Дотик - Маккалоу Колін. Страница 91
Скільки вона вже про це міркувала, скільки подумки повторювала! Кожен рух був розрахований наперед, усі ускладнення враховані. Джейд узялася за виконання задуму з легкістю людини, яка робить знайому справу. З дитячої кімнати вона вирушила до сараю у дворі, у якому багато років тому її хотіла поселити Меґґі Самерс. Після того цей сарай переробили на щось типу тимчасової в’язниці для помічника кухаря, який з’їхав з глузду і якого довелося там тримати до відправлення у психічну лікарню. Відтоді той сарай так і лишився камерою ув’язнення — про всяк випадок. Його вікна були заґратовані, стіни оббиті матрацами з соломою, а важке залізне ліжко було приґвинчено болтами до підлоги. На ліжку не було нічого, окрім матрацу, але Джейд принесла з собою білизну і акуратно її постелила. Окрім ліжка у кімнатці ще були стіл із шухлядами, стілець та ослін — усі з заліза. Хоча їх багато разів шкребли та мили, усі ці «меблі» зберігали слабкий сморід блювотини та фекалій; Джейд розчинила вікна і запалила ароматичні палички у старій банці з-під варення. Кілька разів вона сходила на кухню, але Чанг та його помічники, надто зайняті своїми справами, не помітили нічого підозрілого в її діях, бо давно вже звикли до її присутності. Вона взяла там маленьку спиртову піч з мідним чайником, кілька китайських чайних чашок та пакунок зеленого чаю.
У дворі нікого не було, у той день білизну не прали, і тому вся увага Чанга була зосереджена на приготуванні обіду. Задовольнившись тим, як тепер виглядав сарай, Джейд зачинила вікна та віконниці, непомітно проникла до будинку і пішла до себе в кімнату. Там вона надягнула своє найпривабливіше яскраво-блакитне плаття зі спокусливими розрізами по боках. За звичайних обставин жодна китаянка не надягнула б такого плаття, йдучи до міста, де мешкали білі люди, тому вона накинула на плечі накидку, незважаючи на спеку. Витягнувши з комоду пляшечку з настоянкою опію, Джейд поклала її до кишені накидки.
Потім, набравшись хоробрості, вона викликала вагончик і поїхала до міста; була вже четверта дня, і вона знала, що Теодора Дженкінс зараз грає на органі в церкві Святого Андрія. То була остання служба перед Великим постом. Робочі мали йти на нічну зміну аж о шостій, тому Джейд була у вагончику сама, до того ж вона помітила, що біля копрів людей майже не було. Спустившись униз, вона швидко пішла до будинку Теодори Дженкінс, оминаючи Кінрос-сквер.
Сем О’Доннел не змінив свого розкладу роботи, тобто працював, як завжди, до п’ятої години, будь то понеділок чи п’ятниця. Якщо він ненадовго до когось відлучався, то робив це до дванадцятої години, щоб вчасно повернутися. Собака загарчав іще до того, як побачив її, тому Сем уже знав, що хтось іде, коли Джейд вийшла з-за рогу. Він підвівся зі щіткою в руці, сподіваючись побачити Теодору. Коли ж натомість він побачив Джейд у накидці, його брови здивовано вигнулися, він посміхнувся і обережно поклав щітку на банку з фарбою.
— Тобі не жарко? — спитав він.
— Страшенно, як хлібові в печі, — відказала Джейд. — Ти не проти, якщо я зніму свою накидку, Семе?
— Вперед.
Він ніколи не вважав привабливою подругу Теодори — явно китаянку-метиску, але коли вона нарочито недбалим жестом скинула з себе накидку і продемонструвала своє просто неймовірне плаття, його охопило таке сильне бажання, якого він не знав відтоді, як востаннє бачив Анну Кінрос. А ця шльондра і справді була розкішною! Тонка талія, високі стоячі груди, стрункі ноги у блискучих шовкових панчохах, які вище колін переходили в мереживні підв’язочки, що болісно-спокусливо натякали на красиві голі стегна. А волосся — пряме, чорне і густе: блищить і переливається, як грива у норовистої конячки. Воно звисає на спину, зачесане за маленькі красиві вушка. Лише два типи жінок приваблювали Сема О’Доннела: молоді незаймані дівчата і повїї-аматорки.
— І куди ти в цьому ходила? — вичавив він із себе.
— До містечка принца Суня, тому я так і вдяглася. Треба було найняти екіпаж, та я відразу не здогадалася. Надто вже спекотно. Тож я зайшла до міс Теодори — може, думаю, води поп’ю та й піду додому.
— Міс Дженкінс удома немає, але двері не замкнені.
Замість відповіді Джейд приклала тендітну руку до лоба, вхопила ротом повітря і хитнулася, наче непритомніючи. Сем підхопив її, стиснув у обіймах і відчув її тремтіння. Помилково прийнявши її огиду за палку пристрасть, він поцілував китаянку. Джейд відповіла йому таким поцілунком, що в нього аж голова запаморочилася, — ще ніколи його так не цілували, та й не дивно: Сем не був розпусником, що волочився за кожною спідницею. Невже всі китаянки такі? Багато ж він втратив за всі ці роки, з презирством погорджуючи цими дівчатами! Кажуть, що у них туга маленька вагіна, хоча й та завелика для чоловіків-китайців, якщо вірити чуткам. Одного не знав Сем: колись Джейд працювала на міс Рубі, коли та тримала бордель, і тому чула, бачила і знала буквально все.
— Я хочу тебе, — прошепотів він. — Джейд, я тебе хочу!
— І я тебе хочу, — прошепотіла вона у відповідь, перебираючи пальцями його волосся.
— Я закінчу роботу і можу взяти тебе до свого пристанища.
— Та ні, я маю кращу ідею, — відповіла вона. — Я поїду додому у вагончику, а ти піднімешся нагору зміїною стежкою. Я мешкаю в сараї у дворі Кінрос-гаусу, недалеко від того місця, де закінчується ця стежина. Персонал увесь буде всередині, тому ти можеш прокрастися під покровом надвірних споруд, аж поки не побачиш мої двері — вони яскраво-червоні, єдині двері такого кольору.
— У моєму таборі буде надійніше і безпечніше, — засумнівався Сем.
— Я не можу піти так далеко, я надто тендітна і слабка, Семе. — Вона встромила язичок йому у вухо, а потім ковзнула ним по підборіддю і по губах. — Мені подобаються білі чоловіки, — мовила вона низьким голосом. — Вони такі великі! Але я працюю служницею в Кінрос-гаусі й мені не можна водити до себе чоловіків. Проте заради тебе я готова порушити це правило. Семе, я тебе хочу! Я хочу обцілувати тебе всюди!
Схоже, що вона й справді була повією-аматоркою, але вона, безперечно, була чистою та приємною. Сем О’Доннел переступив через свої принципи і кивнув.
— Гаразд, — сказав він.
Вона надягнула свою накидку — і відразу ж стала в ній непоказною: волосся не видно, ніг — теж, грудей як і не було.
— Я чекатиму на тебе, — сказала вона і поспішила геть.
За звичайних обставин Сем О’Доннел був чемним та вихованим чолов’ягою, який любив жінок, але ніколи не брав їх силою і поводився з ними лагідно. Він був, за його власним визначенням, «перебірливим сучим сином». Благопристойні жінки віком від двадцяти та старші не лише не приваблювали його — вони вбивали його бажання наповал. Як і оті заїжджені шкапи-повії, що жили та працювали на околиці міста у великому будинку з лихою славою.
Коли він народився у Молонгу, маленькому провінційному містечку на дальньому заході, його доля була визначена його соціальним статусом: батько насилу наскрібав грошей на життя тим, що орендував на паях землю або стриг овець, мати ж займалася тим, що народжувала дітей. Коли йому виповнилося дванадцять, батько повів його до вовняного сараю і навчив стригти овець. То була страшенно важка і гидка робота в жахливих умовах. Стригалі селилися в тому, що гучно називалося бараком, спали на голих дошках, а годували їх такими харчами, до яких навіть бродячий пес не доторкнувся б. Недивно, що стригалі були найвойовничішими з членів профспілок! Він терпів таке життя, поки жила його матір, а потім подався до Гульґонґа на золоті копальні, де й навчився професії шахтаря. Опісля, коли йому вже було під сорок, він приблудився до Кінроса, де його найняв на роботу шахтний наглядач; всемогутнього сера Александра Кінроса йому зустрічати не доводилося, навіть коли до міста приїздив Бід Тальгарт.
Після вступу до Об’єднаної асоціації гірників його голова повнилася мріями про краще життя для робочого люду, легші умови праці та справедливіше начальство. Ця організація активно працювала в Гульґонґа, і він сподівався, що так само активно працює вона і в Кінросі. Але то було не так, і було то обумовлено хитрістю сера Александра. Добрі умови праці, добра оплата, приємне для життя місто. Від чого Сем іще більше став ненавидіти сера Александра Кінроса. Значить, у того був якийсь прихований мотив, хоча він не міг здогадатися — який саме. Коли працівники «Апокаліпсису» сприйняли звільнення покірливо, Сем вирушив до Сіднея і залучив на свою підтримку найкращого демагога своєї справи — Біда Тальгарта. Однак вівці так і не перетворилися на вовків! Вони взяли вихідну допомогу і подалися деінде в пошуках роботи. Чому ж він так не вчинив, він знав дуже добре.