Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі. Страница 114

В результаті, відсутність відомостей про результаті бою за Алтур-Ранг налякає його більше, ніж проста поразка. Він не побоювався втратити людей, їх життя для нього — лише засіб досягнення своїх цілей; з поразкою він теж міг змиритися; але невідомості він винести не зможе. І гірше того, його солдати, схильні до забобонів, можуть прийняти цей випадок за погану прикмету.

Крива вуличка, мощена кругляком, зробила черговий поворот. Ніккі, слідуючи її вигину, повернула за ріг, і в неї перехопило подих від виду, який відкрився між будинками, що ніби розступилися. На пагорбі, вкритому травою кольору смарагду, освітлений яскравим сонячним світлом, височів білокам'яний палац. Такої витонченості ліній їй не доводилося бачити ніколи в житті. Горда будівля немов пливла над навколишніми будинками, здавалося, вона володіла істинно жіночою привабливістю та витонченістю. Це і є Палац сповідниць, зрозуміла вона.

Витончені, чисті лінії палацу різко контрастували з піднесеною позаду нього горою, на якій стриміли вгору шпилі Замку Чарівників. Для Ніккі стало абсолютно ясно, що Палац сповідниць був палацом істинних правителів цих земель, але підтримувала їх сила магії.

Звідси сповідниці тисячоліттями керували Серединними Землями. Великі країни містили в місті палаци, в яких жили їхні посли і члени Ради. Матері-сповідниці управляли не лише іншими сповідницями, але також і Радою Серединних Земель; їм підпорядковувалися королі, королеви, правителі кожної країни, яка входила до складу Серединних Земель. З тієї вулички, де вона проїжджала, Ніккі не було видно палаців представників Серединних Земель, але вона не сумнівалася, що жоден з них не був настільки великий і прекрасний, як Палац сповідниць, і темний фон Замку Чарівників тільки підкреслював його красу.

Раптово увагу Ніккі привернуло якийсь рух між будинків неподалік. Помітивши піднятий в повітря пил, вона натягнула поводи і повернула Сайдина, направляючи його в провулок. Стиснувши п'ятами боки коня, Ніккі пустила його галопом і без зупинки пронеслася по вузькому брудному провулку. У просвітах між будівлями вона бачила, що запорошена хмара віддаляється. Хтось піднімався в гору до Замку Чарівників. Узи підказували їй, хто це повинен бути.

Ніккі постаралася усунути загрозу Алтур-Рангу якомога швидше, і перш за все через те, що поспішала приєднатися до Річарда. Це зовсім не означало, що доля городян або знищення брудних тварюк, посланих Джеганом, не хвилювала її, просто прагнення бути поруч з Річардом було сильніше. Спочатку вона збиралася нагнати його і Кару по шляху до відьми, однак дуже швидко зрозуміла, що у неї немає жодних шансів — настільки швидко рухався Річард. Коли він ставив перед собою мету і збирався всяку ціну досягти її, він не знав втоми.

Ніккі зрозуміла, що зможе перехопити його там, куди він попрямує після Землі Агада — це її єдина надія скоріше зустрітися з ним. Вона знала, що відьма не зможе допомогти йому в пошуках жінки, якої не існує, тому розсудила, що він рушить на північ. Туди, де зможе спробувати отримати допомогу від єдиного чарівника, якого знає — від Зедда, свого діда. Це значить в Ейдіндріл, в Замок Чарівників. І Ніккі попрямувала туди ж, вибираючи найкоротший шлях.

Виїхавши з вузькою вулички, Ніккі відчула, що її серце забилося швидше — вона зрозуміла, що була права. Вона, нарешті, побачила Річарда.

Він рухався вгору по дорозі, супроводжуваний вірною Карою, слідом за ними тягнувся довгий шлейф пилу. Ніккі пам'ятала, що, виїжджаючи з Алтура 'Рангу, вони вели з собою шість коней — зараз у них було лише три. Він рухався так, що Ніккі почала підозрювати, що знає причину — коли Річард налаштовувався на рішення якої-небудь проблеми, зупинити його було неможливо. Схоже, інших коней він загнав на смерть.

Ніккі виїхала з міста слідом за ними; помітивши її, Річард притримав коня. Сайдин стрімко біг в гору повз покинуті сараї і стайні, майстерні, кузні, ринкові площі, повз огороджені вигоні і хліви, в яких тепер не було тварин. Промайнули прямі стовбури сосен, і ось вона вже мчить під розлогими кронами дубів, що стоять уздовж дороги.

Ніккі не могла дочекатися, коли виявиться поруч з Річардом — в її житті раптово знову з'явився сенс. Її мучило питання: чи допоміг візит до відьми переконати його, що ніякої жінки його мрії, яку він вважає реальною, не існує. З'явилася навіть слабка надія, що він вилікувався від свого омани і все піде по-старому. Відчуття полегшення при вигляді Річарда, що сидить верхи на коні, пересилило занепокоєння від думок про те, чому він так поспішає потрапити до Замку Чарівників.

Поки вони були далеко один від одного, Ніккі не раз обдумувала все, що сталося, намагаючись визначити джерело появи його нав'язливої ідеї, і результати її налякали. У тисячний раз, відновлюючи в пам'яті всі деталі, Ніккі з жахом прийшла до висновку, що фактично, вона і була причиною цієї проблеми.

Того ранку вона намагалася врятувати йому життя, тому змушена була швидко прийняти рішення. Та й обстановка не сприяла спокою — вона хвилювалася, що вороги можуть в будь-який момент напасти знову, а тому поспішала зробити все, що можливо. І вона зробила те, чого ніхто ніколи ще не робив, та що там — ніхто навіть не замислювався про подібну можливість. Магія Збитку завжди використовувалася для вбивства — не для зцілення. Проробляючи все це, вона зовсім не була впевнена в успіху, але знала, що іншого способу врятувати його немає. А, отже, у неї зовсім не було ніякого вибору.

Вона дуже боялася, що, застосувавши настільки небезпечний метод, випадково могла якимось чином вплинути на пам'ять і розум Річарда. Якщо це так, вона ніколи не простить собі.

Якщо вона допустила помилку і за допомогою магії Збитку знищила якусь частину його свідомості, через що він тепер не може правильно сприймати дійсність — немає ніякої можливості відновити втрачене. Знищення чогось — чого завгодно — Магією Підземного Світу було необоротне, як сама смерть. Якщо вона пошкодила розум Річарда, він ніколи не стане колишнім, назавжди залишиться в похмурому світі своїх фантазій, ніколи не зможе прийняти правду світу навколо нього… І все це — з її вини.

В який уже раз від цієї думки вона опинялася на межі відчаю.

Річард і Кара зупинилися на узбіччі дороги, чекаючи на Ніккі. Навколо стелилися порослі травою пагорби, і коні скористалися перепочинком, щоб перекусити тим, що росло біля дороги.

При вигляді Річарда серце Ніккі наповнилося радістю. Його волосся стало довшим, після довгої дороги він весь був покритий пилом, але виглядав настільки ж зібраним, настільки ж сильним і красивим, настільки ж свавільним, владним і різким, настільки ж зосередженим, як і завжди. Все та ж наполегливість в очах — від цього погляду не могло сховатися нічого. Незважаючи на простий запилений від довгої дороги одяг, він до кінчиків нігтів виглядав лордом Ралом.

Але щось у його зовнішності було неправильним.

— Річард, — закричала Ніккі, наближаючись до нього і Кари, хоча й бачила, що вони вже помітили її. Вона нарешті під'їхала і зупинила коня, обдавши їх хмарою пилу. Річард і Кара чекали. Схоже, вони вирішили, що вона має намір повідомити їм щось-то термінове. Але вона всього лише була схвильована і рада знову бачити його.

— Рада, що з вами обома все гаразд, — вимовила вона.

Річард явно розслабився і поклав обидві руки на луку сідла. Його кінь відганяв мух, помахуючи хвостом. Кара сиділа в сідлі дуже прямо, її кінь стояв трохи позаду, сердито змахуючи головою через те, що його різко зупинили на повному скаку.

— Радий бачити, що у тебе теж все добре, — відповів Річард. Його тепла усмішка говорила, що він і справді має на увазі те, що сказав. При вигляді цієї посмішки Ніккі заповнила тепла хвиля радості, але вона стримала сміх і просто посміхнулася у відповідь.

— Як справи в Алтур-Рангу? — Запитав він. — Місто в безпеці?

— Вони розбили загарбників. — Ніккі міцно стиснула поводи, щоб заспокоїти схвильованого Сайдина. Вона поплескала коня по шиї. — Місто поки в безпеці. Віктор і Іцхак просили передати тобі, що вони вільні люди, і зроблять все, щоб вільними і залишитися.