Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн. Страница 45

І, коли все це здійснилося, мене іноді тягне взяти маленьку вітрильну шлюпку. Я іду під вітрилом і шукаю внутрішнім зором, допоки не знаходжу Землю Самотності. Я виходжу на берег, вибираюся на маленьку скелю, перетинаю простір затоплення, поспішно проходжу маленьких істот та йду через зруйнований храм. Я чую його крики наді мною, і Самотній Кіт, найпотворніший кіт, якого я коли-небудь бачила, радісно стрибає з колони на колону до мене. Ми залишаємось який час один з одним, а потім розходимося.

                      ПІСЛЯМОВА

Коли я вперше читала цей прекрасний, допитливий, останній роман моєї сестри, Діани Уінн Джонс, він закінчувався там, де вона стала занадто хворою, щоб продовжувати. Це був шок: було схоже як бути розбудженим під час лунатизму або майже пробігти по краю скелі. У ньому також були елементи значно щасливіших часів нашого дитинства.

Діана написала свій перший повноформатний роман, коли їй було чотирнадцять. Ним було заповнено низку зошитів, і вона читала найновішу порцію нам, її двом молодшим сестрам, у ліжку вночі. Коли вона раптово переставала читати ми волали:

- Продовжуй, продовжуй. Що трапиться далі? А вона відповідала:

- Хіба ви не розумієте? Я поки ще більше нічого не написала. – І ми мали засинати, в напруженому очікуванні наступної порції. Вона завжди, в належний час, з’являлася наступної ночі, ось чим сьогодення відрізняється, на превеликий жаль, від нашого дитинства. Цього разу, наступна порція не могла з’явитися. Її книга закінчилася без закінчення.

Діана Уінн Джонс була такою талановитою казкаркою, що було неможливо уявити що у неї було у планах. Вона не залишила нотаток: вона ніколи у житті не робила їх. Її книги завжди з’являлися прямо з її дивовижного розуму на сторінку, і вона ніколи не обговорювала її роботу, допоки не закінчувала книгу. Не було нічого подібного до натяку, що вона збиралася робити, і здавалося “Халдейські Острови” були втрачені для читачів.

Тоді родина запропонувала, що можливо я зможу закінчити твір. Я нервувала. Діана була моєю старшою сестрою, а старші сестри, як загальновідомо, не люблять коли молодші сестри наводять безлад у їх справах. Особливо, коли розглянута старша сестра є дуже вправна у своїй справі. Як би там не було, її родина та друзі зустрілися, щоб обмінятися своїми думками про те, як повинна була розвиватися історія. Ми всі занурилися у її працю. Ми всі добре її знали. Кожний був певен, що наприкінці дня, ми до чогось додумаємося. Ми не змогли: вона всіх нас загнала у глухий кут. Зрештою, син Діани закрив засідання зі словами:

- Ну, Урсуло, ти просто повинна скласти це докупи.

Це зайняло місяці. Я прочісувала текст у пошуках тих ключів до розгадки, які Діана завжди давала своїм читачам там, де велася розповідь, і які я завжди незмінно випускала з уваги, допоки не дочитувала до кінця. Я не змінилася. Я нічого не знайшла.

Спочатку, також я працювала у Національному Театрі в Лондоні (я займаюся ще однією справою: я - актриса), і п’єса, де я грала, була наповнена моторошними подіями та ясновидінням. Після вистави, повертаючись додому, я сідала на автобус, що їхав через річку і мені снилися чудернацькі і часто моторошні сни, як я намагалася пробитися у міркування моєї сестри. Я вірю, що в цей момент стала до неї навіть ближче, ніж за її життя. Але хоча я полювала та роздумувала, нічого не приходило мені у голову. Тоді, якраз коли я починала почуватися помічником Шеф-кухаря, нескінченно готуючи суфле під трохи несхвальним поглядом Шефа, я знайшла один з її ключів. Я знайшла його раніше у її рукописі. І ми рушили!

Коли я почала писати, все пішло легко. Було майже так, ніби Діана була у мого ліктя, спонукаючи, підштовхуючи, розвертаючи пропозиції, працюючи поруч – і тоді твір було закінчено і вона знову пішла. Це було жахливе викручування. Але її книга була тут - закінчена.

Досі ніхто, хто читав “Острови Халдеї” вперше, не виявив де саме Діана Уінн Джонс закінчила, а я почала. Можливо, Ви зможете виявити, можливо ні. Це не має значення. Це насправді і цілком її книга, і я маю надію, що Ви і всі читачі роману полюблять його так само як і я.

Урсула Джонс, Ітзак. Листопад 2013.

Враховуючи, що вперше придбати дану книгу стало можливим 27 лютого 2014 року, то для мене це виглядає як пророцтво. Лише сподіваюся, що реальному золотому телятку із синіми крилами, вдасться помучитися значно менше ^_^.