Дотик - Маккалоу Колін. Страница 49

— Та де там, зовсім ні! — відповів він із щирою радістю та задоволенням. — Чарльз просвітив мене з приводу дівчат. А ти як?

— Ти знаєш, набагато краще. Сер Едвард каже, що у мене ще можуть трапитися конвульсії, але мені здається, що їх більше не буде.

Александр узяв її руку і поцілував.

— Я кохаю тебе, маленька мати.

У його радісних очах з’явився замислений вираз.

— Як ми її назвемо?

— А як ти хочеш її назвати?

— Елеонора.

— Коли вона піде до школи, її прозиватимуть Нелл.

— Та мені й Нелл подобається. А тобі?

— І мені. Гарне ім’я, не смішне і не претензійне. Можна мені поглянути на свою доньку?

Підійшла леді Вайлер, тримаючи в руках тугий згорточок, і віддала його в руки Елізабет.

— Я її ще не бачила, — мовила Елізабет, піднімаючи край полотна. — Ой, Александре! Вона така гарна!

Чорна чупринка, примружені від різкого світла лампи очиці, гладенька червонувата шкіра, ротик, як маленька літера О.

— Так, — відповів Александр, і йому від хвилювання перехопило подих. — Вона прекрасна, наша маленька Елеонора. Елеонора Кінрос — гарно звучить!

— Вона буде татусина доця, — радісно мовила леді Вайлер, простягаючи руки, щоб знову забрати Елеонору. — Перша дівчинка завжди татова доця.

— Я про це подбаю, — сказав Александр і вийшов з кімнати.

«Освіта, спочатку потрібна гарна освіта… Спочатку — гувернантка, а потім — наставниця, яка підготує мою дочку до університету. Освіта — це все.

У школу до Сіднея я її посилати не буду, бо не маю довіри до цього міста. Нелл — так мені подобається більше, аніж Елеонора, — залишатиметься під моїм наглядом, що б там Констанція не казала мені про необхідність того, щоб дівчата частіше спілкувалися з дівчатами і вчилися фліртувати та бути світськими левицями. Так, майбутнє моєї доньки вже визначено чітко й однозначно: гуманітарна освіта в мовах та історії, а потім — одруження з Лі Костеваном. Якщо удача не остаточно мене покинула, то наступною дитиною Елізабет буде хлопчик, але мої надії я покладатиму на Нелл та Лі. У їхніх дітях змішається моя кров та кров Рубі — ото нащадки вийдуть! Сильні й життєздатні».

Сер Едвард і леді Вайлер поїхали через вісім днів після народження маленької Елеонори; конвульсій у Елізабет більше не було, і вона швидко одужувала. Гінеколог порадив утримуватися від статевих стосунків упродовж півроку, але дотримувався думки, що друга вагітність пройде значно легше. Токсикоз — це захворювання, характерне саме для першої вагітності.

Єдиною турботою сера Едварда було знайти для Елізабет матір-годувальницю, бо свого молока у неї не було. Вона радо вибрала кузину Джейд і Перлини, дівчину на ім’я Крильце Метелика, котра втратила при пологах власну дитину приблизно тоді ж, коли Елізабет народила Елеонору. Як, молоко китаянки?

— Ви не знаєте, як це може вплинути на вашу дитину, — сказав лікар розсудливо. — Між людськими расами існують істотні відмінності, тому молоко матері однієї раси може не згодитися для дитини іншої раси. Благаю вас, місіс Кінрос, спробуйте знайти білу годувальницю.

— Дурниці, — відказала Елізабет з типово шотландською впертістю, котра, як відомо, — всім впертостям впертость. — Молоко — воно і є молоко. Бо інакше як би могла собака виняньчувати кошенят, а кішка — цуценят? Я читала, що в Америці негритянські матері годують білих дітей. Крильце Метелика має молока на двох немовлят, тому моїй Елеонорі його не бракуватиме.

— Нехай буде по-вашому, — зітхнув сер Едвард.

— Дивні вони якісь, — сказав він своїй дружині, коли вони сідали на поїзд. — Чому Александр Кінрос не прислухається до думок політиків усіх переконань? До Робертсона, Паркса, навіть до тих крутіїв, що примудряються якось впливати на робітників і улещувати їх. Усі вони твердо впевнені в тому, що імміграція китайців до Австралії мусить припинитися. Багато хто навіть вимагає депортувати тих китайців, що вже сюди приїхали. Однак Кінрос збудував свою імперію за допомогою китайців, а його дружина хоче, щоб її немовля смоктало китайське молоко! Господи, твоя воля! Якщо вони вперто поводитимуться так і далі, то буде біда.

— Я не бачу жодної підстави для хвилювання, — спокійно мовила леді Вайлер. — Якби Александр експлуатував своїх китайців, то це дійсно було б слабкою ланкою в його обладунку. Але ж він їх не експлуатує, і це не дає підстав втручатися в його справи.

— Люба моя, декотрим політикам не потрібні ані підстави, ані здоровий глузд.

На китайському молоці маленька Елеонора зростала як на дріжджах і поводилася бездоганно. У шість тижнів вона вже спала всю ніч, а в три місяці вже сиділа в ліжечку.

— Отака вона швидка, наша маленька кицюня! — сюсюкала Рубі, цілуючи малу в щічку. — Улюблена дівчинка тітоньки Рубі! Ой, Елізабет, вона повертає мене в ті часи, коли у мене тільки-но народився мій маленький котик! Він був такий гарненький!

— У неї будуть блакитні очі, — зауважила Елізабет, зовсім не ревнуючи через те, що малій Елеонорі приглянулася Рубі. — Не такі темно-сині, як у мене, але й не світло-блакитні, як у батька. Досить темні, але прозорі. Хоча мені здається, що волосся так і залишиться чорним, як ти гадаєш?

— На те схоже, — відповіла Рубі, подаючи Елеонору матері. — Шкіра у неї темніша за твою, більше схожа на Александрову. Вона вся — за винятком очей — більше схожа на Александра; те ж саме видовжене обличчя.

Очиці, про які йшлося, з цікавістю позирали на Рубі, хоча вважається, що тримісячні діти іще не здатні розпізнавати. «Воно ще й неначе розуміє, про що йдеться!» — подумала Рубі. Засунувши руку в сумочку, вона витягнула звідти листа.

— Я отримала його від Лі, — пояснила вона. — Хочеш послухати, Елізабет?

— Будь ласка, почитай, — відповіла Елізабет, граючись пальчиками малої.

Рубі прокашлялася.

— Не буду нудити тебе довгим вступом, а потім зачитаю лише деякі шматочки. Ось тут далі йдеться: «Я тепер — старшокласник, почав вивчати латину та давньогрецьку. Наш директор, містер Метьюз, досить пристойний чолов’яга, який не вірить у всесильну палицю, хоча мені здається, що в нашій школі до тілесних покарань ставляться негативно саме тому, що вчаться в ній діти високопоставлених іноземних чиновників. А тепер про те, що тобі не сподобається. З математики у мене кращі оцінки, аніж з англійської, але це лише означає, що мені доведеться наполегливіше працювати над англійською. Містер Метьюз каже, що під його керівництвом навіть повний ідіот стане добре освіченою людиною. Він увів мене у спеціальний курс читання англійських класиків — від Шекспіра й Мільтона до Ричардсона, Дефо та близько сотні інших. Моє читання, каже він, ще не таке швидке, як потрібно, але воно неодмінно таким буде. Чесно кажучи, мені більше подобається історія, але тільки не оті безконечні конфлікти на кшталт війни Троянд. Там здебільшого хрестові походи, битви та зради — і мало науки, як на мене. Мені подобаються греки та римляни, які билися під проводом набагато кращих воєначальників та за шляхетніші цілі. То були війни, поставлені на наукову основу».

— А скільки йому зараз років? — спитала Елізабет, мимоволі посміхнувшись, коли почула гордість за сина в голосі Рубі.

— У червні йому виповниться дванадцять, — відповіла вона, і в її очах заблищали сльози. — Для мене час повзе як равлик, а для нього він летить, а це — дуже важливо. Хочеш, іще почитаю?

— Так, будь ласка.

— «Цього листа я кину в поштову скриньку в селі, тому я можу бути відвертим. Звісно, у школі Проктора ніхто й не подумає про те, щоб цензурувати листи, але я не до кінця певний, що листи, котрі здаються до шкільного поштового відділення, не розпечатуються і не перечитуються. Тут багато всяких хлопців, і далеко не всі вони є старанними учнями або просто приємними та люб’язними людьми. Коли я ходив до початкових класів, то дізнався, що сини магараджів та принців інколи заздрять один одному, бо одні мають те, чого не мають інші, і тому часто зазіхають на чужі речі. Вони інколи бувають такі вправні у брехні, як і самі англійці. Тому наші наставники можуть розпечатувати і читати наші листи хоча б для того, щоб знати настрої серед учнів. Мені дуже сподобалися листи від Александра, бо в них багато добрих порад і здорового глузду».