Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 120

— У тебе є зуби.

— Мої зуби?

Протилежним кінцем ручки Сестра підштовхнула до нього жовту скриньку.

— Так, твої зуби.

Зедд розраховував на її підозрілість, але ризикував переграти. Він провів язиком по роті, відчайдушно намагаючись виробити хоч трохи слини. Кров підійшла би краще, але старий розумів, що, якщо прокусить собі губу, Сестрі може видатися це підозрілим. Кров занадто часто є каталізатором різних магічних реакцій.

Попереджаючи новий спалах підозрілості з боку Сестри, Зедд нахилився вперед і спробував обхопити губами кришку. Він намагався підвести нижню щелепу під дно коробки, а верхньою щелепою зачепити розфарбований промінь. Скринька виявилася трохи завелика. Поклавши руку на його потилицю, Сестра Тахіра притиснула Зедда до неї. Це було все, чого він потребував. Він взявся зубами за кришку, вчепившись у неї щосили.

Старий чарівник вхопив кришку, але при цьому підняв над столом і всю шкатулку. Він затряс головою, і нарешті кришка піддалася. Зедд відштовхнув її вбік.

Якщо група, що вкрала предмети, що зберігалися в Башті, не відкривала скриньку, то заклинання могло активуватися чарівником, якщо тільки воно його визнає. Швидко, до того, як мучителька змогла помітити, що він робить, він капнув трохи слини в шкатулку з наказом запустити закляття.

Зедд відчув запаморочення, коли зазвучала музика. Спрацювало. Закляття ще було живим. Він нахилився подивитися у вузьку щілину між краями намету. Сонце ось-ось повинно було сісти.

Старому чарівникові захотілося стрибати і танцювати під веселу мелодію. Йому хотілося кричати. Незважаючи на те що жити залишалося зовсім недовго, Зедд відчував небувалу радість. Випробування майже закінчилися. Скоро всі вкрадені магічні предмети будуть знищені, і він зможе вмерти. Вороги нічого не зможуть випитати в нього. Він не зрадив справу, якій віддав усе своє життя.

Зедду ставало погано від усвідомлення того, що захоплені в полон сім'ї, яких використовували для одержання його згоди на співробітництво, теж загинуть. Але, принаймні, нещасні і їхні діти не будуть більше страждати. Раптово Зедд відчув укол печалі від того, що Еді теж помре. Він ненавидів цю думку так само сильно, як і думку про її муки.

— Дуже мило, — вимовила Сестра, піднімаючи кришку і кладучи її на місце.

Музика замовкла. Хоча це вже не мало значення. Заклинання було активізовано. Музика просто була знаком підтвердження цього і попередженням про те, що потрібно покинути радіус ураження. На це у Зедда з Еді не було жодних шансів.

Але це вже не мало значення.

Сестра Тахіра згребла скриньку зі столу.

— Я збираюся покласти це назад, — повідомила вона стражникам і нахилилася до Зедда. — Перед тим як піти, я збираюся наказати варті привести сюди ще одну дівчинку і дати тобі як слід подивитися на неї. Дати тобі подумати про те, що без вагань зроблять з нею в сусідній палатці ці люди, якщо ти знову будеш обманювати нас і витрачати наш час.

— Але я…

Мова старого обірвалася, так як мучителька використала Рада-Хань на його шиї, щоб послати удар болю, обпалюючий від основи черепа до стегон. Спина Зедда зігнулася. Майже втрачаючи свідомість, він закричав. Зедд впав на стілець, голова відкинулася назад, і він був не в змозі навіть підняти її.

— Ходімо зі мною, — звернулася до сторожі Сестра Тахіра. — Мені потрібна допомога. Стражник, який приведе наступну дитину, може подивитися за ними кілька хвилин.

Задихаючись від нестерпного болю, очима, що сльозилися Зедд втупився у стелю. Димовий клапан намету був відкритий, і він побачив світ. Тіні грали на матерії, поки Сестра і четверо стражів виходили і вона посилала всередину стражника з дитиною. Не бажаючи бачити обличчя чергової дитини, Зедд дивився у стелю.

Нарешті, отямившись від нападу болю, він сів. В стороні стояв один з елітних стражників, одягнений у шкіру і кольчугу, з великим арсеналом на широкому поясі. Перед собою він тримав світловолосу дівчинку. Ту саму, яка недавно посміхнулось Зедду. Старий чарівник прикрив на секунду очі, страждаючи від думки, що вони можуть зробити з цієї бідної крихтою, яка так нагадувала йому когось, кого він знав. Коли він відкрив очі, дівчинка знову посміхалася. Потім вона підморгнула йому. Зедд моргнув. Крихітка ледь-ледь підвела поли свого ситцевого платтячка, зовсім небагато, але так, щоб Зедд зміг побачити два ножі, прикріплені до її стегнах. Побачивши зброю, він знову недовірливо моргнув, а потім глянув у її усміхнене лице.

— Рейчел, — прошепотів старий чарівник, не вірячи своїм очам.

Її усмішка зробилася ще ширше.

Зедд вдивився в обличчя здорованя, що стояв позаду дівчинки.

— Великі духи… — прошепотів Зедд. Це був охоронець кордону Чейз.

— Я чув, що в тебе неприємності, — мовив Чейз.

В цю мить Зедд подумав, що старий друг напевно тут з-за предметів. І ще він зрозумів, чому Рейчел здавалася йому одночасно і знайомою і чужою. Минуло два з половиною роки з тих пір, як він востаннє її бачив. Обрізане світле волосся відросло. Вона підросла приблизно на фут.

Чейз засунув за пояс великі пальці.

— Еді, знаючи тебе як вельми врівноважену особу, насмілюся припустити, що в цю неприємність тебе втягнув Зедд.

Старий чарівник глянув поверх його плеча. На обличчі Еді застигла прекрасна, наповнена печаллю посмішка. Зедд не міг пригадати, коли останній раз бачив її усміхненою.

— Він сам весь ходяча неприємність, — відповіла Еді колишньому охоронцю.

Минуло вже два з половиною роки з тих пір, як він бачив Чейза. Охоронець кордону був старим другом їхньої родини. Він був тим, хто привів їх до Еді, тим, завдяки кому вона змогла показати Річарду шлях через кордон до того, як Даркен Рал осліпив її. Чейз був старше Річарда, але був одним з його найулюбленіших довірених друзів.

— Фрідріх, старший охоронець, прийшов побачитися зі мною, — пояснив Чейз. — Сказав, що лорд Рал послав його в Замок попередити вас про якусь небезпеку. Він сказав, Річард розповідав йому про мене, і, так як ви зникли, а Замок захопили, Фрідріх пішов в Західні землі, шукаючи мене. Охоронцй кордону завжди можуть покластися один на одного. Загалом, ми з Рейчел вирішили прийти і витягнути ваші худі шкури з вогню.

Зедд швидко глянув на сонце, що виднілося через відкритий вхід.

— Вам треба забиратися звідси, — сказав він. — До заходу сонця — або загинете. Швидше, забирайтеся звідси, поки можете.

— Я пройшов весь цей шлях, і не збираюся йти без вас обох, — підняв брову Чейз.

— Але ти не розумієш…

У стіну намету встромився ніж і прорізав щілину в матерії. У щілину протиснувся один з елітних вартових. Зедд здивовано дивився на нього. Людина здался йому знайомою, але він не міг його розгледіти.

— Ні! — Крикнув Зедд Чейзу, побачивши, як здоровань потягнувся до висячої на поясі сокирі.

— Стійте, де стоїте, — наказав Чейзу увійшлий. — Зовні стоїть людина, яка проткне вас мечем, якщо тільки зрушите з місця.

У Зедд а відвисла щелепа.

— Капітан Зіммер?

— Звичайно. Я прийшов витягнути вас звідси.

— Але… Але у вас чорне волосся, — вражено промовив старий.

— Сажа, — відповів капітан, блиснувши однією зі своїх самих заразливих посмішок. — Виблискувати світлим волоссям в центрі табору Джегана не найкраща з ідей. Я прийшов спасти вас.

Зедд був повний скепсису.

— Але вам всім потрібно вибиратися звідси. І швидше, поки сонце не зайшло. Забирайтеся геть!

— У вас ще є люди? — Запитав капітана Чейз.

— Жменька. Хто ви?

— Старий друг, — відповів за нього Зедд. — Тепер послухайте, ви, обидва…

У цей момент зовні почулися крики і стогони. Капітан Зіммер рвонувся до виходу. У двері просунув голову людина.

— Це не ми, — відповів він на непоставлене питання капітана.

Зедд почув доносяться здалеку крики: «Вбивця 'Вбивця!»

Капітан Зіммер забіг старому чарівникові за спину і вставив ключ в його окови. Вони розпалися. Руки Зедда нарешті виявилися вільними. Капітан поквапився звільнити і Еді, яка вже встала і развернулася до нього спиною.