Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич. Страница 58

Уникаючи робити зайві чи різкі рухи, Галя відшукала цю ручку і перевела її до краю направо. Скавчання дитинчат тварини всередині печери зробилося майже одразу гучнішим. Ага, це при підвищеній напрузі приймач у скафандрі більше посилює звуки. Все правильно. До речі, як добре, що звуки її голосу не вийдуть з шолома — потвора нічого не почує, адже ж у неї немає приймача!..

— Товариші, чи чуєте ви мене? — голосно вимовила Галя, вкладаючи в ці прості слова всі свої надії. — Товариші, це я, Галина, — продовжувала вона — і враз спинилася, до краю вражена.

Мінливе, але яскраве блакитнувате світло раптом залляло всю печеру. Кожен камінець, який до того вилучав рівне і спокійне слабке сяйво, тепер видавав яскраві пульсуючі хвилі блакитнуватого світла. Це світло тремтіло, змінювало свою силу, то пригасаючи, то знову спалахуючи, воно наче відповідало своїми коливаннями на слова дівчини. Кожне її слово викликало нові й нові світлові хвилі. Щойно Галя змовкла — камінці в стінах і склепінні печери, незчисленні блакитні ліхтарики, одразу заспокоїлися, пригасли і знову лише м’яко миготіли в темряві, немов крупні світляки.

Зацікавлена Галя повторила ще кілька разів одне й те ж саме слово:

— Товариші!.. Товариші!..

Камінці знову спалахнули, хвилі блакитнуватого світла линули від стін і склепіння, вихопивши з мороку найдальші кутки печери. І Галя виразно побачила на мить те, що діялося посередині її.

Там лежала величезна тварина, та, яка бігла слідом за нею вздовж підземного ходу. Вона повільно ворушила в повітрі своїми довгими і тонкими вусами-щупальцями. А біля неї копирсалося із десяток маленьких тварин завбільшки з крупного собаку. Вони трохи нагадували ведмежат, — такі ж самі жовто-бурі, круглі, незграбні. Проте загадкові хвилі світла, що залляли печеру, зникли так само раптово, як і з’явилися. Вусата потвора разом зі своєю родиною знову занурилась в темряву, ще непроникливішу після яскравого світла.

— Товариші! — ще раз голосно мовила Галя. Вона так зацікавилася дивовижним світловим явищем, що навіть на час забула про небезпеку, яка загрожувала їй.

Знову яскраві блакитнуваті хвилі світла прокотилися по всій печері — і знову згасли. Проте Галя цього разу встигла помітити, як занепокоєна незвичним мінливим світлом потвора тривожно заворушилася. її довгі щупальці збуджено звились у повітрі. Дівчина почула, як загрозливо заревіла потвора, як вона підвела голову, озираючись.

— Е ні, досить експериментів, — уже тихо проговорила Галя Рижко. Втім, і ці неголосно вимовлені слова вчинили той же самий чарівний ефект. Незчисленні камінці в стінах і склепінні яскраво спалахнули, вилучаючи хвилі блакитного світла. І тепер Галя встигла помітити, що камінці світилися не всі разом, а якось по черзі, теж хвилями, як ото хвилями хилиться долу од вітру висока стигла пшениця в полі.

Але не на чудесні камінці дивилася зараз, затамувавши подих, дівчина. Вона з жахом побачила, як вусата потвора з грізним ревінням піднялася і огледілася. Потім тварина повільно повернулася і так само повільно поплазувала вздовж печери. І хоча блакитнувате світло вже згасло, Галя ясно бачила в сутінках, як потвора, діставшись однієї із стін, рушила вздовж неї, обмацуючи стіну вусами. її широкі лапи-гребінці прочісували пухкий грунт, відкидаючи вбік крупне каміння, наче піщинки. Одна з задніх лап потвори безсило звисала і тяглася за тулубом: тварина не користувалася нею.

Вона рухалася під стіною, повз вихід з підземного ходу, далі, далі в напрямі до застиглої в нервовому напруженні дівчини, яка нерухомо лежала за плескатою скелею, міцно стискаючи в руках свою останню надію — гвинтівку. Становище було безвихідним, потвора в своєму русі попід стіною відрізала єдиний шлях відступу до підземного ходу. Ще кілька хвилин — і вона опиниться тут, вона помітить дівчину, і тоді…

Неквапливо і обережно — мабуть, так поводився б і незворушний Ван Лун! — Галя поклала зручніше свою автоматичну гвинтівку і взяла потвору на приціл. Вона цілилася старанно, як у тирі, але поки що не для того, щоб одразу стріляти. Ні, хай краще потвора підповзе ближче, тоді буде вірніше. Куди ж скерувати першу кулю з тридцяти, які були в її розпорядженні? Де життєві центри тварини?..

А страховище все наближалося. Здавалося, що потвора почала чути недалеко від себе незнайому, чужу істоту, ворога, її щупальці мелькали, наче блискавки, лапи ще ширше загрібали грунт, каміння відлітало в сторони, наче снаряди, вдаряючись із гуркотом об скелі.

“Припустити, щоб ця мерзенна потвора схопила мене і вбила? Ні, не бувати такому!”

Галя прицілилася якнайкраще. Вона обрала надійну ціль — у верхній частині голови тварини, між лютими її очима. Дівчина пам’ятала, що рани в голову звичайно бувають найсмертельнішими для тварин. Крім того, при такому прицілі вона встигне за кілька секунд випустити з гвинтівки в цю точку не менше десятка куль. Не промахнеться ж вона з такої невеличкої відстані!..

Потвора наближалася, її віддаляло від дівчини не більше як метрів п’ятнадцять—двадцять. Галя завмерла. її примружене праве око знайшло і тримало пряму лінію, що з’єднувала мушку на стволі гвинтівки і обрану нею точку на голові тварини між очима. Тепер хай стане трохи світліше, перед пострілом треба краще бачити…

— Стій, огидне страховище! — голосно крикнула дівчина. Яскраві хвилі світла слухняно попливли печерою. Так, ціль узято вірно. Все добре видно.

Немов під час учбової стрільби, Галя акуратно натиснула на курок. Сухий постріл пролунав коротко й чітко — і відгукнувся довгою завмираючою луною в глибині печери. Щось ударилося об скелю, за якою лежала дівчина, впало біля неї разом з відбитими скалками каміння.

Галя глянула — і похолола. Це була її куля! Деформована, сплющена, проте це була вона. Значить, куля з гвинтівки не пробила череп потвори, відскочила від нього?.. Потвора зодягнена в панцир?..

Гаразд, нехай буде, що буде! В магазині є ще чимало куль, Галя знайде місце, куди їх всадити, в око, чи що… Не може бути такого, щоб ця потворна тварина була цілком вкрита невразливим панциром!

Постріли з автоматичної гвинтівки лунали один за одним, як короткі кулеметні черги. Галя вціляла вище і нижче, лівіше і правіше. Мусить же, мусить нарешті знайтися вразливе місце на тілі потвори!

Проте кулі й далі все так само відлітали назад, рикошетували, відбивали кам’яні бризки від скель печери. А розлютована тварина з гучним ревінням посувалася вперед, роздратована ударами куль об її панцир. Щупальці звивалися в повітрі, наче довгі батоги, лапи з силою врізувалися в грунт. Ось потвора вже всього в п’яти-шести метрах від дівчини, яка лежить за плескатою скелею…

Одна з широких лап, наче закутих у панцир, злетіла високо вгору, замахуючись майже над Галею. Ще мить…

Руки дівчини похололи. Гвинтівка здавалася неймовірно важкою, такою важкою, що Галя вже не в силах була підвести її і знову стріляти. її нерви здали: це було надто жахливо! Потвора зодягнена в панцир, який не можуть пробити кулі!..

Знесилена Галя в одчаї опустила голову в шоломі на руки, на непотрібну тепер гвинтівку. Глухий стогін вихопився в неї.

І немов відповідаючи на нього, загадкові камінці в стінах і склепінні печери спалахнули неспокійним, хвилястим світлом, яке залляло нерухому постать дівчини в скафандрі і занесену над нею зодягнену в панцир лапу потвори.