Людина-амфібія - Беляев Александр Романович. Страница 10

Один з найнятих бандитів, ватажок зграї — Зуріта вважав за краще триматися непомітним — зажадав у Сальватора досить велику суму викупу.

— Я виплачу, звільніть мене, — несподівано відповів Сальватор.

— Це за тебе. Але стільки ж ти мусиш заплатити за своїх трьох супутників! — не розгубився бандит.

— Одразу такої суми я не можу заплатити, — поміркувавши, відповів Сальватор.

— Тоді смерть йому! — кричали бандити.

— Якщо не погодишся на наші умови, на світанку ми вб’ємо тебе, — сказав бандит.

Сальватор здвигнув плечима і відповів:

— Такої суми у мене при собі немає.

Спокій Сальватора вразив навіть бандита. Кинувши зв’язаних позаду автомобіля, бандити почали нишпорити і знайшли запаси спирту для колекцій. Вони випили спирт і п’яні повалились на землю.

Десь перед світанком хтось обережно підповз до Сальватора.

— Це я, — тихо промовив Крісто. — Мені пощастило розв’язати ремені. Я підкрався до бандита з рушницею і вбив його. Всі інші п’яні. Шофер полагодив машину. Треба поспішати.

Усі похапцем сіли в автомобіль, негр-шофер включив мотор, машина рвонулась і помчала дорогою.

Позаду почулися крики і безладна стрілянина.

Сальватор міцно потиснув Крісто руку.

Тільки після від’їзду Сальватора Зуріта довідався від своїх бандитів, що лікар згоджувався дати викуп. “Чи не простіше було б, — думав Зуріта, — взяти викуп, ніж намагатися викрасти морського диявола, який ще невідомо, що воно таке”. Але нагоду було втрачено, залишалося чекати звісток від Крісто.

ЛЮДИНА-АМФІБІЯ

Крісто сподівався, що Сальватор підійде до нього і скаже: “Крісто, ти врятував мені життя. Тепер для тебе немає таємниць у моєму володінні. Ходімо, я покажу тобі морського диявола”.

Але Сальватор не збирався цього робити. Він щедро винагородив Крісто за порятунок і поринув у свою наукову роботу.

Не гаючи часу, Крісто почав досліджувати четвертий мур і потайні двері. Двері довго не піддавалися, але кінець кінцем Крісто пощастило розкрити таємницю. Одного разу, обмацуючи ці двері, він натиснув невеличку опуклість. Раптом двері піддалися і відчинились. Вони були важкі і товсті, наче двері вогнетривкої шафи. Крісто швидко прослизнув за двері, які відразу ж хряснули за ним. Це трохи спантеличило його. Він обдивився дворі, натискав на виступи, але двері не відчинялися.

— Я сам себе замкнув у пастці, — пробурмотів Крісто.

Та робити було нічого. Залишалося оглянути цей останній таємничий сад Сальватора.

Крісто опинився в густо зарослому саду. Сад розташувався в улоговині, обнесеній з усіх боків високим муром із штучно зроблених скель. Чути було не тільки прибій хвиль, але й шарудіння гальки на піщаній відмілині.

Тут були дерева й кущі, що звичайно ростуть на вогкому грунті. Між великими, тінявими деревами, що добре захищали від сонячного проміння, дзюрчало багато струмочків. Десятки фонтанів розкидали бризки води, зволожуючи повітря. Було вогко, як на низовинних берегах Міссісіпі. Посеред саду стояв невеличкий кам’яний будинок з плескатим дахом. Його стіни щільно оповивав плющ. Зелені жалюзі на вікнах були спущені. Здавалося, в будинку ніхто не живе.

Крісто дійшов до кінця саду. Біля муру, що відгороджував сад від затоки, простягався величезний, густо обсаджений деревами, квадратний басейн, що був не менше п’ятисот квадратних метрів завбільшки і п’яти метрів завглибшки.

Коли Крісто наблизився, якась істота злякано вибігла із заростей і кинулась у басейн, здійнявши хмару бризок. Крісто зупинився від хвилювання. Він! Морський диявол. Нарешті Крісто побачить його.

Індіанець підійшов до водоймища, зазирнув у прозору воду.

На дні басейну, на білих кам’яних плитах, сиділа здоровенна мавпа. З переляком і цікавістю вона дивилася з-під води на Крісто. Крісто не міг отямитись від подиву: мавпа дихала під водою. Боки її то спадали, то здіймалися.

Хоч як був Крісто вражений, та мимоволі засміявся:, виявляється, “морський диявол”, що наганяв жах на рибалок, усього тільки земноводна мавпа! “Чого тільки не буває на світі”, — думав старий індіанець.

Крісто був задоволений: нарешті йому пощастило вивідати все. Але тепер він почував і розчарування. Мавпа зовсім не скидалася на ту потвору, про яку розповідали очевидці. Чого не зроблять страх і уява!

Проте треба було подумати про повернення. Крісто пішов назад до дверей, виліз на високе дерево біля муру і, ризикуючи зламати собі ноги, стрибнув з високого муру.

Тільки-но він підвівся на ноги, як почув голос Сальватора.

— Крісто! Де ж ти?

Крісто схопив граблі, що лежали на стежці, і почав гребти сухе листя.

— Я тут.

— Ходімо, Крісто, — сказав Сальватор, підходячи до замаскованих залізних дверей у скелі. — Дивись, ці двері відчиняються ось так. — І Сальватор натиснув уже відому Крісто опуклість на шорсткій поверхні дверей.

“Лікар спізнився — я вже бачив диявола”, — подумав Крісто.

Сальватор і Крісто увійшли в сад. Поминувши оповитий плющем будиночок, Сальватор попрямував до басейну. Мавпа ще сиділа у воді, пускаючи бульбашки. Крісто здивовано скрикнув, немов побачив її вперше. Але вслід за цим йому довелося здивуватися вже цілком щиро.

Сальватор не звернув на мавпу ніякісінької уваги. Він лише махнув на неї рукою, немовби вона йому заважала. Мавпа одразу ж виплила, вилізла з басейну, стріпнулась і видерлася на дерево. Сальватор нахилився, помацав траву і сильно натиснув невелику зелену пластинку. Почувся глухий шум. У підлозі з країв басейну відчинилися люки. За кілька хвилин басейн був порожній. Люки зачинилися. Звідкілясь збоку висунулися залізні сходи, що вели на дно басейну.

— Ходімо, Крісто!

Вони опинились у басейні. Сальватор ступив на одну плиту, і відразу ж посередині басейну відчинився новий люк завширшки з квадратний метр. Залізні східці йшли кудись під землю.

Крісто слідом за Сальватором попрямував у це підземелля. Вони йшли досить довго. Зверху крізь люк пробивалося тьмяне світло. Та незабаром зникло й воно. Їх оповила цілковита темрява. Кроки глухо лунали в цьому підземному коридорі.

— Не оступися, Крісто, зараз ми прийдемо.

Сальватор зупинився, шукаючи щось на стіні рукою. Клацнув вимикач, і яскраве світло розлилося навколо. Вони стояли у сталактитовій печері, перед бронзовими дверима з левиними мордами, що тримали в зубах кільця. Сальватор смикнув за одне кільце. Важкі двері плавно відчинилися, і вони увійшли в темну залу. Знову клацнув вимикач. Матова куля освітила простору печеру, одна стіна якої була скляна. Сальватор перемкнув світло: печера поринула у темряву, а сильні прожектори освітили простір за скляною стіною. Це був величезний акваріум, точніше скляний будинок на морському дні. З землі здіймалися водорості і коралові кущі, серед них вигравали риби. І раптом Крісто побачив людиноподібну істоту з великими опуклими очима і жаб’ячими лапами, що виходила із заростей. Тіло невідомого вилискувало синяво-сріблястою лускою. Швидкими, спритними рухами ця істота підпливла до скляної стіни, кивнула Сальваторові головою, увійшла до скляної камери, зачинивши за собою двері. Вода з камери швидко виливалась. Невідомий відчинив другі двері і ввійшов у грот.

— Зніми окуляри і рукавиці, — сказав Сальватор.

Невідомий слухняно зняв окуляри і рукавиці, і Крісто побачив перед собою стрункого вродливого юнака.

— Знайомтеся: Іхтіандр, людина-риба, чи, точніше, амфібія, він же морський диявол, — відрекомендував юнака Сальватор.

Привітно всміхаючись, юнак подав індіанцеві руку і сказав по-іспанськи:

— Здрастуйте!

Крісто мовчки стиснув його руку. Вражений, він не міг вимовити й слова.

— Негр, слуга Іхтіандра, захворів, — мовив Сальватор. — Я залишаю тебе з Іхтіандром на кілька днів. Якщо ти впораєшся з новими обов’язками, я зроблю тебе постійним слугою Іхтіандра.