Кров і пісок - Ібаньєс Бласко. Страница 37

Кінець кінцем Гальярдо вирішив, що годі сидіти насамоті в кабінеті й дивитись на голову тієї зловорожої тварюки — ще наврочить йому не менше, ніж одноока жінка.

— Будь ти проклятий і будь проклятий той мерзотник, що тебе вигодував! Нехай усі твої родичі потруяться травою, коли пастимуться на луках!..

Зайшов Гарабато і повідомив, що в патіо чекають на еспаду кілька друзів шанувальників, які завжди навідували його перед коридою. Гальярдо миттю забув про свої тривоги і вийшов, усміхаючись, випнувши груди і три маючись так хвацько, немов бики, які чекали на арені були його особистими ворогами, і йому не терпілося вийти з ними на герць і покласти їх усіх влучними ударами шпаги.

Як і завжди в дні кориди, він обідав сам і їв дуже мало, Щойно Гарабато став одягати його, як жінки кудись поховалися. Вони ненавиділи це блискуче вбрання, що дбайливо зберігалося в матер’яних чохлах, ці пишні шати, які створили добробут родини.

Прощання, як звичайно, було для Гальярдо тяжким і нестерпним. Мати й сестра втекли — не хотіли бачити, коли він виходитиме; Кармен стримувалася з останніх сил, щоб — зберегти спокій, і навіть провела його до дверей; племінники дивилися на дядька з цікавістю й переляком. Усе це дратувало тореро, який перед близькою небезпекою забував про страх і тримався хвацько й гордовито.

— Можна подумати, мене тягнуть на шибеницю! Ну, бувайте! Заспокойтеся, все буде гаразд.

Матадор проштовхався крізь гурт сусідів та всяких роззяв, які з’юрмились на вулиці, щоб побажати щастя сеньйору Хуанові, і сів у карету.

Коли еспада виступав у Севільї, день для його близьких тягся нестерпно довго. В інших випадках вони терпляче й покірно чекали вечірньої телеграми. Але тут Хуаи змагався зі смертю зовсім поруч, і його рідні, охоплені непевністю і тривогою, хотіли щочверть години знати, як розгортаються події на арені.

Лимар, одягнений як сеньйор, у гарному світлому костюмі та капелюсі з шовковистого фетру, пообіцяв жінкам, що передаватиме їм новини з кориди, хоча й був розлючений нечемністю свого уславленого родича — адже той і не подумав підвезти шуряка до цирку в екіпажі квадрильї! Щоразу, як Хуан уб’є бика, він посилатиме сюди з новинами якогось хлопчика, адже їх кишить навколо цирку.

Корида обернулася для Гальярдо в справжній тріумф. Вийшовши на арену й почувши бурхливі оплески, матадор відчув приплив могутніх сил.

Земля, на якій він тепер стояв, була його землею. Навіть вигляд арени впливав на забобонну душу Гальярдо. Згадалися йому широкі білуваті арени Валенсії та Барселони; темні землянисті арени півночі і червонястий грунт великого мадридського цирку. Севільська арена відрізнялася від усіх інших — посипана піском із Гвадалквівіру, ніби побризкана світло-жовтою фарбою. А коли з розпорених кінських черев, мов із тріснутих глеків, лилася На арену Севільї червона кров, Гальярдо здавалося, що він бачить перед собою барви національного прапора, того, який майорів над куполом цирку.

Розмаїття архітектурних стилів також впливало на збуджену уяву тореро. Здебільшого йому доводилося виступати в сучасних цирках, збудованих або в романському, або в арабському стилі, схожих на нові церкви, які завжди вражають своєю банальністю й несмаком. Севільський цирк здавався Гальярдо величним храмом, де кожен камінь нагадує про зниклі покоління. Під його стародавнім порталом колись проходили чоловіки в білих перуках, а арену, посипану піском кольору охри, топтали найславетніші герої. Тут виступали і знамениті вихованці ронденської школи*, що підняли мистецтво тавромахії на вищий щабель, холоднокровні та досконало точні в бою, і веселі та спритні тореадори Севільї, які приголомшували публіку стрімкими й зухвалими випадами… Сп’янілий від оплесків, гамору, сонця, Гальярдо прикипів поглядом до білої мантильї та блакитної сукні за балюстрадою однієї ложі і почував себе здатним на нечувані подвиги.

І справді, цього дня Хуан показав такі чудеса вправності та сміливості, ніби вирішив затьмарити всіх матадорів і домогтися, щоб публіка аплодувала тільки йому. Ніколи ще Гальярдо так не вражав своїх шанувальників. Дон Хосе схоплювався на ноги за кожним подвигом свого тореро і кричав, звертаючись до невидимих ворогів, що ховалися в натовпі глядачів: «Ну, хто тепер посміє сказати хоч слово!.. Перший матадор світу!»

Другого бика, якого мав убити Гальярдо, Насйональ, за наказом маестро, заманив помахами плаща під саму ложу, в якій біліла мантилья на блакитній сукні. Коло доньї Соль сидів маркіз із двома дочками.

На очах у всієї публіки Гальярдо підійшов упритул до бар’єра і спинився прямо перед ложею. Тримаючи шпагу й мулету в одній руці, матадор скинув берет і виструнчився. Цього бика він уб’є на честь племінниці маркіза де Морайми. Багато глядачів лукаво заусміхалися: «Оле, щастить же хлопцеві!» Виголосивши посвяту, Гальярдо напівобернувся, жбурнув берет на арену і став чекати бика, якого підманювали до нього плащами капеадори [30]. Він став дражнити бика, не даючи йому далеко відбігти від цього місця. Хотів убити його на очах у доньї Соль, щоб вона побачила зблизька, як зневажає він небезпеку.

За кожним помахом мулети публіка кричала від захвату й тривоги. Гострі роги майже черкали по грудях тореро — здавалося неможливим, щоб він вийшов з цього двобою живим. Аж раптом матадор виструнчився зі шпагою у витягнутій руці і, перш ніж публіка встигла викрикнути слова застереження, стрімко кинувся на бика; на мить людина і тварина злилися докупи.

Та ось еспада відскочив і став нерухомо, а бик кинувся бігти, спотикаючись, шумно форкаючи і виваливши язик. На заюшеній кров’ю шиї виднілася ледь помітна червона цятка — руків’я шпаги. Через кілька кроків бик упав, а публіка схопилася на ноги, мов одне величезне тіло, підкинуте тугою пружиною. Знялася буря оплесків і оглушливих криків. Нема на світі сміливця, рівного Гальярдо!.. Чи цей хлопець знає, що таке страх?..

Широко розвівши руки, одну зі шпагою, другу — з мулетою, еспада віддав честь перед ложею. Донья Соль шалено аплодувала йому затягнутими в білі рукавички долонями.

Потім із рук у руки поплив від ложі до бар’єра якийсь предмет: то була напахчена хусточка прекрасної дами, яку вона носила в руці, оторочений мереживом батистовий прямокутничок, протягнутий у перстень із діамантом — подарунок матадорові за його посвяту.

Знову загриміли оплески, і багато глядачів, забувши про матадора, повернулись до арени спиною і стали шукати очима донью Соль. З андалузькою халантною фамільярністю вони викрикували славослів’я її красі. Від бар’єру до ложі промайнув по руках волохатий і ще теплий трикутничок: бичаче вухо, яке матадор посилав дамі на підтвердження своєї посвяти.

Коли корида скінчилася, все місто уже знало про тріумф Гальярдо. Біля дверей свого дому еспада побачив цілий гурт сусідів, що вийшли його привітати. Вони стали аплодувати йому так захоплено, паче були на кориді й усе бачили на власні очі.

Забувши, як розсердився на матадора, лимар дивився на Хуана захопленими очима, приголомшений не так його Подвигами, як неоціненними зв’язками у вищому світі. Він Давно накинув оком на одну посаду і тепер не сумнівався, Що дістане її — адже свояк у дружбі з найродовитішими людьми Севільї.

Покажи-но їм перстень, Хуане. Який подарунок, Енкарнасйон! Сам Роже де Флор такого не бачив!

Передаючи одна одній перстень, жінки аж скрикували від захвату. Лише Кармен не виявила ніякої радості. «Атож, гарненький», — сказала вона, скривившись, і зразу передала перстень зовиці, наче він обпікав їй руки.

Відразу після цієї кориди для Гальярдо почався гастрольний сезон. Цього року він мав більше контрактів, ніж будь-коли. Спочатку кілька виступів у Мадриді, потім — на всіх аренах Іспанії. Повірений заходився вивчати залізничний розклад. Він заглиблювався в нескінченні обрахунки, обираючи для свого матадора найвигідніші маршрути.