Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі. Страница 56

Річард затримав дихання і міцно стиснув руків'я меча. Навколишній світ, здавалося, став беззвучним і нерухомим.

Обернувшись, він завмер.

Річард відчув удари свого серця.

Використовуючи всю можливу швидкість, поки оточуючі стояли нерухомо, поки людина з ножем застигла на межі вбивства, поки пронизливий крик дівчинки тонким звуком заповнював приміщення, він усього себе вклав у вибуховий рух.

Він різко розвернувся. Його клинок вирвався з піхов, повний власного гніву, посиленого смертельної рішучістю Річарда.

Дзвін клинка Меча Істини злився з криком люті Річарда. Повертаючись, він всю свою лють вклав у цей крик. З усією силою до останньої краплі, він направив клинок, надаючи йому таку міць і швидкість, на яку тільки був здатний.

У цей момент вся увага Річарда було зосереджено на людині з ножем, яка здивовано завмерла. Час ніби зупинився. І в цю порожнечу Річард вклав всю міць його мускулів, весь свій гнів, всю необхідність. Це мить належала йому одному, і він підпорядкував його своїй меті.

Він виразно розрізняв крапельки поту, що стікали по обличчю цієї людини. Жовто-оранжевий світло ліхтарів відбивався в цих краплях, а самі ліхтарі, немов невагомі, пливли в повітрі. Річард міг би порахувати відблиски світла в кожній крапельці поту, поки його меч дуже повільно просувався вперед. Він міг би перерахувати кожне стирчаче пасмо сального волосся цієї людини.

Річард усвідомлював, що за ним спостерігає безліч очей, також як і очі цієї дівчинки, але це не мало ніякого значення. Єдине, що було для нього важливо, це ті темні очі, які, нарешті, зустрілися з його блискучим поглядом.

Річард побачив, як у цьому погляді зароджується думка. Клинок меча Річарда зі свистом розрізав запорошене повітря. Світло ліхтарів відбилося від гострого, як бритва, леза. Він бачив, як блиск клинка відбивається в темних очах тієї людини. А ще він побачив там повне усвідомлення всієї міри небезпеки.

Меч, обертаючись, летів вперед стрімкий, як удар батога, нісся прямо до цим очей, до цілі, з якої Річард не зводив погляду.

У цей момент той чоловік прийняв рішення діяти. Але в цей нескінченно малий проміжок між думкою і дією клинок, немов блискавка, покрив більшу частину відстані. Крім того, бойовий клич Річарда змусив негідника завмерти в напрузі.

Мускули людини застигли, поки жах боровся з наміром.

Це була гонка. Яке з лез першим досягне живої плоті.

Втрата в цій гонці буде безповоротною.

Прикутий поглядом до супротивника, Річард побачив свій меч тільки коли він увійшов в поле його огляду, наблизившись до мети. Вид клинка наповнив його натхненням.

Ведений гнівом, клинок потрапив точно туди, куди цілився Річард.

Час вибухнув лютими звуками. Світ забарвився червоним, коли клинок розколов голову негідника. Твердий звук удару громом заповнив стайню.

Кістки розкололися. Темно-червоні краплі розлетілися далеко навколо. Лезо знесло верхню частину черепа, розриваючи плоть, залишаючи на стіні довгий кривавий слід.

І в цю коротку мить припинилася життя людини. Не відаючий жалю гнів огородив Річарда від болю.

Сила, з якою меч дістав ціль, змусила руку з ножем звільнити дівчинку ще до того, як меч завершив свій рух. Тіло людини перетворилося всього лише в позбавлений душі шматок м'яса.

Він вирішив вбити дівчинку, але у нього не вистачило часу втілити своє рішення в дію.

У Річарда час був.

Він відчував, як припиняється скажене биття серця, яке почалося, коли він стрибнув у вузьке вікно часу.

Тіло людини, відкинуте ударом, важко осіло на землю, піднявши хмаринку пилу. Знесена мечем частина голови з глухим стуком впала на землю за воротами стайні і покотилася далеко в ніч, підстрибуючи, перекидаючись і залишаючи за собою кривий кривавий слід.

Річард почув судомний видих приголомшених людей. Хтось закричав.

Маленька дівчинка, ще кричачи від жаху, чіплялася за матір, за її простягнуті руки.

Коли Річард, готовий до нової загрози, підняв меч, він зустрівся поглядом з широко розкритими очима другого чоловіка, який все ще стояв утримуваний людьми Віктора. Він не намагався ні боротися, ні бігти.

Віктор вже пробирався через стоячих людей, тримаючи напоготові булаву. Звідкись узялася Кара і зайняла позицію позаду Річарда, затиснувши в кулаці ейдж.

Річард помітив Ніккі. Звівши руки, вона бігла по проходу.

— Ні! — Кричала вона. — Припиніть.

Віктор здивовано випростався. Ніккі схопила його за підняте зап'ястя, немов вважаючи, що він збирається вбити другого ув'язненого.

— Зупинись, коваль!

Вражений, Віктор завмер опускаючи руку.

Ніккі розлючено глянула на Річарда.

— Ти теж, тесля! Роби, як я кажу! Стій на місці. Ти чуєш мене! — Прокричала вона в люті.

Річард мигнув. Тесляр?

23

Крізь пелену вируючого в ньому гніву Річард зрозумів що Ніккі щось замишляє. Він не розумів її намірів, але те, що вона назвала Віктора і його за професією, а не справжніми іменами, було якимось сигналом, занадто очевидним, щоб його не помітити. Вона щось підкреслювала, намагаючись, щоб вони вхопили її думку і дозволили їй діяти.

Ймовірно, від того, що люди часто називали його «ковалем», Віктор, здавалося, не вловив натяку. Він почав відкривати рот, щоб щось сказати. Ніккі шльопнула його по обличчю.

— Мовчати! Я не збираюся вислуховувати ваших вибачень.

Вражений, Віктор відступив назад, На його обличчі застиг вираз крайньої злості, але він нічого не сказав.

Побачивши, що Віктор зрозумів її наказ мовчати, Ніккі звернула свій гнів проти Річарда. Вона потрясла пальцем перед ним. — Тобі доведеться відповісти за це, тесляр.

Річард не мав уявлення, що вона замишляє, але коли їх очі зустрілися, він легенько кивнув. Він боявся зробити що небудь ще, щоб не зіпсувати її план.

Ніккі, здавалося, увійшла в раж.

— Що ти витворяєш? — Кричала на нього вона. — Як тобі в голову могла прийти така недозволена думка, що ти можеш діяти сам по собі та ще подібним чином?

Річард не знав, що вона намагалася йому сказати, так що він лише смиренно знизав плечима, ніби був занадто присоромлений, щоб вимовити хоч слово.

— Він рятував мою дитину, — закричала Джаміля. — Той мужик збирався перерізати дитині горло.

Ніккі обурено повернулася до жінки.

— Як смієш ти проявляти так мало турботи про наших братів! Як смієш ти судити про те, що діється в серці іншої людини! Це право виключно Творця, а не твоє. Або ти відьма, і можеш бачити майбутнє? А якщо ні, тоді ти не можеш сказати про те, що б він зробив. Або гадаєш, що він повинен бути вбитий через те, що ти подумала про нього? І навіть якщо б він вчинив так, ніхто з нас не має права судити про те, вірно чи ні була його дія, що б він не зробив.

Ніккі знову розвернулася до Річарда.

— А що ти очікував від нього? Їх з товаришем притягли сюди без наказу, без суду чи права порозумітися. Ви обійшлися з ним, як з худобою, а потім дивуєтеся його діям в сум'ятті і страху?

— І ви очікуєте, що Джеган Справедливий коли-небудь вирішить дати нашим людям ще один шанс зробити те, що правильно і вірно, діючи подібним чином? Людина могла злякатися за своє життя, коли побачила навколо подібний оскаженілий натовп.

— Як дружина мера, я не допущу подібної поведінки! Ви чуєте! Меру не сподобається, коли він почує, як ганебно поступили деякі члени нашого суспільства сьогодні ввечері. У відсутність мера я сама буду стежити за підтриманням порядку в місті. А тепер, прибери свій меч.

Починаючи розуміти, що вона задумала, Річард не зробив спроби відповісти, замість цього він вклав меч у піхви, як вона наказала.

Ледве він прибрав руку з меча, як лють зброї випарувалася. Коліна Річарда звело. Незалежно від доказів, від необхідності і від того, що він уже багато разів справедливо використовував меч, вбивство залишалося огидним діянням.