Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич. Страница 40

Хмаринка диму розтанула в просторі. її вже немає. Металічна сигарка майже не змінила свого шляху. Вона все так само вперто лине до обгорненої хмарами планети.

Над гамаками центральної каюти світився великий чотирикутний екран перископа. На ньому яскраво позначався величезний світло-сірий диск Венери. Погляди трьох мандрівників, пасажирів загальної каюти, не відривались від нього. Диск збільшувався, вже ледве вміщуючись в рамках екрана. Сірий загадковий диск, затягнутий суцільною пеленою хмар.

Відстань між планетою і блискучою сигаркою зменшувалась. Здавалось, вони ось-ось зіткнуться. Ще мить — і астроплан розіб’ється, перетвориться на порох, на ніщо… Але саме в цю секунду з його правого боку з’явилась іще одна хмаринка диму.

Академік Риндін відчув, як краплини поту скотилися по його лобі. Вирішальний момент наближався. Ось сюди, сюди треба скерувати корабель, щоб він пролетів якраз над густими хмарами, не вище, але й не нижче, щоб від тертя в атмосфері Венери почалося гальмування. Інакше благополучна посадка буде неможливою. Сюди, сюди… Рукоятка керування двигунами знову легко зсунулась. Вибух атомітного заряду знов штовхнув астроплан. На мить академік Риндін мимоволі заплющив очі: зараз з’ясується все!

Металічна сигарка з льоту ринула до туманної пелени, що обгортала гігантську планету. Ринула — і сховалась в тій пелені. Далекі зірки на чорному небозводі, здавалось, здригнулися, затремтіли…

На великий екран перископа в центральній каюті астроплана насунулись сірі хмари. Мерехтливими прозорими струменями вони з блискавичною швидкістю промайнули перед очима мандрівників… І через якусь долю секунди вони вже зникли. І — дивно! — диск Венери наче повільно повертався перед схвильованими спостерігачами в каюті, відкриваючи їх очам нові й нові шари сірих і білих хмар.

Ні, величезна куля планети не розчавила, не знищила астроплан! Блискуча сигарка проскочила над тією кулею, ледве торкнувшись хмарної пелени. І там, де вона пролетіла, в тумані, що коливався над хмарами, лишилась пряма тонка смужка — слід міжпланетного корабля. А сам корабель уже линув далі, вздовж еліпса навколо планети, яка захопила його силою свого тяжіння. Венера несла тепер з собою в космосі корабель аргонавтів Всесвіту, що почав обертатися навколо неї, мов її супутник.

У центральній каюті астроплана гучно й радісно пролунав голос Миколи Петровича Риндіна, посилений репродуктором:

— Друзі, гіпербола нашого польоту перетворилася на еліпс! Ми летимо навколо Венери! Ми вступили в перший еліпс. Десять годин і п’ятдесят чотири хвилини триватиме наш політ навколо Венери цим еліпсом, — доки ми не опинимося на тому ж самому місці, де вперше влетіли в атмосферу планети. Розрахунки вірні! Можна вийти з гамаків!

Дружні вітальні вигуки були йому відповіддю. Сокіл збуджено потиснув руку Ван Лунові: перемога, атмосфера Венери гальмує астроплан, все в порядку!

Кілька_годин міжпланетний корабель мчав навколо Венери по еліпсу, ніби намагаючись відірватися від планети, знову вихопитися до безкраїх просторів Всесвіту. Але саме тоді, коли астроплан досяг, здавалося, найбільшої відстані, коли Венера лишалась уже далеко позаду, — її тяжіння почало з невблаганною силою дедалі більше вигинати цей еліпс. Астроплан плавно закругляв свій шлях, описуючи широку криву, яка мусила знову привести його до Венери, до пелени її хмар. Перший еліпс закінчувався. Міжпланетний корабель повертався до тієї самої точки над хмарами Венери, де він пролітав першого разу.

Академік Риндін знову сидів перед пультом керування, чекаючи потрібної миті, щоб знову включити ракетні двигуни, якщо це виявиться необхідним. Так, уже перший еліпс показав, що розрахунки маршруту були вірними, — інакше астроплан не перейшов би з гіперболи на еліпс. Усе це так. Але треба бути напоготові до несподіванок: хіба не довелось мандрівникам уже кілька разів стикатися з ними по дорозі на Венеру?.. Людина, яка тримає в своїх руках кермо астроплана під час спуску на чужу планету, зобов’язана бути готовою до всього.

І в центральній каюті астроплана знову настала тиша. Одна думка володіла всіма: наближається другий вирішальний момент! Міжпланетний корабель ще раз рине в атмосферу Венери, виникне нове гальмування від тертя в атмосфері, еліпс зменшиться… Так передбачено, так було розраховано, і все ж таки… ах, скоріше б, скоріше!

Астроплан пролинув над густими шарами хмар з такою ж самою блискавичною швидкістю, як і раніше, — принаймні так здалося всім. І потім хмари знову почали віддалятися. Риндін стурбовано поглянув на циферблат електричного термометра, який відмічав, як змінюється температура корпусу ракети зовні. Так, як і слід було чекати, супертитанова оболонка трохи розігрілась. Але поки що немає нічого загрозливого. Це — нормальне підвищення температури для тіла, яке з величезною швидкістю пронеслося крізь шари атмосфери зі швидкістю близько десяти кілометрів на секунду. А тепер ця швидкість ще зменшилась внаслідок другого гальмування, тертя в атмосфері.

Все відбувається правильно.

Риндін сповістив супутників:

— Вступили в другий еліпс. Швидкість — дев’ять з половиною кілометрів на секунду. Тривалість польоту по другому еліпсу — чотири з половиною години.

— Це виходить, що другий еліпс удвоє менший від першого? — запитала Галя Рижко, яка бажала знати абсолютно все.

— Ні, Галиночко, навіть менше ніж вдвоє, — відповів Сокіл, — бо ми летимо тепер значно повільніше. Незабаром доведеться шукати місце для посадки!

— Зовсім незабаром. Тільки три еліпси, дуже трошечки, — стримано пожартував Ван Лун. — Тоді шукатимемо рівний аеродром.

Шукати? Аеродром? Та ще й рівний?.. Справді, це звучало як насмішка.

Та й взагалі, як це “шукати місце для посадки” на обгорнутій хмарами Венері?

Скільки сягало око, поверхня планети була вкрита все такими ж самими непроникливими хмарами. Вони клубились одна над одною, сходились і розходились, наче велетенські хвилі перекочувалися в сірому хмарному океані. І хоч би це був тільки один густий прошарок хмар! Ні, хмари йшли в кілька рядів. І коли у верхньому шарі створювався розрив, в який з напруженою увагою вдивлялися чотири пари очей, — там виднілися знову хмари, ще густіші, ще непроникливіші…

— А панорамний радіолокатор? Хіба він не допоможе? — вголос подумала Галя Рижко. — Адже він мусить відкрити нам те, що діється за хмарами, на самій поверхні Венери!

Сокіл безнадійно махнув рукою: погано і з локатором! Галя зразу ж сама побачила це.

Так, навіть з цієї, вже зовсім невеличкої за астрономічними масштабами відстані, панорамний радіолокатор допомагав мало. Все було таким самим, як і перед початком гальмування. Ось на екрані великий океан, він немовби збільшився в розмірах. Можна ясніше роздивитись нерівні береги, мов порізані глибокими язиками заток. Ось посеред океану світла пляма, — мабуть, острів. А зліва, на суходолі, — розпливчаста звивиста лінія: чи не річка?.. Але добре роздивитись нічого не можна. Правда, як і раніше, на екрані локатора оку не заважають густі хмари, вони наче розтанули. Але замість них сірими струменями пливе нерівний туман. Іноді він стає прозорішим, тоді можна бачити і острів, і річку. А потім знову набігає щільна хвиля туману — і все зникає за його тремтячою димкою. Панорамний радіолокатор допомагає дуже погано. Чому він кепсько діє?

На це запитання не міг відповісти ніхто.

— Ще одна загадка? — сумно спитала Галя Сокола. Той похмуро кивнув головою.

Отже, розраховувати на допомогу панорамного радіолокатора для вибору місця посадки не доводилось. Це було серйозним ускладненням, небезпечною загрозою. Незабаром астроплан почне описувати рівні кола над Венерою. Тоді треба сідати. Куди?..

Ось тут і мусив показати себе радіолокатор, випробуваний і перевірений на Землі. В земних умовах з його допомогою погляд легко проникав крізь найгустіші хмари — і поверхня Землі виглядала для спостерігача ясною й чіткою, можна було роздивитись найменші деталі. І Риндін, і конструктори корабля вважали, що панорамний радіолокатор буде так само діяти і на Венері, дасть можливість роздивитися її поверхню незалежно від хмарної пелени і вибрати місце посадки. Локатор чомусь відмовив. Що робити тепер? Адже не можна знижуватись наосліп, прямо в густі хмари. Хто знає, що ховається за ними — гори, скелі, урвища… Щаслива посадка за таких умов була б рідкісним випадком.