала більшому стати останнімТарзан чув, як він щось бурмотів, ідучи на нове, не таке поважне, місце.

Потім жриця, стоячи над жертвою, почала говорити якісь слова, що їх Тарзан сприйняв як заклинання божества, і водночас її рука, що тримала тонкий гострий ніж, почала повільно здійматися. Минула ціла вічність, як здалося Тарзанові, доки ця рука зупинилася у своєму повільному русі вгору і занесла ножа над його незахищеними грудьми.

Нарешті ніж почав опускатися, спочатку повільно, а потім дедалі швидше, в такт словам молитви. Ззаду і далі чулося бурчання ображеного жерця, і його голос лунав дедалі голосніше. Жінка, що стояла поруч, гостро висварила його.

Ніж був уже зовсім близько до грудей Тарзана, але верховна жриця на мить зупинила його рух, щоб кинути швидкий незадоволений погляд на порушника обряду.

Раптом серед тих, хто стояв, зчинився якийсь рух. Тарзан повернув голову і встиг зауважити, як великий звіроподібний жрець кинувся на жінку, що стояла навпроти, і розтрощив їй череп одним ударом своєї важкої палиці. І тут сталося те, що Тарзанові вже сотні разів доводилося спостерігати серед мешканців рідних джунглів. Це було те саме божевілля, яке найшло колись і на Керчака, і на Тублата, і на Теркоза, і на десяток інших самців його племені, і навіть на слона Тентора. Мало хто з самців у джунглях не зазнав цього стану.

Жрець оскаженів і кинувся на своїх товаришів, гатячи палицею ліворуч і праворуч.

З дикими криками люті він кидався навсебіч, завдавав страшних ударів своєю величезною палицею і рвав жовтими зубами тіла нещасних жертв. А верховна жриця під чаг цього побоїща стояла, звівши ножа над Тарзаном і злякано дивлячись на збожеволілу істоту, що сіяла смерть і каліцтва серед її підлеглих.

Зала вмить спорожніла. Лишилися тільки вбиті й умирущі на підлозі, жертва, розіпнута на вівтарі, верховна жриця й шаленець. Раптом його погляд впав на жінку і загорівся новим бажанням. Він повільно поповз до неї, і цього разу Тарзан зі здивуванням почув знайомі звуки. Це була його рідна мова, приглушена, гортанна говірка людиноподібних мавп. Йому й на думку не спало вжити її в розмовах з людьми. І жінка відповіла чоловікові тією самою мовою.

Він погрожував їй, вона намагалася його заспокоїти, вочевидь усвідомлюючи, що він їй непідвладний. Божевільний уже підійшов до невпритул і, оминувши вівтар, простяг до неї руки, скарлючені, мов кігті звіра.

Тарзан зробив зусилля, щоб розірвати мотузок, який зв’язував його руки. Жінка нічого не помічала — близька небезпека змусила її забути жертву. Божевільний стрибнув, щоб схопити свою здобич, але в цей час Тарзан титанічним зусиллям порвав свої пута і скотився з вівтаря на кам’яну долівку. Тепер вівтар був між ним і жрицею. Він підхопився й відчув, що пута спали і його руки вільні. Але водночас із подивом помітив, що він тут, у внутрішньому капищі, сам.

Верховна жриця зникла разом із божевільним.

Зразу після їхнього зникнення почувся приглушений крик, який долинав із чорного входу до темниці, що містилася за вівтарем і звідки на початку церемонії з’явилася жриця. Тарзан цілковито забув про власну небезпеку і про можливість утекти, яку він щойно отримав завдяки щасливому збігові обставин. Тарзан, годованець Великих мавп, відгукнувся на крик жінки про допомогу. Одним стрибком він опинився біля чорного отвору, що правив за вхід до підземелля, і за мить уже бігцем спускався прадавніми кам’яними сходами, які вели в невідоме.

Тьмяне світло, що падало крізь горішній отвір, освітлювало широкий низький льох, з якого кудись вело кілька дверей.

Але йому не довелося йти в жодні з них. Бо ті, кого він шукав, були перед ним. Божевільний повалив жінку на підлогу, і мавпячі пальці душили її за горло, а вона відчайдушне опиралася розлюченій страшній істоті, яка лежала на ній.

Жрець відчув важку руку Тарзана на своєму плечі, випустив свою жертву і кинувся на її рятівника. Божевілля, яке спіткало сонцепоклонника, вдесятеро помножило його силу.

Жадоба крові й лють пробудили у ньому первісні інстинкти, і він знову перетворився на дикого звіра. Він забув про ніж, який висів у нього на поясі, і пам’ятав лише про природну зброю, якою змагалися його пращури.

Та хоча він спритно діяв руками й зубами, його супротивник був не менш досвідчений у цій боротьбі. Тарзан. годованець Великих мавп, зчепився з ним, і обидва впали на підлогу, кусаючи і дряпаючи один одного, як дві мавпи. А первісна жриця сиділа, притулившись до стіни, і дивилась широко розплющеними, сповненими жаху очима на звірів, які гарчали і клацали зубами біля її ніг.

Врешті вона побачила, як чужинець здушив могутньою рукою горло свого ворога, відігнув назад йому голову і град ударів посипався на обличчя супротивника. Через мить Тарзан відкинув від себе нерухоме тіло, підвівся і стрепенувся, наче могутній лев. Він поставив був ногу на труп, який лежав перед ним, підвів голову і хотів гукнути переможний клич свого племені, але погляд його впав на отвір угорі, який вів до храму людських жертвоприношень, і він передумав.