Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич. Страница 70

— Ну й дівчина, — вражено обізвався Риндін, — прямо герой! Це ті самі камінці, чутливі, Ван, як ви кажете?

— От-от! Гадаю, Галя вважає, що зробила нове відкриття. Тому й хотіла продемонструвати вам одразу. Що ж, може, й справді відкриття. Камінці, на мою думку, дуже дивні. Зараз покажу вам. Вадиме, ідіть сюди й ви, прошу.

Втім, Сокіл був уже тут. Його як геолога і мінералога й справді дуже цікавили загадкові камінці. Але Риндін цього разу реагував зовсім не так, як бажано було Ван Луну. Він запитливо подивився на Галю і коротко спитав:

— Ви несли ті камінці з собою в сумці?

— Так, Миколо Петровичу.

— І сумка, як звичайно, висіла на лівому боці?

— Так.

Риндін повільно підвівся, сів, важко спираючись на руки. Обличчя його було дуже серйозним і стурбованим, Коли він заговорив:

— Галиночко, друже мій, ось і розв’язання справи з вашою загадковою хворобою. Ваш біль є наслідком опіку від радіоактивної речовини. Очевидно, камінці, принесені вами, дуже радіоактивні. Перебуваючи довгий час у сумці, підвішеній біля стегна, вони обпекли ногу. Будемо сподіватися, що це тільки поверхнева реакція…

Ван Лун тихо присвиснув: он як обертається справа! Галя здивовано поглядала на Миколу Петровича, який продовжував:

— І справді, за зовнішнім виглядом це нагадує такі опіки. Добре принаймні, що камінці опинилися ближче всього до ноги, а не до грудей або живота, де багато внутрішніх органів. Каміння безумовно радіоактивне! І якось по-особливому радіоактивне, якщо інтенсивно реагує на зміну частот радіоколивань. А воно ж саме так, коли вірно те, що ви розповідали про нього, Ван.

Ван Лун знизав плечима: адже ж він просто розповів те, що бачив на власні очі.

І саме цієї хвилини пролунав незвично напружений, схвильований голос Вадима Сокола:

— Миколо Петровичу, невже це може бути… та ні, я не можу повірити! І все ж таки…

— Що ви хочете сказати, Вадиме? — здивовано спитав Риндін.

— Я боюся навіть припустити, Миколо Петровичу… все це так неймовірно! Але разом з тим… а що, коли це — інфрарадій?

Галина Рижко нічого не розуміла. Інфрарадій? А що це таке? Проте вона бачила, як Риндін відкинувся назад, вражений тим, що сказав Вадим Сергійович, як Ван Лун вийняв з рота свою люльку і з цікавістю дивився на геолога. Обидва вони були явно вражені, але зовсім не так, як Галя. Якщо дівчину дивувало те, що Сокіл так схвильовано заговорив раптом про якийсь невідомий інфрарадій, про який вона ніколи нічого не чула, то Риндін і Ван Лун, здавалося, зосереджено зважували, в якій мірі Сокіл міг мати рацію. Очевидно, мова йшла про щось, хоча й суперечливе, але цілком зрозуміле і добре відоме обом. Страшенно погано відчувати, що ти знаєш значно менше від інших!..

А Вадим Сокіл так само збуджено, як і раніше, доводив:

— Справді, Миколо Петровичу, з якої речі вперто сумніватися в існуванні сто двадцятого, коли вважати реальним існування сто одинадцятого? А сто одинадцятий існує ж, і ми незабаром відшукаємо його тут, на Венері, я певен цього! Адже ж усі дані говорять про це — і навіть перші зразки порід-супутників підтверджують, що ультразолото близько. Ви самі бачили ті зразки, я показував вам. Чому ж не бути сто двадцятому?

— Ви не лише зараз, а й раніше завжди були палким прихильником цієї гіпотези, — вставив Риндін. — Пам’ятаєте, Ван, дебати на президії хімічного товариства?

Ван Лун мовчки кивнув головою.

— Це не гіпотеза, — запротестував Сокіл з ще більшою запальністю, — а цілком обгрунтована ідея. В усякому разі, не менш обгрунтована, ніж була свого часу теорія існування ультразолота. А зараз, Миколо Петровичу, прийшов час, коли й теоретизувати нема чого. Треба просто як слід перевірити з допомогою точного аналізу. Адже ж ви самі погоджуєтеся, що жоден мінерал, жоден елемент на Землі — природний чи штучний — не має таких властивостей активізації, як ці зразки, принесені Галею?

— Так, — задумливо погодився Риндін, — явище цілком незвичайне… Що ж, давайте перевіримо, як ви гадаєте, Ван? Хтозна, можливо, ми привеземо на Землю в подарунок нашій Батьківщині і те, чого там зовсім не чекають. Певна річ, це було б надзвичайно! Рушайте до лабораторії. Вадиме, перевірте. Де ж ваші камінці, Галю?

Галя хотіла підвестися, щоб подати Риндіну свою сумку, яка лежала в кутку каюти, проте Ван Лун випередив її.

— Лежіть, дівчино, буду ходити за вами, — сказав він, прямуючи до сумки. — Ось, Миколо Петровичу, ось вони.

На його долоні лежали невеличкі зеленувато-сірі камінці неправильної форми, схожі, як з прикрістю подумала Галя, всього лише на маленькі картоплинки. І нічого надзвичайного, нічого вражаючого не було в їх вигляді. Чому ж навколо тих камінців стільки хвилювання?

Дивно, але й сам Микола Петрович помітно хвилювався. Він розглядав камінці, повертав то одним, то другим боком.

— І вага досить солідна, — промовив він нарешті. — Так, перевірте, Вадиме. Зробіть розріз, проаналізуйте. І якщо…

Сокіл уже не слухав. Захопивши з собою кілька камінців, він хутко вийшов. Риндін задумливо подивився йому вслід і потім повернувся до Галі, яка все ще нічого не розуміла:

— Якщо це так, якщо Вадим має рацію… Галю, це буде виключним за важливістю відкриттям у науці! І честь того відкриття за правом належатиме вам, мила дівчинко. Та не бентежтеся ви, адже ж це саме так. Адже ж не хтось інший, а саме ви знайшли в надрах Венери цей мінерал.

— Ми разом з товаришем Ваном, — сконфужено відповіла Галя: вона ніяк не наважувалася думати, що Микола Петрович говорить серйозно.

— О ні, — рішуче спростував її слова Ван Лун, — відкриття зроблене нею самою, Миколо Петровичу, свідчу найурочистіше! Я тільки потім помітив. Інфрарадій на Венері — відкриття Галини Рижко. Дуже-дуже здорово!

— Миколо Петровичу, а що таке інфрарадій? — боязко спитала Галя. — Ви всі розмовляєте про нього, а я нічого не розумію, — додала вона, червоніючи.

— Це дуже цікаво! — розсміявся Риндін. — А й справді, оригінальна картина, Ван. Дівчина зробила, може статися, найважливіше відкриття і не знає, в чому справа. Що ж, доведеться вам пояснити. Понудьгуйте трохи, Ван, або займіться чимсь поки що: адже для вас у моїй розповіді не буде нічого нового, чи не правда? Ага, ось що. Покопайтеся краще в нашому радіопередавачі, може, пошкодження в ньому і не такі вже складні. І перевірте, чи не відзначив автомат яких-небудь імпульсів з Землі. Тепер, коли в нас діє зонд-антена, можна сподіватися, що зв’язок з Землею поновиться.

— Єсть, Миколо Петровичу, — озвався Ван Лун і вирушив до навігаторської рубки.

— Отже, що таке інфрарадій, Галю? — Риндін влаштувався зручніше в гамаку. — Щоб відповісти на ваше запитання, треба пригадати таблицю елементів Менделєєва. Як ви, пам’ятаєте її?

— Звичайно, Миколо Петровичу! І навіть можу, заплющивши очі, побачити перед собою всі її рядки, — переконано відповіла Галя.

— Чудово. Ви знаєте, що ми прагнемо відшукати на Венері ультразолото. А як ми дійшли до самої думки про його існування взагалі? Це ви знаєте?

— Продовжили періодичну систему Менделєєва і вирішили, що в другій половині сьомого періоду мусить бути елемент номер сто одинадцять, який повторить властивості золота, — без запинки відповіла Галина Рижко.

— Прекрасно пам’ятаєте, дівчино! Так-от, коли спектральний аналіз допоміг нам встановити, що ультразолото дійсно існує, наприклад на Сонці, — деякі вчені, підбадьорені таким підтвердженням їх теорії, висунули ще одну, навіть сміливішу гіпотезу. До речі, палким її захисником був наш Вадим Сергійович, — додав Риндін, посміхаючись. — Тому він так пристрастно і доводив нам зараз, що ви знайшли саме інфрарадій… Так, отже, в чому тут річ? Як би це розповісти вам коротше, але так, щоб ви все зрозуміли?

Риндін на мить задумався, потім ляснув пальцями і заговорив далі:

— От, насамперед — взагалі про енергію, люба моя Галю. Людство витрачає величезну кількість енергії — і вчені давно вже замислювалися над загрозою її недостачі. Вугілля, нафта, торф та інші види палива — все це конденсована енергія, яку ми безжалісно витрачаємо сторіччями. Правда, ми дедалі більше користуємося й іншими видами енергії, одержуваної не від горіння. Ви, певна річ, знаєте про біле вугілля — енергію води, блакитне вугілля — енергію вітру, жовте вугілля — енергію сонячного проміння. А протягом останніх десятиріч людство навчилося широко вживати атомну енергію, яка покірно працює на нас у котлах атомних електричних станцій та інших промислових установок. І все ж таки — вчені продовжують думати про нові й нові джерела енергії.