Дотик - Маккалоу Колін. Страница 112

З виразом захвату та потрясіння на обличчі Александр став роздивлятися монету.

— Та це ж драхма Александра Македонського, до того ж дуже рідкісна! І у прекрасному стані. Має такий вигляд, наче й не була у вжитку, хоча це неможливо.

— Її подарував мені нинішній персидський шах, тож хтозна, чи була вона у ходженні. Вона запросто могла десь лежати неторканою, відтоді як твій тезко покинув Екбатану, — шах каже, що монету привезли з Хамадана, як колись називалася Екбатана.

— Хлопчику, та вона ж безцінна! Я навіть не знаю, як тобі віддячити за такий подарунок. Так ти приїдеш додому чи ні?

— Трохи пізніше. Спочатку я хочу побачити «Маджестік».

— І я теж. Кажуть, що це — найкращий лінкор у світі. І чому Королівський флот так уперто розміщує свої дванадцятидюймові гармати на платформах, а не в баштах? Гадаю, американський флот має перевагу, бо використовує башти замість обертальних платформ.

— Це не має особливого значення, бо ці штуки надто вже повільно пересуваються — усього чотирнадцять вузлів на годину. До того ж Крупп виробляє кращу броню, аніж фірма Гарві.

— Кайзер Вільгельм теж почав будувати лінкори, — сказав Александр, пихкаючи сигарою. — Особисто я вважаю, що флот Її Величності з’їдає надто багато державних коштів.

— Та ну, Александре, — лагідно заперечив Лі, — може, за чотири роки я й відстав від життя, але не думаю, що Британія перебуває у скрутному фінансовому становищі.

— Так, Британія має велику дійну корову — імперію, але той економічний спад, що ми його відчуваємо в Австралії, поширився по всьому світу. Правда полягає в тому, що будівництво лінкорів дає людям роботу, бо на верфях у Клайді немає закладених кілів океанських лайнерів.

— А як стоять справи в Новому Південному Уельсі?

— Невесело. Банки лопаються один за одним починаючи з 1893 року, хоча то був найгірший рік. Закордонні інвестори похапцем витягують свої гроші. Багато років тому я намагався переконати Чарльза Дьюї не вкладати гроші у сіднейські банки, але він мене не послухав. Добре, що в Констанції є два зятя, які краще розуміються на бізнесі, аніж Чарльз. — Його чорні очі блиснули. — Генріетта й досі незаміжня. Невже ти не шукаєш собі гарну дружину?

— Ні.

— Шкода, шкода. Вона — гарна дівчина, але, боюся, вона так і залишиться старою дівою. Як і Нелл, вона надто метушлива і надто наполеглива.

— А як там Нелл?

— Вивчає медицину в Сіднейському університеті, хочеш — вір, хочеш — ні, — скривився Александр. — Закінчила з відзнакою інженерний факультет — і відразу ж вступила на другий курс медичного факультету. От мені ці жінки!

— Молодчага Нелл. Медицина — нелегке заняття для жінки, це точно.

— Після інженерної справи? Дурниці!

— Вона вся в тебе, Александр.

— І не нагадуй.

— А як стосовно федерації? — спитав Лі, міняючи тему.

— Ет, із цим уже все ясно наперед, хоча Новому Південному Уельсу не дуже-то й кортить. Гадаю, через те що кортить штату Вікторія. Ці дві колонії одна одну недолюблюють. Вікторії ця федерація вигідна.

— А профспілки?

— Стригалі та некваліфіковані робітники об’єдналися і створили CAP — Спілку австралійських робітників. Звісно, шахтарі — що вуглярі, такі ж войовничі, а Лейбористська виборча ліга згоряє від нетерпіння пошукати щастя на виборах до федерального парламенту.

— І це приводить до логічного запитання: а де буде столиця нової країни?

— Ну, історично це має бути Сідней, але Мельбурн із цим не змириться. Єдине, на чому всі сходяться, — це те, що столиця має бути десь у Новому Південному Уельсі.

— Десь, але у Сіднеї, еге ж?

— Це було б надто просто, Лі. Найстаріше поселення, і таке інше. Називалися різні міста — від Яса до Оранджа. Утім, доля інколи буває милосердною до людей хоч у дрібницях, і за це треба бути їй вдячними. Сер Генрі Паркс не зможе бути першим прем’єр-міністром федерації, бо минулого року він помер.

— Господи милосердний! Та це ж знаменує кінець епохи! І хто ж тепер буде «великою людиною»?

— Ніхто. У Новому Південному Уельсі — це чолов’яга на ім’я Джордж Рейд. У Вікторії — Тернер, хоча йому не судилося стати прем’єр-міністром. Їй-богу, це схоже на суперництво Англії та Франції.

— Франція далеко попереду у сфері автомобілів.

— Так не триватиме довго, — зневажливо мовив Александр. — Вони не мають необхідного досвіду з виплавляння сталі, зате його мають американці та англійці. Вони мають хист до точного машинобудування, але після франко-прусської війни німці загарбали Ельзас та Лотарингію разом з її промисловими підприємствами, і французи так і не оговталися від цього удару.

— Я здивований, що ти й досі не маєш автомобіля, Александре.

— Я чекаю, що Даймлер виготує щось, дійсно варте того, щоб його придбати. Німці та американці є найкращими інженерами-метрологами у світі, а конструкція двигуна внутрішнього згоряння така проста! А найпрекраснішим в авті є те, що для того, щоб його ремонтувати, не потрібен диплом інженера. Трохи здібностей до механіки та кілька інструментів — і містер Власник Авта зможе сам його полагодити.

— І це зменшить рівень шуму на шляхах. Не буде ані залізних обручів, ані залізних підків на копитах. Автомобілем легше керувати, аніж екіпажем, запряженим кіньми. Я дивуюся, що ти не почав займатися випуском автомобілів.

— Хтось в Австралії цим уже займається — свій безкінний екіпаж вони збираються назвати «Піонер». Але ж ні — наразі я краще триматимуся парових двигунів, — відповів Александр.

Після того як Лі був забезпечений належною одіжжю, вони з Александром, озброївшись рекомендаційними листами, вирушили до військово-морських доків у Портсмуті, щоб зверху донизу обдивитися «Маджестік».

— Ти маєш рацію стосовно швидкості, Александре. Цей корабель дійсно неповороткий. Американські лінкори при важчому озброєнні роблять вісімнадцять вузлів на годину, правда, при тоншій броні. — Лі задумливо оглянув люки для завантаження вугілля. — Корабель бере на борт дві тисячі тонн вугілля. Кажуть, цієї кількості достатньо, щоб пройти п’ять тисяч миль зі швидкістю дванадцять вузлів. З такими затратами цей корабель не вийде за межі Північного моря.

— Я наперед бачу, що ти скажеш, Лі, — наче твій розум заздалегідь дає мені сигнал прапорцем на щоглі. Вони встановлюють парові турбіни Парсонса на лайнери та торговельні судна: кажуть, що у військово-морському флоті їх установили на кілька торпедних катерів. Коли ж вони встановлять парові турбіни на один із цих п’ятнадцятитисячників, а платформи замінять на башти, то лишень тоді матимуть справжній лінкор — ось що ти хочеш сказати. — Самовдоволено посміхнувшись, Александр, дрібно крокуючи, пішов униз по трапу, вертячи в руках палицю з бурштиновим набалдашником. Він кивнув у напрямку містка і сказав, коли вони виходили під туман та дощ: — Будемо триматися в курсі подій на флоті, еге ж?

«Я наперед бачу, що ти скажеш», — подумки повторив Лі слова Александра.

Звісно, треба було іще оглянути машинобудівельні заводи містера Чарлза Парсонса, а також кілька інших фабрик, що виробляли новітнє устаткування, але в серпні Лі та Александр уже були на кораблі, що прямував до Персії, де вони збиралися побувати на нафтових родовищах. Там Лі виявив, що його помічник-американець, який добре володів фарсі, чудово справлявся і справлятиметься зі своїми обов’язками. Відмовок більше не залишилося: він мав повернутися додому.

Якась його частина сподівалася, що по дорозі Александру захочеться побувати на своїх каучукових плантаціях у Малайзії, але не так сталося, як гадалося. В Адені вони сіли на борт швидкісного пароплаву, який мав вирушити просто до Сіднея.

— Себто через Коломбо, Перт і Мельбурн, — припустив Лі. — Так ось у чому криється непопулярність ідеї зробити Сідней столицею. Перт — то взагалі як інший континент, але ж кораблі спочатку заходять до Мельбурна. А звідти до Сіднея іще тисяча миль, тому багато кораблів не завдають собі клопоту і пливуть аж до Сіднея. Але якщо знайдуть якісь зручні під’їзні шляхи до Австралії з півночі, то Сідней стане набагато важливішим за Мельбурн.