Подорож на Пуп Землі. Т. 1 - Кидрук Максим Иванович. Страница 28

Отримавши весь викуп, іспанці почали переплавляти прикраси, оздоби, статуетки та зброю на звичайні злитки. Золота було так багато, що для переплавки знадобилося більше місяця.

Вірнопіддані Атауальпи виклали за свого повелителя нечуване багатство. Чиста вага виплавленого золота перевищила 6000 кілограм. (Для порівняння: на той час Іспанія щорічно вивозила з Африки не більше 400 кілограм жовтого металу.) Викуп Атауальпи став найбільшим воєнним трофеєм за всю історію людства.

Що ж сталося з Атауальпою?

Франциско Пісарро (цілком у дусі тих часів) не дотримав свого слова. Після отримання викупу, замість того, щоб відпустити імператора, іспанці влаштували йому суд чи, радше, пародію на суд. Атауальпі навішали цілу купу звинувачень у змові проти іспанської корони, єресі та всяких інших пакостях, після чого його приговорили до смерті. Гордого імператора примусили публічно прийняти християнство, а потім задушили. Затим 28 червня 1533-го року через десять днів після отримання викупу його тіло спалили на центральній площі Кахамарки. Імперія Інків — найбільша імперія тогочасного світу — припинила своє існування.

Одначе золото Інків нікому не принесло добра. Коли такий скажений викуп спочатку доправили в Санто-Домінго, а потім на чотирьох кораблях до Севільї (Іспанія), люди замалим не втрачали глузд. Чотирнадцятикратний приріст надходження золота з-за океану аж ніяк не був підкріплений відповідним ростом виробництва. Викуп Атауальпи викликав у Європі небачену до того інфляцію. Король Іспанії майже миттєво «спустив» свою частину викупу на підготовку та виучку іспанської армії (в Європі у той час монарх вважався вайлом і телепнем, якщо не міг затіяти двійко-трійку гідних воєн) та якісь дріб’язкові потреби при дворі. Таким чином золото наймогутнішої південноамериканської імперії, обмите кров’ю її останнього правителя, принесло європейцям самі лиш негаразди. Завдяки йому по всій Європі ріками лилась кров у безглуздих війнах, затіяних Іспанією, через немислиму інфляцію зубожіли колись могутні та заможні сімейства.

Пройшли роки, золото знецінилось, старушенція Європа поволі приходила до тями. Проте навіть через сотню років після сумнозвісного викупу Атауальпи, коли війни припинились, а економіка відновилася, прокляття інкського золота все ще тяжіло над загарбниками Перу, щороку відправляючи на той світ тисячі й тисячі відважних європейців… Ім’я цьому прокляттю — Ельдорадо. Незлічені багатства, привезені Пісарро, підігріли невиразний і розмитий міф про загублене місто Паїтіті, багатющу країну із золота, сховану в джунглях далеко за горами, де за переказами правителі купаються у ваннах із золотого піску, де селяни ходять по вимощених золотом дорогах, і куди Інки, відступаючи під натиском іспанців, перетягли всі свої багатства. Золото, добуте Пісарро, перетворило в очах авантюристів усього світу розпливчасту перуанську легенду в непорушну істину. Десятки тисяч відчайдухів, засліплені маревом небачених скарбів, залишали свої сім’ї, покидали всі свої справи та споряджали дорогі експедиції, щоб сторчголов кинутися на пошуки загадкового й вабливого Ельдорадо.

Назад поверталися одиниці…

11 липня 2009-го, руїни піщаного замку Чан-Чану

— Про що замислився? — спитав Ян.

— Про свинячу пандемію, — відказав я і гучно висякався.

— Тобто?

— Та от обмізковую, як цей клятий вірус поширюється світом.

- І що?

— А ти подумай сам. Адже нормальні люди, коли захворіють, лежать собі, стуливши клешні й устромивши носа в подушку в себе вдома і нікуди не рипаються, — я глипнув на Яна, він усе зрозумів і почав посміхатися. — Погодься, вони можуть заразити тільки своїх ближніх чи співмешканців, ну максимум кілька чоловік, — я зробив паузу і ще раз висякався. — Зате ми, такі-от дві свині, третій день на ногах і без упину швендяємо туди-сюди. Вже, певно, встигли заразити по півтори сотні людей кожен.

Ян голосно чхнув, аж зігнувся навпіл, ледь не вдарившись головою об стіл. Я чхнув слідом за ним, ледь не порвавши собі рота.

— О! Правду кажеш! — усміхнувся чех.

Того вечора ми вирушали до Ліми, перуанської столиці…

ЗАГАДКА ПУСТЕЛЬНОГО ПЛАТО

Пробувши в Лімі три дні, ми рушили далі, прямуючи у зовсім крихітне поселення Наска, що загубилось посеред однойменної пустелі на півдні Перу.

Автобус причвалав до Наски з двогодинним запізненням. Хоча, якщо бути відвертим, у Перу двогодинна затримка не вважається запізненням.

Перше, що мене вразило після прибуття, і слід сказати, вразило добряче — це розміри поселення. Наска складалася усього з кількох кварталів, що обступають центральну нешироку вуличку. Посередині — невелика квадратна площа. Відразу за містом починається незаймана пустеля. Я тоді ще подумав, що Наска, певно, найменше містечко у світі, яке має власне летовище.

І аеропорт, і саме поселення завдячують своїм існуванням одному — таємничим лініям на плато в пустелі.

Лінії Наски

Посеред пустельного плато на північному заході від селища Наска розташовані велетенські геогліфи (зображення на землі), що включають у себе геометричні фігури та малюнки різноманітних тварин. Серед зображень — спіралі, трикутники, трапецоїди, кит, птахи, мавпа, павук, собака, і навіть чоловік, що чимось нагадує астронавта в шоломі. Малюнки мають в довжину від п’ятдесяти до ста метрів і навіть більше. Прямі лінії тягнуться крізь пустелю кілометрами. Ці фігури формувались за рахунок зняття невеликого (40–50 см) шару сірої землі та піску, під яким залягає біла глина. Через неймовірну сухість у пустелі Наска, а також повну відсутність дощів, геогліфи лишаються незмінними протягом століть.

Особливість зображень та ліній на плато Наска полягає у тому, що завдяки велетенським розмірам, їх… не можна розпізнати з землі. Внаслідок цього виникає логічне питання: яким чином древні племена, що населяли пустелю, могли творити настільки точні малюнки тварин та геометричні фігури, не маючи літальних апаратів?

Про час створення ліній Наски, їхнє призначення та їхніх творців нічого конкретного сказати не можна. Відомо тільки, що у XII столітті, коли на плато Наска прийшли Інки, зображення вже існували. Вчені сходяться на тому, що лінії Наски були створені цивілізацією, яка населяла це плато з VI ст. до н. е. і до II ст. н. е. Втім, цілком можливо, що дата походження ліній ще більш древня.

Зрозуміло, що до початку ери авіації про лінії в пустелі ніхто не здогадувався. Вперше у 20-х роках ХХ століття про них відзвітували пілоти пасажирських літаків, які літали за маршрутом «Ліма — Арекіпа». Льотчики повідомили столичним журналістам про загадкові лінії в пустелі на півдні Перу, які тягнуться у різні напрямки через плато Наска. Після того один з таких журналістів організував власне розслідування і найняв приватний літак, щоб облетіти пустелю. Він попросив пілота пролетіти над однією з ліній, аби визначити, куди вона веде, і… несподівано побачив, що летить над велетенським зображенням мавпи. Згодом було відкрито більше двох десятків зображень рослин та тварин.

У Насці геть усі живуть з туристів. Їх возять на літаках, на великих джипах по пустелі, годують смаженими морськими свинками, грабують. Словом, ніхто не лишається без роботи, і всі задоволені.

Ми поселилися у хостелі під назвою «Hospedaje Brabant». Розшукати потрібну будівлю виявилося нескладно. Велетенська вивіска з назвою хостелу висіла на довжелезній балці, що стирчала зі стіни. Плакат займав ледь не половину вулиці і розташовувався дуже низько над дорогою. Я, пригадую, зауважив, що той, хто замислиться, човгаючи тротуаром під самісінькою стіною будинку, ризикує добряче вдаритися об неї головою.