Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс. Страница 9

З’ясувавши, що Тарзана неможливо піймати на його власних діях, Роков і Павлович виробили-таки план. за яким він мав неодмінно втрапити в пастку і скомпрометувати себе.

Вони старанно слідкували за пресою, як і за діями де Кудів і Тарзана. І ось одного чудового дня в газетах з’явилося оголошення про бенкет, призначений наступного дня в німецького посла. Серед запрошених було й ім’я графа де Куда. Це означало, що він не повернеться раніше ніж опівночі.

Того вечора Павлович чатував на тротуарі перед німецьким посольством і міг роздивитися в обличчя кожного гостя, який під’їжджав. Невдовзі він побачив, як граф де Куд вийшов зі свого автомобіля й увійшов у під’їзд.

Цього було досить. Павлович поспішив додому, де на нього чекав Роков. Вони зачекали до початку на дванадцяту.

Чверть на дванадцяту Павлович узявся за телефон.

— Чи це квартира лейтенанта Д’Арно, — спитав він, коли йому відповіли. — Будьте ласкаві, покличте пана Тарзана! Для нього є повідомлення.

Хвилину з іншого боку мовчали.

— Пан Тарзан? Пане, це від графині де Куд. Виїзний лакей Франсуа за дорученням її світлості. Можливо, пан згадає мене? Графиня дуже просить вас приїхати до неї негайно в дуже пильній справі. У неї якась біда. Ні. бідний Франсуа не знає. Накажете передати, що зараз будете? Слухаюсь. Дякую, пане. Хай вас береже Бог.

Павлович повісив трубку й повернувся до Рокова.

— Тарзан буде у графині через півгодини, — сказав Роков. — Якщо ти дістанешся до німецького посольства за чверть години, то де Куд може бути дома хвилин через сорок. Усе залежить від того, чи цей йолоп залишиться в Ольги ще хвилин двадцять після того, як з’ясується, що його ніхто не викликав. Ось записка для де Куда. Спішімо!

Павлович привіз записку для графа де Куда в німецьке посольство і передав її лакеєві:

— Це для графа де Куда. Дуже пильна справа. Ви побачите, як він одразу зрадів І він кинув срібну монету в готову до цього руку лакея. Потім вернувся додому.

Через двадцять хвилин після розмови Павловича з Тарзаном Роков додзвонився до Ольги.

Покоївка відповіла з будуара, де стояв телефон, що графиня вже спочиває.

— Справа дуже нагальна, — сказав Роков. — Графиня повинна особисто вислухати дуже важливе повідомлення. Нехай вона щось накине на себе й підійде до телефону. Я знову подзвоню через п’ять хвилин.

З цими словами він повісив трубну. За хвилину повернувся Павлович.

— Віддав записку? — спитав Роков.

— Граф, напевне, вже під’їжджає до свого будинку, — відповів Павлович.

— Чудово. Мадам зараз у своєму будуарі і ледь одягнена. За мить вірний Жак проведе до неї пана Тарзана без попередження. На з’ясування ситуації піде кілька хвилин. Ольга в білизні матиме вельми привабливий вигляд. Вона буде приголомшена, але навряд чи незадоволена. І якщо цей Тарзан має хоч краплину крові, то граф приблизно через п’ятнадцять хвилин застане досить пікантну сцену. Ну, Алєксєй, як на мене, то ми все продумали якнайкраще. Ходімо вип’ємо за добре здоров’я пана Тарзана. До речі, граф де Куд один із кращих фехтувальників Парижа. Стріляє він також непогано.

Коли Тарзан дістався до будинку де Куд, Жак чекав його біля входу.

— Будь ласка, сюди, — сказав він Тарзанові і повів його широкими мармуровими сходами.

Через хвилину він одчинив двері, розсунув важку завісу, догідливе вклонився і впустив Тарзана у слабко освітлену кімнату. Потім Жак зник.

Тарзан побачив у дальній кімнаті Ольгу. Вона сиділа за маленьким столиком, на якому стояв телефон, і нетерпляче постукувала пальцями по лакованій поверхні.

— Ольго, — сказав він, — що трапилось?

Вона озирнулася, побачила його і скрикнула:

— Жане! Що ви тут робите? Хто вас пустив? Що це означає?

Така зустріч вразила Тарзана, мов грім, але за мить він уже частково усвідомив, що сталося.

— Отже, ви не кликали мене?

— Кликала? Я? О цій порі? Боже, ви що, думаєте, я збожеволіла?

— Франсуа дзвонив мені, щоб я негайно приїхав. Що я дуже потрібний вам.

— Франсуа? Жодного Франсуа тут немає! Хтось пожартував з вами, — засміялася Ольга.

— Ольго, я боюся, що це дуже злий жарт, — відповів Тарзан. — Підступу тут значно більше, ніж гумору.

— Що ви маєте на увазі? Невже ви думаєте, що…

— Де граф? — урвав він її.

— В німецькому посольстві.

— Це нова витівка вашого брата. Завтра граф довідається про мій візит. Він почне розпитувати слуг. Усе це створить саме те враження, яке Рокову хотілося б навіяти графові.

— Негідник! — вигукнула Ольга.

Вона підвелася, ні дійшла впритул до Тарзана і зазирнула йому в очі. Вона була дуже налякана. Вона тремтіла і, відчуваючи, що земля вислизає у неї з-під ніг, поклала руки на його широкі плечі. В її погляді провисто лунало вічне прохання беззахисної жінки до риродного захистника — чоловіка. Тарзан узяв у свою сильну долоню одну з маленьких теплих рученят, які лежали на його плечах. Він зробив це машинально і так само, керуючись інстинктом захисника, обняв її за плечі дужою другою рукою.

Наслідок був разючий. Він ніколи перед тим не торкався її так близько. Обоє здригнулися винувато і зазирнули одне одному у вічі. Замість того, щоб відштовхнути його, Ольга де Куд пригорнулася ближче і обхопила його шию руками. Що залишалося робити Тарзанові, годованцеві Великих мавп? Своїми могутніми руками він обійняв жінку і засипав її палкі вуста поцілунками.

Коли Рауль де Куд отримав від дворецького в німецькому посольстві записку і прочитав її, то похапцем вибачився перед господарем. Згодом він навіть не міг згадати, яку причину придумав для того, щоб піти. До тієї миті, коли він опинився біля під’їзду свого будинку, все пливло у нього перед очима. Тут його рухи стали спокійними і обережними. Він опанував себе. Він не звернув уваги на те, чому лакей Жак прочинив йому двері, коли він ще тільки підіймався зовнішніми східцями. В ту мить він не надав цьому значення, але пізніше ця обставина пригадалася йому.

Піднявшись навшпиньки сходами, він нечутно пройшов коридором до спальні своєї дружини. В його серці палала жадоба вбивства, в руці він тримав важку палицю. Ольга побачила його перша. В паніці вона вирвалася з обіймів Тарзана, а той озирнувся саме тоді, коли граф опускав на його голову страшний удар, і відбив палицю рукою.

Палиця ще тричі майнула в повітрі, і з кожним ударом в Тарзані прокидався дикий звір.

Він тихо заклекотів, наче мавпа, і кинувся на француза.

Палицю було вирвано з рук, зламано, мов сірник, і пожбурено геть. Потім він вчепився в горло супротивника, наче лютий звір.

Ольга де Куд прийшла до тями після першого потрясіння, кинулась до Тарзана і закричала, хапаючи його за руки:

— Ви його вб’єте, ви його вб’єте! Жане! Ви вбиваєте мого чоловіка!

Він раптом відкинув від себе тіло. яке рвав наче пес тер’єр спійманого щура, і підвів голову. І тут у будинку пролунав страхітливий клич мавпи, який сповіщає про перемогу.’На цей страшний крик звідусіль, від горища до льоху, збіглися бліді й тремтячі з переляку слуги. Ольга вклякла біля свого чоловіка й молилась.

Перед очима Тарзана поволі розійшлася кривава пелена. Він знову став бачити речі: він знову дивився очима цивілізованої істоти. Його погляд впав на вкляклу жінку.

— Ольго, — прошепотів він.

Вона піднесла голову, сподіваючись побачити погляд божевільного вбивці.

Натомість в його очах вона прочитала жаль і каяття.

— Дивіться, що ви накоїли! — вигукнула вона. — Я його кохала! Ви вбили його!