Кров і пісок - Ібаньєс Бласко. Страница 52

І доктор Руїс із благородним гнівом заговорив про безглузді верхогони, на яких люди гинуть куди частіше, ніж на арені в бою з биками; про цькування пацюків спеціально видресируваними собачками, влаштовувані для розваги культурної публіки; про сучасні спортивні ігри, після яких спортсменів виносять із переламаними ногами, пробитим черепом або розтовченим носом; про дуелі, єдиним приводом до яких найчастіше стає хворобливе прагнення до сумнівної слави.

— Люди, що в своїх країнах байдуже спостерігають, як падає на іподромі загнаний на смерть, покалічений скакун і вважають зоологічний сад неодмінною окрасою великого міста, ці самі люди, бачте, гірко оплакують наших биків і коней! — вигукнув Руїс.

Лікар гнівно осуджував тих, хто в ім’я цивілізації віддає анафемі бій биків, — Мовляв, це варварська і кривава розвага, — і в ім’я тієї ж таки цивілізації поселяє в зоопарках найшкідливіших і найнепотрібнішпх звірів, утримуючи їх там із воістину царською розкішшю. Навіщо таке робити? Наука давно вивчила й описала ці види. Якщо деяких чутливих людей так обурює винищення тварин, то чом не повстануть вони проти таємних трагедій, які щодня відбуваються в зоологічних садах? Козу вкидають у клітку до пантери, і нещасна тварина, мекаючи від страху, марно наставляє роги — вони не можуть захистити її від лютого звіра; стрибок — із моторошним хрускотом тріщать кістки, гострі пазурі вгороджуються в жертву, а ікла шматують забризкане кров’ю створіння. Бідолашний кролик, вирваний із духмяної лісової волі, тремтить від жаху, шерсть його кошлатиться під подихом підступного удава, який гіпнотизує беззахисне звірятко і нечутно підповзає ближче й ближче, щоб задушити його в крижаних обіймах своїх плямистих кілець… Сотні слабких, нездатних оборонити себе тварин гинуть заради прогодування хижаків, з яких нема ніякої користі, — але ж їх тримають і милуються ними в містах, що вважають себе казна-якими цивілізованими! І з цих же таки міст чуються крики, що ми, іспанці, — варвари, бо в нас хоробрі і спритні чоловіки, дотримуючись незаперечно мудрих, науково обґрунтованих правил, сходяться в чесному герці з гордим і грізним звіром під синім небом і гарячим сонцем, на очах у галасливого строкатого натовпу — таке видовище збуджує, воно чарівне і мальовниче… Боже праведний!..

— Нас ображають, бо наша країна тепер у занепаді, — казав Руїс, обурюючись такою несправедливістю. — Людство скидається на мавпу, яка наслідує звичаї та розваги свого хазяїна. Нині в світі порядкує Англія, і тому на обох земних півкулях схибнулися на верхогонах, і люди нудяться, дивлячись, як біжать по круговій доріжці коні — чи можна уявити собі безглуздіше видовище? Справжня корида виникла пізно, коли слава наша вже згасла. Якби бій биків досяг свого розквіту за Філіппа Другого, у багатьох країнах Європи дотепер збереглися б арени… Не кажіть мені про чужоземців! Я шаную їх, бо в них відбулись революції, і ми багато чого їм завдячуємо. Але що стосується бою биків, то тут вони — хай їм біс! — лише верзуть усяку нісенітницю!

І запальний лікар у своєму фанатичному засліпленні без розбору кляв усі країни світу, які ганять іспанську національну розвагу і водночас влаштовують у себе інші криваві видовища, позбавлені навіть мальовничості, єдиного, що могло б їх виправдати.

Пробувши у Севільї десять днів, доктор Руїс зібрався до Мадрида.

— Ну, хлопче, — мовив він до свого хворого, — тобі я вже не потрібен, а справ у мене багато. Побережися і за два місяці ти будеш здоровісінький. Може, нога ще трохи болітиме, але організм у тебе залізний, тож усе буде гаразд.

Гальярдо одужував швидко, як і обіцяв доктор Руїс. Через місяць зняли гіпс, і тореро нарешті зміг ворушити ногою й підводитися з ліжка; хоч і був ще дуже кволий, він виходив, накульгуючи, в патіо і сідав у крісло, де тепер приймав своїх друзів.

Протягом усієї хвороби, навіть коли його тіпала лихоманка і мучили жаскі сновидіння, одна невідчепна думка пробивалася крізь маячню. То була думка про донью Соль. Чи знає вона, що з ним сталося?..

Ще прикутий до ліжка, він якось наважився спитати про неї в свого повіреного — коли вони залишилися вдвох.

— Аякже, чоловіче, — відповів дон Хосе. — Вона про тебе згадала. Через три дні після нещастя надіслала мені з Ніцци телеграму, в якій запитувала про твій стан. Мабуть, довідалася з газет. Бо ж про тебе всюди говорено й писано, наче про короля.

Повірений відповів на телеграму, але після того не мав від доньї Соль ніякої звістки.

Це втішило Гальярдо, але за кілька днів він знову почав надокучати донові Хосе розпитуваннями з наполегливістю хворого, який гадає, ніби весь світ має турбуватися про його стан. Чи не було від неї листа? Чи не запитувала вона про нього?.. Повірений заспокоював матадора, намагався якось пояснити мовчанку доньї Соль. Вір же знає: та дама весь час у мандрах. Хіба вгадаєш, де вона може бути в цю мить!..

Гальярдо зрозумів, що його забуто, і тяжко зажурився. Тоді жалісливий дон Хосе зважився на брехню. Мовляв, кілька днів тому він отримав коротенького листа з Італії, в якому донья Соль запитує про здоров’я пораненого.

— Покажіть мені лист! — схвильовано попросив матадор.

Повірений сказав, що забув листа вдома, але Гальярдо не відставав:

— Принесіть мені його завтра. Я так хочу побачити, що вона написала, на власні очі переконатися, що не забула мене!..

Дон Хосе брехав і далі, але щоб уникнути нових ускладнень, розповідав тепер про листи, які нібито надходили іншим людям і не потрапляли до його рук. Мовляв, донья Соль листується з маркізом у справах своєї маєтності і в кінці кожного листа неодмінно запитує про здоров’я Гальярдо. Іноді вона пише своєму кузенові і теж згадує про тореро.

Гальярдо вислуховував ці вигадки з радістю, але водночас безнадійно хитав головою. Коли то він побачить її! І чи побачить узагалі?.. Незбагненна й примхлива жінка! Взяти й утекти без ніякої причини, скоряючись лише дивацьким забаганкам!

— Я радив би тобі забути про жінок і подумати про справи, — казав йому повірений. — Ти вже піднявся з постелі, майже одужав. Як ти себе почуваєш? Будемо ми виступати чи ні? Попереду ще ціла зима, устигнеш набратися сили. Укладати мені контракти на наступний сезон чи всім відмовляти?..

Гальярдо гордо підвів голову, ніби йому запропонували щось ганебне. Відмовляти? То це він має цілий рік не виходити на арену?.. Таж публіка ніколи не погодиться так довго не бачити свого улюбленця!

— Підписуйте контракти, доне Хосе. До весни далеко, і я ще встигну оклигати. Битимуся з биками всюди, куди мене запросять. Можете домовлятися також про мій виступ на великодній кориді в Севільї. Відчуваю, що з ногою буде мені добра морока, але на весну, як бог дасть, я стану мов залізний.

За два місяці тореро вже цілком одужав. Трохи накульгував і в руках не було колишньої сили, але це дрібниці. Головне, що він відчував, як його могутнє тіло знову наливається здоров’ям.

Залишаючись сам у подружній спальні, бо після одужання він повернувся туди, Гальярдо підходив до великого дзеркала, напівобертався, як перед биком, і схрещував перед собою руки, так ніби тримав у одній шпагу, а в другій — мулету. Р-раз! І лезо вгороджувалося в невидимого бика. По саме руків’я!.. Хуан самовдоволено усміхався, думаючи, яке розчарування чекає його ворогів, котрі після кожного поранення Гальярдо пророкували кінець його слави.

Йому не терпілося скоріше вийти на арену. Як юний початківець, мріяв він про бурхливі оплески і вітальні вигуки натовпу. Здавалося, недавнє поранення розкололо його життя надвоє: той колишній Гальярдо був зовсім іншою людиною, і тепер треба починати життя спочатку.

Щоб набратися сили, він вирішив прожити решту зими з родиною в Рінконаді. Полювання та тривалі прогулянки підуть на користь пораненій нозі. Крім того, їздячи верхи, він наглядатиме за роботою, огляне табуни коней, гурти кіз і свиней та череди рогатої худоби, що випасаються на його луках. Справи в маєтку йшли кепсько. Утримувати його коштувало Гальярдо дорожче, аніж іншим землевласникам, а прибутки були зовсім малі. Типове господарство тореро, незнайомого з ощадливістю, звиклого заробляти великі гроші і тринькати їх бездумно. Його роз’їзди протягом усього літа, а також недавній нещасливий випадок спричинили повне безладдя в домі, і господарство залишилося, по суті, без догляду.