Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі. Страница 66

На обличчі Кроноса з'явилася хтива посмішка.

— Заберіть її всередину. Я повинен розпакувати подарунок, щоб краще розглянути його.

Чоловіки зареготали голосніше. Широка усмішка Кроноса показала, що він задоволений їх реакцією на свою дотепність.

Ніккі знаходила, що стан сукні бентежить її, але ризик є ризик. Вона вважала, що це було необхідно. Ці люди були тваринами і їм її положення приносило задоволення.

Брат Кронос прийняв подарунок і чекав, щоб відвести її в намет. Його рішучий погляд скував її. Вона втупилася в його темні очі.

Натовп солдатів оточив її.

Ніккі знала, що не повинна дозволити зняти себе з коня. Все має бути зроблено просто зараз.

Вона хотіла б сказати Брату Кроносу тисячу речей. Наприклад про те, що вона про нього думала, що збиралася з ним зробити, а ще що збирався зробити з усім Імперським Орденом Річард.

Проста смерть була б для Кроноса занадто легким покаранням. Вона хотіла б змусити його страждати перед тим як він помре. Вона хотіла б щоб він гарненько відчув те, що вона припасла для нього, щоб звиваючись від болю і муки він благав про милосердя, щоб сповна відчув гіркоту поразки. Вона хотіла, щоб він випробував все те страждання, яке сіяв скрізь, де ступала його нога. Вона хотіла змусити його найдорожчою ціною заплатити за все зло, яке він коли-небудь заподіяв кожній невинній людині.

Вона хотіла змусити його зрозуміти, що його порожнє життя скоро закінчиться.

Але, на жаль, не це було її метою. Навіть мала частина виконання цих бажань могла призвести до провалу її місії.

Замість цього Ніккі злегка витягнула стиснуті в кулаки руки в бік цієї людини закликаючи свій Хань. Щоб Кронос не міг зрозуміти що відбувається, вона не витратила жодної зайвої миті, щоб проговорити якесь незвичайне чарівництво. Вона випустила свою силу, використовуючи звичайний повітряний вибух, спрямований прямо на людину, яка, не підозрюючи, що вона може виявитися чарівницею, не чекала нічого подібного.

Післеполудневий табір розколов тріскучий спалах палючого світла, крізь згущене повітря хльоснули світні нитки. Так як навіть невеликий промах дав би йому можливість перш ніж він помре завдати у відповідь удар, Ніккі вирішила не ризикувати, направляючи тверде ядро повітряного пострілу прямо йому в голову.

Перш ніж Брат Кронос зрозумів що відбувається, сила Ніккі проробила в центрі його чола отвір розміром з кулак. Краплі крові і мозку забризкали стіну намету з овчини позаду нього. Він осів подібно мішку з піском, його життя закінчилося. Природно, шансу на зустрічний удар у нього вже не було.

Використавши свою силу Ніккі звільнилася і від мотузок, що зв'язували зап'ястя. Від високої температури мотузка засичала, розірвалася і нарешті звалилася з її рук.

Без паузи вона перетворила потік свого Хань в потік сили, яким вона описала коло, як фехтувальник клинком. Офіцер, який вів її кінь і витріщався на неї весь день, захрюкав, коли гаряче вогняне лезо перерізало його прямо посередині грудей. Його рот відкрився, але крикнути він вже не зміг, тому що верхня частина його тіла з глухим стуком перевернувшись вже падала на землю.

Другий солдат зміг зробити не більше, ніж цей, тому що тією ж силою був розірваний навпіл. Його кишки, немов мотузки обмоталися навколо шиї його коня. Ніккі повернулась в сідлі і магічним лезом описала широку дугу. Смертельна магія розривала повітря, в її виблискуючих спалахах слабо мерехтіли листя тополь. Перш ніж хтось зміг відреагувати, вона знищила всіх оточуючих її вершників, які все ще залишалися в сідлах.

Повітря наповнилося запахом палаючої плоті, крові і вмісту розірваних кишок. Коні в люті брикалися, намагаючись позбавитися від обривків тіл своїх вершників. Бойові коні звичні до битв і виду крові, але лише коли ними керують знайомі їм вершники. Зараз коні були без вершників і це їх лякало. Безліч солдатів було збито і затоптано переляканими кіньми, що створювало додатковий безлад.

Через хаос до неї почали пробиватися декілька імперців і Ніккі зібрала сили, щоб завдати удару і спопелити нападників.

Коли вона почала читати смертельне заклинання, несподівано її кинуло вперед. Тут же вона відчула сильний біль, немов щось важке вдарило її в спину. Сила удару була такою, що здавалося все її подих вийшов з неї разом з криком болю. Вона бачила, як повз неї пролетіли уламки важкого списа, який, схоже, використали замість дубини.

Приголомшена, Ніккі раптом зрозуміла, що тільки що вдарилася обличчям об землю. Вона відчайдушно намагалася прийти в себе. Її обличчя дивно заніміло. Вона відчула теплу кров. Намагаючись піднятися на тремтячих руках, вона бачила, як краплі крові стікають по підборіддю на землю.

Вона ніяк не могла вдихнути, і починала розуміти, що повітря було вибито з неї тим лютим ударом. Знову і знову вона відчайдушно намагалася, але не дивлячись на всі зусилля не могла втягнути в себе повітря.

Світ плавав навколо неї в запаморочливому безладді. Сайдин стояв над нею, пританцьовував, але залишався на місці. Ніккі побоювалася, що кінь може випадково наступити на неї, але не могла змусити себе відсунутися. Хтось із солдатів нарешті відвів коня в бік. Кілька людей присіли на землю навколо неї. Хтось уперся коліном їй в спину, примушуючи знову уткнутися в землю. Потужні руки схопили її, тримаючи за руки, за ноги, за волосся — немов вона змогла б зараз встати.

Ці чоловіки очевидно боялися, що якщо вона встане, знову почне чаклувати, як ніби використовувати дар можна було тільки стоячи, немов тільки тримаючи її на землі вони могли бути в безпеці. Але щоб використовувати дар, необхідно мати ясний розум, а цього у неї не було.

Хтось перевернув її на спину. Чобіт на горлі не давав піднятися з землі. Зброя була направлена вниз — на неї.

Раптом її пронизала жахлива думка… темні очі…

У щойно вбитого чарівника були темні очі.

Це не були очі Кроноса.

Очі Кроноса повинні були бути синіми.

Вона насилу спробувала упорядкувати сплутані думки. Вона ж вбила первосвященика. Що за нісенітниця.

Якщо тільки тут не було ще Братів.

Чоловіки, що тримали її позадкували.

Перед нею сліпуче виблискували похмурі сині очі. Людина була одягнена в довгий балахон. Лице приховано капюшоном. Первосвященик.

— Відмінно, чаклунка. Ти тільки що вбила Брата Байрона, відданого слугу Братства Ордена.

З його тону можна було сказати, що він ще не почав показувати свій гнів.

Після того удару Ніккі все ще не могла зробити вдиху. Біль у спині розходилася хвилями, паралізуючи волю. Вона запитувала себе, зламав той чоловік їй ребра своїм ударом, і чи була зламана спина. Втім вона зауважила, що зараз це не має ніякого значення.

— Дозволь представитися, — виголосив над нею червонолиций демон. Він поправив капюшон. — Я — Брат Кронос. Тепер ти належиш мені і я маю намір змусити тебе заплатити довгу і болісну ціну за вбивство хорошої людини, яка працювала на благо Творця.

27

Ніккі не могла, просто більше не могла. Щоб вижити, їй необхідно було зробити вдих. Задуха викликало біль і огортало її саваном паніки, що заважав думати. Необхідність дихати і неможливість зробити це з кожною секундою ставала все жахливішою.

Вона не знала, що робити.

Вона згадувала, як не міг дихати поранений Річард. Вона пам'ятала, як його шкіра спочатку стала попелястого кольору, а потім почала синіти. Вона пам'ятала свій страх, коли бачила, як він задихається. Тепер те ж саме відбувається з нею.

Кронос посміхався. Такої злісної і страхітливої усмішки вона ще ніколи не бачила. Але це було вже неважливо.

— Непогано для чаклунки — зуміти вбити чарівника. От тільки ти добилася цього обманом, тому, врешті-решт, це не таке вже це велике досягнення. Всього лише хитрість і нічого більше.

Він не знає… Ніккі зрозуміла, що він все ще не знає ким… чим вона була. Не здогадується, що вона не проста чаклунка.